Показники, що використовуються в Програмі міжнародних зіставлень ООН
Валовий внутрішній продукт, який покладено в основу сучасної системи макроекономічних показників, характеризує виробничу потужність країни. У глобальному економічному середовищі вартісний потенціал національного виробництва окремих країн опосередковується купівельною спроможністю їхніх валют. Вираження величини ВВП у паритетній оцінці, яка б урівноважувала ціну вироблюваних товарів і послуг, з одного боку, і ціну національної валюти — з іншого, є, таким чином, ключем до об’єктивного зіставлення ВВП різних країн. Подібний аналіз дає змогу усунути викривлення внутрішньої купівельної сили валют, які несуть у собі поточні обмінні курси внаслідок їх залежності від стану торговельного й платіжного балансів та інших невиробничих чинників. Найпростіше уявлення про паритет купівельної спроможності (ПКС) можна отримати шляхом простого зіставлення цін у різних країнах, коли якась з них може служити економічним зразком. Наприклад, у США — країні з високоефективною ринковою економікою, яка, до того ж, домінує на світових ринках, батон білого хліба або разова поїздка в метро на невелику відстань коштують приблизно 1 долар, і саме такі ціни у першому наближенні можуть сприйматись як індивідуальні паритети купівельної спроможності. У Києві на початку 2001 р. ціни зазначених товару та послуги становили відповідно 1 та 0,5 гривні, тобто за офіційного обмінного курсу 5,43 гривні за долар на ціні хліба вартість гривні занижена у 10,9 раза, а на тарифі метро — у 5,4 раза. Отже, не важко уявити, якої помилки ми припускаємося, оцінюючи ВВП України у доларах безпосередньо за обмінним курсом. ПКС вимірює, скільки потрібно кожної валюти в порівнюваних країнах для купівлі однакової кількості товарів і послуг. Це показник реальної ціни національної валюти щодо країни, з якою відбувається зіставлення. Отже, на відміну від обмінних курсів, паритети купівельної спроможності не залежать від параметрів фінансової системи, що впливають на курсову політику (орієнтація зовнішньоекономічної діяльності, попит на іноземну валюту як на засіб нагромадження, рух міжнародних потоків капіталу), а виражають лише загальновизнану цінність товарів і послуг, які виробляються в країні. Категорія паритетної ціни валют ґрунтується на економічному законі єдиної ціни, який стверджує, що ціни на один і той самий товар, виражені у спільній валюті (тобто з урахуванням обмінних курсів), є однаковими у різних країнах. Закон єдиної ціни реалізується через механізм конкуренції зовнішньої та внутрішньої торгівлі, вирівнювання цін на окремі товари. Термін «паритет купівельної спроможності» було запропоновано шведським економістом Г. Касселем у 10-ті роки XX ст. Кассель вважав, що за нормальних умов міжнародної торгівлі в країнах встановлюються такі валютні курси, які відповідають співвідношенню між купівельною силою відповідних валют. Саму ж теорію паритету купівельної спроможності як теорію курсоутворення було висунуто ще в середині XVI ст. представниками іспанської школи. Пізніше її досліджували Д. Рікардо і Д. Юм, а також І. Фішер, який зв’язав категорію ПКС із кількісною теорією грошей. У сучасному трактуванні паритет купівельної спроможності визначається як окремий випадок реального обмінного курсу за формулою R = ePf : P, (8.4) де R — реальний (паритетний) курс національної валюти; e — поточний обмінний курс національної валюти; Рf — ціни за кордоном в іноземній валюті; еРf — ціни за кордоном у національній валюті; Р — національні ціни в національній валюті; еРf : Р — рівень цін. Курсові показники формули (8.4) виражені у зворотному котируванні валют. При введенні в аналіз валового внутрішнього продукту категорії ПКС і в прямому котируванні ця формула трансформується так: Ye = Ync / e ( ppp / ppp = Ync / ppp ( ppp / e = Yppp ( Inp, (8.5) де Ync, Ye, Yppp — ВВП країни відповідно у національній валюті, в іноземній валюті за обмінним курсом та за ПКС; ррр — паритет купівельної спроможності; Іnp — індекс національних цін до цін базової країни (відношення ПКС до офіційного обмінного курсу). Тотожність (8.5) означає, що ВВП, переведений у ціни базової країни за обмінним валютним курсом, дорівнює добутку ВВП за паритетом купівельної спроможності та індексу рівня національних цін. Це слід розуміти так, що ВВП у паритетному обчисленні Yppp відображає дійсну вартість кінцевих товарів і послуг за цінами країни-еталона, а індекс національного рівня цін Inp — відхилення від цих цін внаслідок різних чинників, пов’язаних із курсо- та ціноутворенням. Отже, вимір ВВП за паритетним курсом валюти виходить з припущення про рівновагу міжнародного попиту на вітчизняні товари та на вітчизняні гроші, тоді як індекс національних цін фіксує порушення такої рівноваги. Паритетна оцінка валових внутрішніх продуктів різних країн якнайліпше характеризує порівняльну міру фізичної маси товарів і послуг, що входять до складу ВВП, продуктивності їхніх економік та обсягів ресурсів, що виробляються для задоволення кінцевих національних потреб. З формули (8.5) також випливає, що величина паритету купівельної спроможності відповідає абсолютному значенню реального обмінного курсу за всією сукупністю кінцевих товарів і послуг, а рівень цін Inp — відносному рівню реального обмінного курсу. Якщо ПКС визначає потребу в певній валюті для купівлі однакового обсягу товарів чи послуг у різних країнах, то індекс рівня цін — вартість товарів і послуг, які можна придбати в цих країнах за рівноцінну кількість кожної валюти. Залежно від того, чи є цей індекс більшим або меншим від 100 %, країна, що порівнюється, вважається дорогою чи дешевою щодо базової, а її валюта — сильнішою чи слабшою. Країнам з нижчими індексами національних цін притаманні відносні конкурентні переваги, проте ці переваги стосуються, як правило, експорту нескладних товарів сировинного призначення, еластичних за ціною (і це робить сировинний експорт вразливим під час економічних криз). У сучасному розподілі праці розвинуті країни свідомо використовують диспаритети між високими цінами на наукоємні товари власного виробництва та низькими на сировину і стандартні масові товари, що виробляються в основному в країнах, що розвиваються. Теорія паритету купівельної спроможності виходить з того, що реальний обмінний курс (мається на увазі його відносний рівень) має бути постійним у довгостроковому періоді. Згідно із цим постулатом валютні курси змінюються в основному внаслідок формування різниці цін у двох країнах так, щоб утримати незмінними умови обміну товарів. ПКС є своєрідним просторовим дефлятором, аналогом динамічних індексів цін. Якщо динамічні індекси цін вимірюють зміну купівельної спроможності валюти однієї країни в часі, то ПКС вимірюють розбіжності в купівельній спроможності валют різних країн у просторі. При цьому існують деякі особливості ПКС: 1) можуть порівнюватися країни, різні за масштабами національних економік; 2) зіставлення здійснюється протягом базисного року. Нині для здійснення міжнародних зіставлень макроекономічних показників використовується індексний метод на основі товарів-представників, за цінами яких розраховуються ПКС. Вихідний показник розбивається на велику кількість однорідних первинних груп, усередині яких експертним шляхом підбирається деяка кількість товарів-представників; потім на підставі національних цін відібраних товарів-представників обчислюються індивідуальні і групові паритети купівельної спроможності валют, що потім агрегуються різними методами у зведений ПКС, який і використовується для переоцінки показників у порівнянну валюту. У процесі здійснення робіт з міжнародних зіставлень вирішується двоєдина задача: 1) визначаються ПКС для елімінування впливу розходжень у рівнях цін; 2) визначаються «реальні обсяги». Як зазначалося вище, ПКС розраховуються за співвідношеннями цін своєрідного кошика товарів і є своєрідним дефлятором. Таким кошиком є заздалегідь підготовлений список товарів-представників, у якому перелічено товари, послуги, об’єкти, відібрані з усієї сукупності товарів і послуг, що становлять кінцеве використання ВВП (споживання домашніх господарств, інвестиційні товари (машини й устаткування, будівельні роботи). Вибір репрезентантів у кошик є однією з проблем проведення міжнародних зіставлень для одержання достовірних результатів розрахунків ПКС і реальних обсягів. Проведення робіт з добору й оцінювання репрезентантів можна поділити на кілька етапів. Першим етапом є підготування основних робочих матеріалів (списків товарів, добір специфікацій, оформлення бланків); на другому етапі відбувається спостереження цін і збирання інформації про якісні розходження. Потім узгоджуються списки репрезентантів і цін на них і тільки після цього розраховуються індивідуальні і групові паритети купівельної спроможності. Базою для впорядкування списку репрезентантів є детальна класифікація витрат ВВП для цілей міжнародних зіставлень. Найменший рівень детальної дезагрегації називається первинною групою, що повинна містити однорідні товари. Рівень первинної групи є рівнем розрахунку групових ПКС. Відповідно до загальної методології базовий підхід Європейської програми зіставлень полягав у такому: ВВП кожної країни було розбито на ряд однорідних товарних груп або первинних груп відповідно до його компонентів кінцевого використання; реєстрація цін здійснювалася за обраними товарами у межах кожної товарної групи, і середнє співвідношення цін у різних країнах розраховувалося для кожної товарної групи: ці середні співвідношення цін потім зважувалися, і для всіх рівнів агрегування, аж до рівня ВВП, розраховувалися паритети купівельної спроможності; національні вартісні показники цих товарних груп перераховувалися в «міжнародно зіставні» показники за допомогою згаданих вище паритетів купівельної спроможності. Отримані показники називають «реальними розмірами» на відміну від «номі- нальних розмірів», що виражені в національній валюті. Центральне місце в міжнародних зіставленнях показників Системи національних рахунків посідає розрахунок саме паритету валют (купівельної спроможності валют) порівнюваних країн. Перший етап роботи з визначення паритету валют полягає в доборі товарів-представників, подібних за своїми якісними характеристиками з відповідними зразками порівнюваної країни і характерних для всієї сукупності продукції, віднесеної до кон- кретної групи товарної переліченої номенклатури (далі — товарна група). У цьому випадку передбачається, що ціни формуватимуться на основі принципів, загальних для ціноутворення на продукцію даного профілю, тобто вони будуть і характерними, і типовими для всього агрегату, що зіставляється. Товари (послуги)-представники повинні задовольняти такі дві основні вимоги: 1) вимогу зіставності — всі чинники, що впливають на утворення фактичної ціни, є ідентичними в порівнюваних країнах; 2) вимогу репрезентативності — відібрані товари є характерними для структури витрат (часто використовуються і є в широкій наявності на внутрішньому ринку), на них відводиться значна частка витрат у межах даної первинної групи в країнах, що зіставляються. Між цими вимогами існує свого роду компроміс, оскільки найбільш типові для однієї країни товари найчастіше є набагато менше типовими для іншої, причому більшість товарів-представників є незіставними. Процедура добору й узгодження товарів-представників була різною у двох групах країн. Загалом можна відзначити, що в групі I добір і узгодження робилися на багатобічній основі, а в гру- пі II — на двосторонній основі. Відповідно до процедури, що використовувалася в групі I, у межах кожної первинної групи кожна країна, що бере участь, повинна вибрати і специфікувати щонайменше один продукт, який купувався б досить часто для того, щоб бути репрезентативним для витрат даної країни у відповідній первинній групі. Однак для включення в кінцеву вибірку кожний відібраний продукт повинен був також бути схвалений щонайменше однією з інших країн-учасниць, де даний продукт є репрезентативним або, щонайменше, реалізується у великих кількостях. Внаслідок цього відібрані продукти не повинні бути в наявності в усіх країнах, що беруть участь. Країнам необхідно було надати дані про ціни на продукти, які вони відібрали, у той час як частка продуктів, відібраних іншими країнами для розрахунку паритетів, визначалася або прямим, або непрямим способом між парами країн. Базовий перелік продуктів було підготовлено ЄВРОСТАТом на основі консультацій з країнами Співтовариства. Потім переглянутий перелік було розширено ОЕСР на основі консультацій з країнами, що не є членами Співтовариства, для забезпечення репрезентативності продуктів для всіх країн ОЕСР. Остаточний перелік продуктів містив близько 3200 найменувань споживчих товарів і послуг, 236 найменувань інвестиційних товарів і 16 будівельних проектів. Зібрані дані про ціни використовувалися для розрахунку відносних цін на індивідуальні товари, послуги, після чого відносні ціни усереднювалися для одержання паритетів на рівні первинних груп. Для кожної пари країн розраховувалося два паритети. Перший паритет був незваженим середнім геометричним індексом відносних цін на товари-представники першої країни: другий паритет був незваженим середнім геометричним індексом відносних цін на товари-представники другої країни. Середнє геометричне цих двох паритетів (паритет Фішера) потім використовувалося для розрахунку єдиного паритету між двома країнами. За допомогою даної процедури по кожній первинній групі була розрахована матриця двосторонніх паритетів. У деяких країнах ці матриці були неповними, оскільки не завжди було можливо розрахувати прямий паритет між кожною парою країн. Крім того, паритети були нетранзитивними (тобто відношення паритету між країнами А і В до паритету між країнами В і С не дорівнювало паритету між країнами А і С). Повнота і транзитивність матриці забезпечувалися за рахунок застосування так званої процедури ЕКШ. У групі II у силу зіркоподібної організації зіставлення товари-представники відбиралися на двосторонній основі, причому продукти визначалися окремо в кожній країні на основі центрального базового переліку, підготовленого Австрією. Відповідно до даної схеми відбиралася максимально можлива кількість товарів-представників у кожній первинній групі. Ці товари повинні бути типовими для витрат обох країн, що зіставляються. Потім у вигляді простого середнього геометричного індексу відносних цін на відібрані товари розраховувалося співвідношення цін країни і до базової країни А у даній первинній групі. Основними критеріями репрезентативності окремих видів продукції є масовість їх виробництва і висока частка у вартісному обсязі товарної групи. Інакше кажучи, ці види продукції повинні бути найбільш характерними представниками з точки зору місця, яке вони посідають у виробництві, і каналів використання цієї продукції. При доборі вітчизняних товарів-представників експерту необхідно якщо змога використовувати інформацію про аналогічні або ідентичні вироби, вироблені і використовувані у порівнюваній країні. У випадку, якщо продукція, характерна для конкретної товарної номенклатурної групи в нашій країні унікальна, то замість неї варто відібрати іншу, для якої можна знайти аналоги за кордоном. Необхідно мати на увазі, що при порівнянні, наприклад, показників нашої країни і США можуть бути використані одні характерні види продукції, а при порівнянні показників нашої країни і, припустімо, ФРН у тій самій номенклатурній товарній групі — інші товари-представники, хоча перевагу більше віддають знаходженню таких видів продукції, які були б загальними для виробництва і використання всіх або декількох порівнюваних країн. При узгодженні товарів-представників нашої країни з іншими країнами можуть зустрітися три основні типи товарів: ідентичні товари (цілком порівнювані), аналогічні товари (частково порівнювані) і товари, які за своїми якісними характеристиками не піддаються порівнянню. Ступінь порівнянності визначається експертами на основі техніко-економічних параметрів (характеристик). Ідентичні товари. До цих товарів належать такі зразки продукції, що є в нашій країні й у відповідній іншій країні і характеризуються однаковими техніко-економічними параметрами. При цьому слід ураховувати тільки основні техніко-економічні (експлуатаційні) характеристики, що впливають на споживну вартість. Незначні розходження за формою або за окремими другорядними властивостями товару ігноруються, тому що це не впливає або майже не впливає на якість, а отже, на ціну товару. Аналогічні товари. До цих товарів належать такі зразки продукції, що є в нашій країні й у відповідній іншій країні і служать тим самим цілям, але розрізняються за однією або кількома важливими якісними властивостями, що впливають на ціну виробу. З економічної точки зору, одиниця такого товару в одній країні не прирівнюється до одиниці аналогічного товару в іншій країні. Як товар-представник вони можуть бути використані тільки з подальшим коригуванням цін. Тому включення таких товарів у список товарів-представників доцільно в тих випадках, коли кількість ідентичних товарів недостатня для визначення співвідношень цін за даною товарною групою. Товари, що не підлягають зіставленню. До них належать такі зразки продукції, що зустрічаються лише у вітчизняній економіці або в економіці порівнюваної країни. Включення таких товарів у список товарів-представників завжди повинно бути винятком і припустимо тільки в тих випадках, коли цей товар, не вироблений в одній із двох країн, що зіставляються, має велике значення у виробництві і використанні в національній економіці іншої країни. Для такого товару повинна орієнтовно обчислюватися ціна країни, в якій даний зразок продукції не існує. Другим етапом робіт із розрахунку паритету валют (купівельної спроможності) є добір цін для товарів-представників. При цьому застосовуються ціни кінцевого споживання: оптові ціни франко-станція відправлення для товарів-представників, що є промисловою продукцією; оптові ціни франко-станція призначення для товарів-представників, що використовуються при зіставленні витрат на будівельні роботи. Оптові ціни для імпортного виробу або устаткування (включаючи вартість монтажу) для країни-імпортера беруться в національній валюті, для країни-експортера — з обліком витрат на експортне виконання. Прийнятий при зіставленнях індексний метод перерахувань на базі індивідуальних цін товарів-представників визначає залежність ступеня достовірності кінцевих результатів не тільки від правильного добору продуктів-аналогів (далі — товарних аналогів), але і порівнюваних цін на них. Загальним правилом повинно бути прагнення до добору таких товарних аналогів, для яких відпадає необхідність коригування цін, тому що вони мають незначні розбіжності в техніко-економічних параметрах. У тих випадках, коли сполучені товари-представники відрізняються за деякими своїми параметрами, проводиться коригування їх цін. Коригування цін товарів-представників порівнюваних країн здійснюється тільки за наявності розбіжностей їх основних ха- рактеристик (параметрів). При цьому необхідно керуватися такими положеннями: а) при незначних розбіжностях у техніко-економічних параметрах порівнюваних товарів не треба удаватися до коригування їх цін; б) коригуються ціни порівнюваної країни (ціни нашої країни як базові доцільно не змінювати); в) за основу коригування цін беруться властивості, пов’язані зі споживною вартістю порівнюваних товарів, а не з витратами їх виробництва; г) коригування цін аналогічних товарів-представників є доцільним тільки в тих випадках, коли розбіжності в основних техніко-економічних параметрах не надто значні; д) коригування цін в окремих випадках специфічне і вимагає залучення експертів для визначення ступеня розходження споживних властивостей порівнюваних товарів. Критерієм коригування цін товарів-представників порівнюваних країн є питання, що вимагає відповіді: наскільки зміниться ціна товару-представника країни, що зіставляється (виходячи з національних умов ціноутворення), якщо її товар матиме ті самі якості (тобто ті самі техніко-економічні характеристики), що властиві аналогічному товару-представнику нашої країни. Основою для розрахунку цін країни при проведенні коригування є відмінності в характеристиках і параметрах аналогічних товарів-представників у порівнянні з нашою країною. Основні принципи вибору характеристик (параметрів) при визначенні розміру коригування цін товарів-представників такі: а) необхідно відібрати тільки основні параметри, що визначають розмір ціни товару-представника і конструктивні, технологічні й експлуатаційні ознаки, що досить повно його характеризують; б) кількість відібраних параметрів повинна бути мінімальною, але в той же час досить повно характеризувати його споживні властивості; в) бажано, щоб відібрані параметри були зафіксовані в Технічних умовах; г) відібрані параметри повинні мати властивість бути вираженими кількісно. Особливо слід зазначити, що при коригуванні цін на вироби, що є продукцією машинобудування, споживні властивості якої визначаються великою кількістю технічних параметрів, як основні повинні прийматися ті, що характеризують головну якість товару-представника — продуктивність машини з обліком чинників надійності (ступеня безвідмовності), економічності і зручності її експлуатації. При коригуванні цін на машинобудівну продукцію враховуються розбіжності в її комплектації й оснащенні. Коригування цін товарів-представників на основі найважливіших технічних параметрів дають задовільний ступінь точності в умовах, коли розбіжності в інших їхніх параметрах не є надмірними. Для коригування ціни доцільно розрахувати поправочний коефіцієнт (з точністю до 0,01), що припустимо за умови відповідності основних споживних властивостей підібраних товарів-представників. При цьому слід мати на увазі, що перед тим, як визначати поправочний коефіцієнт ціни, встановлюється поправочний коефіцієнт щодо кожного з основних техніко-економічних параметрів товару-представника. Переважно для коригування цін варто використовувати не більше двох, максимум трьох параметрів. У випадку, якщо не можна кількісно визначити значимість чинників, агрегування кількісних значень поправочних коефіцієнтів розраховують за формулою середньої арифметичної незваженої. Послідовність розрахунку паритету валют визначається етапами роботи — необхідністю розрахунку індивідуального індексу цін, групового індексу цін і власне паритету валют у результаті агрегування групових індексів цін. Індивідуальний індекс цін розраховується як співвідношення цін товарів-представників двох порівнюваних країн. Груповий індекс цін обчислюється як середньогеометричний індекс з індивідуальних індексів цін товарів-представників відповідної групи. За результатами попереднього етапу розрахунків для кожної найменшої товарної групи обчислюється середній індекс цін за формулою середньої геометричної незваженої. Вибір цієї формули обумовлений двома обставинами. Незважена формула застосовується у зв’язку з тим, що на практиці відсутні дані про ваги товарів-представників, тобто дані про частку товарів-представників у тій або іншій товарній групі. Використання середньої геометричної формули обумовлено тим, що вона забезпечує дотримання важливої вимоги до індексів — вимоги незалежності індексу від вибору базисної країни. Іншими словами, якби застосовувалася формула середньої арифметичної, то отриманий результат залежав би від того, яка з двох країн, що зіставляються (А і В), розглядалася як базисна. Приклад такого розрахунку наведено у табл. 8.3. Таблиця 8.3 Розрахунок середнього індексу цін для найменшої товарної групи Товари-представники 1 2 3 4 5 Ціни в країні А 2 4 1 5 7 Ціни в країні В 3 8 3 10 28 Індекс цін країни А = 1 1,5 2 3 2 4 Середній індекс Ір = sqrt(1,5 ( 2 ( 3 ( 4 (2)5 = 2,4 Обчислений таким способом середній індекс цін для товарної групи Х є часткою ПКС. На його основі визначають ПКС для аналітичних груп і компонентів ВВП. Для цього використовуються традиційні формули Пааше і Ласпейреса або , (8.6) де ір — індекс цін i-го товару в країні В щодо країни А; Ір — індекс Пааше або індекс Ласпейреса; WА — частка окремих товарних груп у ВВП країни А; WВ — частка окремих товарних груп у ВВП країни В. Таким чином, в результаті цього розрахунку можна визначити два середні індекси цін країн А і В, або два розміри ПКС. Один розмір утворюється, коли для зважування індексів цін, обчислених для окремих товарних груп, використовуються дані про структуру ВВП країни А, а інший — коли використовуються дані про структуру ВВП країни В. Нижче наведено приклад такого розрахунку. Приклад. Припустимо, що ВВП країн А і В складається з п’яти товарних груп і що для кожної товарної групи визначено середні індекси цін. Дані для цього прикладу наведено в табл. 8.4. Таблиця 8.4 Структура ВВП та середні індекси цін для кожної товарної групи країн Група товарів Структура ВВП країни А Структура ВВП країни В Індекс цін, країна В = 1 1 10,0 30,0 2,0 3 30,0 15,0 1,5 3 15,0 5,0 3,0 4 35,0 10,0 4,0 5 30,0 40,0 4,5 Разом 100,0 100,0 — Таким чином, середній індекс цін становить: 1) по структурі ВВП країни А
2) по структурі ВВП країни В . Для практичних цілей, однак, незручно мати два результати розрахунку, що самі по собі правомірні і теоретично виправдані, і тому для одержання тільки одного значення індексу застосовують формулу середньої геометричної, тобто індекс цін Фішера: . (8.7) Поділивши індекс вартості ВВП на індекс цін Фішера, одержимо шуканий результат, тобто співвідношення фізичних обсягів ВВП двох країн А і В: (8.8) де ВВПA — ВВП країни А у власній національній валюті; ВВПВ — ВВП країни В у власній національній валюті; Іq — індекс фізичного обсягу ВВП; Іp — індекс цін Фішера. Цей самий результат можна отримати іншим способом. Так, якщо застосувати індекс цін для окремих товарних груп, можна обчислити ВВП країни А в цінах країни В, а ВВП країни В у цінах країни А. В цьому випадку спочатку визначаються два індекси фізичного обсягу для даної пари країн: (8.9) Потім обчислюється середній індекс фізичного обсягу на основі цих двох індексів за формулою Фішера. Він буде ідентичний індексу, отриманому за попередньою формулою 8.7: (8.10) Групи, для яких не підібрано товари-представники, обчислюють середньогеометричними індексами цін більш великих груп, частиною яких вони є, або індексами цін схожих груп. Для аналізу і контролю підібраних товарів-представників, поряд із груповим індексом цін розраховуються коефіцієнти розсіювання і контролю як для найменших перелічених груп, так і для аналітичних груп і всього показника в цілому. Коефіцієнти розсіювання розраховуються як співвідношення індивідуального і групового індексів цін. Груповий коефіцієнт розсіювання показує середнє відхилення індивідуальних індексів від групового. Товари-представники, для яких коефіцієнт розсіювання більше критичного значення, виділяються і піддаються аналізу з метою встановлення причин такого різкого відхилення індексів. Результати розрахунків індивідуальних і групових індексів цін доцільно направити експертам для логічної перевірки індивіду- альних індексів цін і коефіцієнтів розсіювання як показників правильності добору товарів-представників. Після проведеної перевірки в разі потреби вносяться відповідні уточнення до переліків товарів-представників. Паритет валют визначається як середньогеометричний індекс із средньозважених індексів перелічених груп. Щоб уникнути перекручення результатів, особливо при зіставленні показників країн з різними рівнями економічного розвитку, структурами споживання та соціально-економічними системами, необхідно дотримувати такі умови: 1) специфікація товарів та послуг, включених у перелік репрезентативних позицій, повинна бути однозначною та досить точною; 2) специфікації треба дотримуватися в основному при здійсненні закупок, які зроблено в усіх або у більшості країн-учасниць програми зіставлень; 3) вартість товарів та послуг у всіх категоріях витрат ВВП повинна відображати показник обсягу виробництва, а не затрат на виробництво; 4) між країнами, які зіставляються, не повинно бути принципової різниці. Вважається, ПКС більшості базових заголовків відображають коефіцієнти спільного «теоретичного» продукту, до якого зведено всі продукти базового заголовку. Отже, якщо внутрішні витрати даної країни, охоплено даним базовим заголовком, поділено на відповідні ПКС, маємо кількісний вираз цього складового елементу у валютних одиницях масштабу цін. Це загальний принцип ПМЗ для отримання кількісних зіставлень з цінових та вартісних показників між країнами. Наступним ступенем є агрегація реальних величин базового заголовку та розрахунок середніх ПКС для різних агрегованих категорій і ВВП. При цьому мають бути дотримані такі ви- моги: 1. Інваріантність базової країни. За цією умовою всі країни розглядаються паралельно і будь-яка країна може бути взята за базову. 2. Адитивність. Це означає, що реальні величини вартості для всіх базових заголовків і для всіх країн-учасниць мають задовольняти такі дві умови: а) для будь-якого базового заголовку реальні величини вартості повинні бути прямо порівнюваними між кожними двома країнами; б) для будь-якої країни реальні величини вартості повинні бути порівнюваними для кожного базового заголовку. Друга умова забезпечує отримання результатів на будь-якому рівні агрегації простим додаванням реальних величин вартостей для базових заголовків, що його складають. 3. Середній тест. Ця умова виконується, якщо для будь-якої пари країн агрегатний індекс обсягу знаходиться між найвищим й найнижчим коефіцієнтами обсягу категорій, що його складають, на будь-якому рівні субагрегації. Те, що індекс обсягу при зіставленні двох країн витримує тест, не означає, що це правильно і щодо відповідних ПКС.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Показники, що використовуються в Програмі міжнародних зіставлень ООН» з дисципліни «Міжнародна економічна статистика»
