У минулому більшість країн не мала ніякої системи оцінки товарів для статистики міжнародної торгівлі товарами. Проте вартість, що визначається для товарів для цілей митної оцінки, була і залишається доступною для статистиків. Майже кожна країна має свій національний досвід митної оцінки, і розробник статистики торгівлі, щоб зрозуміти критерії такої оцінки, має знати про такий досвід. Важливий крок у стандартизації митного підходу до оцінки було зроблено в 1947 році завдяки прийняттю статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАTT). Сторони, між якими було укладено ГATT, погодилися засновувати митну оцінку імпортних товарів на їх фактичній ціні та визнавати дійсність цього підходу щодо всіх продуктів, з яких стягується мито або інші збори і на які поширюються обмеження на імпорт та експорт на основі вартості. У 1953 році було розроблено Брюссельське визначення вартості (БВВ) з метою подальшої стандартизації митної оцінки. У 1981 році було прийнято інший підхід в межах структури ГATT, відомий як Угода про впровадження статті VII ГATT (1981), або Угода про оцінку ГATT 1981 року. У 1995 році було здійснено подальшу розробку, за допомогою якої було укладено угоду про принципи оцінки, відому як Угода про впровадження статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (далі — Угода СОТ про оцінку). Вона набула чинності з 1 січня 1995 р. Це одна з багатосторонніх угод про торгівлю товарами, додана до Маракешської угоди про створення СОТ, і є обов’язковою для всіх членів СОТ. Структура Угоди СОТ про оцінку ідентична структурі Угоди ГАТТ 1981 року. Рекомендовано, щоб країни прийняли Угоду СОТ про оцінку за основу оцінки своєї зовнішньої торгівлі товарами для статистичних цілей. Цей метод оцінки застосовується до всіх товарних потоків. Угода СОТ про оцінку дозволяє країнам включати або виключати з митної оцінки (частково або повністю) такі елементи, як: вартість транспортування імпортних товарів до порту або місця ввезення; вартість вантажно-розвантажувальних робіт та обробки, пов’язаних з транспортуванням імпортних товарів до порту або місця ввезення; вартість страхування. Це означає, що в основному згідно з угодою країни можуть надавати перевагу цінам FOB або CIF. Показники FOB включають операційну вартість товарів та вартість послуг з доставки товарів до кордону країни-експортера. Показники CIF включають операційну вартість товарів, вартість послуг з доставки товарів до кордону країни-експортера та вартість послуг доставки товарів від кордону країни-експортера до кордону країни-імпортера. З метою сприяння зіставності статистики міжнародної торгівлі товарами, а також враховуючи досвід більшості країн з торгівлі та складання звітних даних, рекомендується визнати статистичною вартістю імпортних товарів вартість CIF, а статистичною вартістю експортних товарів — вартість FOB. Незважаючи на те що митна адміністрація взагалі вимагає від учасників торговельних операцій зазначати ціну FOB або CIF у митних деклараціях, існують випадки, коли розробнику статистики торгівлі необхідно перевірити супровідні документи для того, щоб установити вартість самої операції або визначити вартість страхування та фрахту, або з інших причин. Ці супровідні документи можуть включати контракт на реалізацію, який, як правило, включає «умови доставки» товарів. У разі відправлення товарів з країни-експортера морем або внутрішнім водним шляхом можна використовувати FOB на момент експорту в місці вивезення; у разі відправлення товарів з країни-експортера іншими видами транспорту, коли відсутні операції на основі «франко-перевезення» (FCA) у порті вивезення, FCA може замінити FOB; у разі, коли не можна застосувати ні FOB, ні FCA (наприклад, експортування залізницею або трубопроводом), можна використовувати «доставлено на кордон» (DAF) країни-експортера. Оскільки FCA та DAF відображають вартість доставки товарів до кордону країни-експортера, вони аналогічні FOB. Застосування FOB, FCA та DAF трактується як оцінка типу FOB. Товари, ввезені морем або внутрішнім водним шляхом, можуть оцінюватися за типом CIF (порт ввезення). У разі, коли товари ввезено іншими видами транспорту та коли не можна застосувати CIF, вони оцінюються на основі CIP «транспортування та страхування сплачено» у порті ввезення. Оскільки оцінка CIP відображає вартість доставки товарів до кордону країни-імпортера, включаючи фрахт та страхування, така оцінка трактується як CIF. Якщо застосовуються інші види умов доставки у будь-якій операції (такі як ціна франко-завод, франко у борта судна тощо), необхідно використовувати інші джерела даних, щоб установити вартість FOB або CIF для операції. У комерційній практиці міжнародної торгівлі товарами щодо умов доставки товарів існує цілий ряд особливостей. Статистикам слід уважно перевіряти наявні джерела даних, включаючи умови доставки товарів, стандартизовані Міжнародною торговою палатою і відомі як Інкотермс, з метою отримання рекомендованих оцінок FOB/CIF. Крім того, вони повинні встановити тісне співробітництво з тими, хто збирає первинні дані, щоб забезпечити використання методології щодо статистичної вартості, а також наявність адекватних даних. Митна вартість, якщо вона встановлена відповідно до Угоди СОТ про оцінку, має становити основу статистичної вартості. Однак розробники даних мають усвідомлювати, що вартість товарів, установлена митними органами, не обов’язково відповідатиме статистичним вимогам. Вартість імпорту CIF задовольняє декілька аналітичних потреб, але для деяких цілей також необхідна вартість FOB. Наприклад, вартість CIF імпортних товарів необхідна для порівняння ціни з іншими товарами, наявними на внутрішньому ринку. Вартість CIF імпортних товарів також необхідна для цілей побудови національних рахунків на рівні групи продукції. Вартість FOB (імпортних і експортних товарів) забезпечує єдину цінову основу для товарів — тобто встановлює єдиний пункт для оцінки експорту та імпорту, а саме кордон статистичної території країни-експортера. Таким чином, вона використовується для складання національних рахунків та платіжного балансу на агрегованому рівні. Оцінка FOB імпортних товарів, наприклад, необхідна для окремої вартості фрахту та страхування, пов’язаних з транспортуванням товарів від місця експортування до місця імпортування (ці вартості вважаються вартістю послуг і виключаються з вартості товарів). Вартість FOB імпортних товарів може також посилити аналітичні можливості торговельної статистики. Наприклад, імпорт країни A з країни B на основі FOB можна використовувати для оцінки експорту країни B до країни A на основі FOB. Рекомендується, щоб країни, які застосовують вартість CIF імпорту, намагалися окремо збирати дані щодо фрахту та страхування на рівні якомога більшої деталізації за товарами та партнерами для отримання вартості FOB, необхідної для статистики національних рахунків та платіжного балансу. Коли такі дані недоступні безпосередньо, країни можуть отримувати їх шляхом вибіркових обстежень. Більшість товарів, охоплених статистикою міжнародної торгівлі, перетинають кордони в результаті торговельних операцій (купівля/продаж). Контракт на реалізацію включає, окрім іншої інформації, ціну на товари (контрактна ціна). Ця ціна, як правило, відображається у відповідних торговельних документах, наприклад рахунках-фактурах, і може бути відправною точкою для визначення вартості операції. Контрактні ціни, однак, не відображають усіх витрат, пов’язаних з увезенням та вивезенням товарів. Визначення загальної вартості залежить, як зазначено вище, від аналізу всіх умов доставки, включених до конкретних контрактів. Контрактна ціна може бути недоступною або не містити всієї необхідної інформації. У таких випадках розробник даних має використовувати інші торговельні документи, такі як рахунки-фактури, контракти на перевезення та страхування. Існують міжнародні операції, пов’язані з особливими труднощами або питаннями стосовно оцінки товарів у цих операціях. Деякі з труднощів пояснюються складністю операції або особливими властивостями товарів. В інших випадках операції можуть не потребувати оцінки товарів залученими сторонами і не супроводжуються рухом валюти або кредитів. Крім того, рекомендується: не випущені банкноти та цінні папери, а також монети, що не знаходяться в обігу, оцінювати за ціною операції друкованого паперу або штампованого металу, а не за їх номінальною вартістю; товари, що використовуються як носії інформації та програмного забезпечення, такі як дискети чи CD-ROMи з програмним забезпеченням та/або даними, розробленими для загального чи комерційного використання (не на замовлення), оцінювати за повною вартістю операції (а не за вартістю порожніх дискет чи CD-ROMів, паперу або інших матеріалів; давальницьку сировину та товари, отримані в результаті обробки, оцінювати на валовій основі до та після обробки; товари для ремонту оцінювати лише за вартістю ремонту, тобто за сплаченою або отриманою платою за послуги, вартістю запасних частин тощо. Трапляються випадки, коли міжнародна операція з товарами може не потребувати оцінки залученими сторонами і не супроводжується відповідним рухом валюти та кредитів. Прикладами можуть бути: торговельні та бартерні угоди на основі кількості без установлених цін, продовольча та інша гуманітарна допомога; товари на консигнації; товари, відправлені на обробку; майно мігрантів; надходження та вибуття нереалізованих виробів, які перетинають кордон, дарунки, надані недержавними відомствами або приватними особами, а також товари, які ввозяться або вивозяться з країни нелегально, чи конфісковані товари. У таких випадках, дотримуючись загальних рекомендацій, вартість товарів слід установлювати згідно з Угодою СОТ про оцінку (включаючи використання вартості операцій ідентичних чи аналогічних товарів або розраховану вартість) та рекомендаціями щодо статистичної вартості, наданими в цій публікації. Належна оцінка товарів дуже важлива для точності статистики міжнародної торгівлі товарами. В результаті органи складання та збирання даних мають співробітничати, щоб забезпечити надійну оцінку в усіх випадках, особливо щодо проблемних категорій товарів (незалежно від того, чи наявні контрактні ціни). Вартість торговельних операцій може бути первинно виражена у багатьох валютах або в інших стандартах вартості (наприклад євро). Від розробників вимагають конвертувати ці вартості в єдину (базову) одиницю обліку для розробки повної та аналітично значущої національної статистики, крім іншого, з метою визначення торговельних потоків і складання національних рахунків та платіжного балансу. З точки зору розробника даних, національна валютна одиниця є переважною базовою одиницею обліку. Однак, якщо національна валюта підлягає значній зміні відносно інших валют, аналітична цінність даних може зменшитися. За таких обставин може бути доцільним використання іншої, більш стабільної, одиниці обліку таким чином, щоб вартості міжнародних операцій, виражені у цій одиниці, не зазнавали суттєвого впливу від підвищення або падіння курсу (відносно одиниці обліку) валют, в яких здійснюються ці операції. Євро — спільна регіональна валюта країн Європейського Співтовариства. Запроваджена Європейською комісією на Раді міністрів економіки й фінансів країн ЄС 1 травня 1998 р. До монетарного союзу з 1 січня 1999 р. входять 11 з 15 країн цього економічного об’єднання, а саме: Австрія, Бельгія, Італія, Ірландія, Іспанія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Фінляндія, Франція і Португалія. У 1999—2001 рр. Євро надійшла в обіг нарівні з національними валютами цих країн, щоправда, лише в безготівкових розрахунках. Євро замінила національні валюти повністю з 1 січня 2002 р., коли в обіг були уведені банкноти і монети. Згідно з Угодою СОТ про оцінку рекомендується: у випадках, коли конвертація валюти необхідна для визначення митної вартості, слід використовувати такий обмінний курс, який належним чином публікується компетентними органами країни-імпортера і якомога ефективніше відображає відносно періоду кожного такого документа публікації поточну вартість такої валюти в торговельних операціях у валюті країни-імпортера; обмінний курс, що надається кожною країною-членом, має бути діючим на момент увезення або вивезення товару. Еквівалентний підхід до конвертації необхідно застосовувати також щодо імпорту та експорту. У випадках, коли є курси продажу та придбання (офіційні/ринкові), використовувати необхідно їх середній курс таким чином, щоб будь-яка плата за послугу (тобто «спред» між середнім курсом та тими курсами) виключалася. Якщо курс відсутній на дату ввезення або вивезення, рекомендується використовувати середній курс за найкоротший близький до цієї дати період. Деякі країни застосовують режим множинних обмінних курсів, коли до різних категорій товарів використовуються різні обмінні курси, надаючи перевагу одним операціям та не підтримуючи інші. Рекомендується, щоб торговельні операції реєструвалися з використанням фактичного курсу, що застосовується до конкретних операцій, з відповідною приміткою, який з офіційних курсів було використано для кожної з валют. Операції, в яких застосовуються паралельні курси або курси чорного ринку, слід проводити окремо від тих, в яких використовуються офіційні курси. Розробникам статистики торгівлі слід намагатися оцінювати обмінний курс, фактично використаний в операціях на таких ринках, та застосовувати його для конвертації. Вартісна оцінка експорту (імпорту) залежить від коливання внутрішніх цін або кон’юнктури ринку і т. ін. Оцінка товарів здійснюється за цінами контрактів з уточненням фактичних цін. Вартість товарів, проданих через брокерів, наводиться зі зменшенням на суму брокерської комісії. Контрактними цінами для експортованих товарів є, як правило, ціни базових умов постачання FOB, а для імпортних — CIF.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Статистична оцінка імпорту та експорту» з дисципліни «Міжнародна економічна статистика»
