Роль статистики у формуванні інформаційної інфраструктури світової економіки
Міжнародні, закордонні інформаційні системи інтегровано з інформаційною інфраструктурою окремої держави. Держава не діє в ізоляції від іноземного економічного, громадського та інформаційного оточення. Політичні контакти, економічна взаємодія примушує до злиття інфраструктурних інформаційних систем різних країн. Цю ціль міжнародна громадськість реалізує шляхом утвердження інформаційних стандартів, а також інформаційних систем. Ними займається ООН та спеціалізовані організації, діючі у рамках ООН. Діяльність ця відома лише фахівцям. Комісії ООН, перш за все комісія статистична і статистичні відділи ООН, FAO, WHO, UNESCO, UNDP, UNIDO, ILO, WIPO та багато інших, крім діяльності політичної, займаються збором інформації та розробкою інформаційних стандартів. Країни, члени цих організацій, крім самого факту членства, зобов’язані дотримуватися цих стандартів. Це такі системи: 1. Інформаційні структури міжнародних організацій, членом яких є країна чи її урядові органи, наприклад статистичні системи ООН. 2. Спеціалізовані інформаційні системи міжнародної діяльності, які є складовою інфраструктури країни, наприклад, економічний сервіс Reuters — джерело інформації про курси валют та біржові котировки, офіційних даних статистичних публікацій країн та міжнародних організацій; система патентної інформації DERWENT; інформаційна система міжнародної організації стандартизації ISO тощо. 3. Міжнародні джерела масової інформації, з якими систематично взаємодіють системи інфраструктури даної країни. З точки зору зв’язків внутрішньодержавних систем з міжнародними системами можна виділити: а) інформаційні системи офіційних міжнародних організацій, перед якими кожна країна має обов’язки передачі інформації. Ці завдання покладено на відповідні інформаційні системи держави, що завдяки постійним зв’язкам з такими закордонними системами набувають вигляду інфраструктури. Наприклад, Україна є членом ООН, що вимагає від української статистики надання інформації статистичним службам ООН. Ще більше інформаційне зобов’язання накладає процес інтеграції України в структури ЕС. Членство України в більшості міжнародних організацій пов’язано з обов’язками передачі інформації; б) інформаційні системи офіційних міжнародних організацій, з яких дана країна має право отримувати інформацію; звичайні інформаційні системи міжнародних організацій надають інформацію своїм членам на принципах виключності чи преференційності; в) спеціалізовані міжнародні інформаційні системи, які пропонують інформацію всім бажаючим. Наприклад, система патентної інформації (DERVENT); г) спеціалізовані міжнародні інформаційні системи, які не мають офіційного статусу. Вони діють на комерційних засадах або фінансовані науковими, громадськими чи господарськими організаціями. Прикладом таких систем є системи науково-технічної інформації в галузі медицини (MEDLINE), хімії (САС), електроніки та електротехніки (INSPEC). Існує також багато баз наукової та технічної інформації, розробленої різними науковими групами, які пропонуються в першу чергу через INTERNET. До такого класу систем належить економічний сервіс Рейтер, сервіси Блумберга та інші; д) міжнародні організації, які описують інформаційні стандарти, наприклад EAN (взаємодія в галузі штрихкоду), UN EDIFACT (організація, яка оброблює інформацію для електронної передачі документів), FID (міжнародна федерація з установлення стандартів для бібліотекарських каталогів, описів, документів, нумерацій ISBN і ISSN, класифікацій, в тому числі UKD), і, нарешті, ISO, яке провадить широку діяльність у галузі інформаційних стандартів. Організації ініціюють та координують циклічні або одноразові процеси у глобальному обсязі. Наприклад, в усіх країнах — учасниках ООН повинні проводитись переписи населення, житлових умов, умов харчування, рівня розвитку сільського господарства, включаючи проблематику складності природних умов для сільського господарства. Ці переписи мають здійснюватися згідно з єдиними методологічними стандартами. ООН прийняла стандарти понять, термінологічне адаптованих для окремих народностей, номенклатури, класифікації, одиниці виміру, що визначають спосіб накопичення інформації щодо багатьох аспектів життя та господарства. Важливу функцію стандартизації інформації у глобальному масштабі виконує СОТ, Світовий банк та Міжнародний валютний фонд. ООН використовує роботи таких спеціалізованих організацій в галузі стандартизації, як ISO, UN/EDIFACT. Для багатьох елементарних і типових даних існують стандарти у глобальному діапазоні. Інформаційні стандарти розробляються багатьма спеціалізованими організаціями. Координатором взаємодії таких організацій у сфері наукової документації та бібліотекознавства є FID (Міжнародна федерація DS документації). Також більшість міжнародних конвенцій містить інформаційний компонент, що визначає стандарти та принципи обліку інформації. Наприклад, міжнародні конвенції щодо морських катастроф, хімічних катастроф, використання ядерної енергії, охорони навколишнього середовища і т. ін., зобов’язують всі країни, що беруть участь у Конвенції, до обліку інформації відповідно до прийнятих стандартів. Стандартизація процесів та інформаційних систем у ЄC глибоко проявлятимуться навіть у огляді даних у внутрішніх інформаційних системах не тільки державних органів, але й компаній та інших громадських організацій. Типові інформаційні стандарти обов’язкові для всіх міжнародних фінансових систем, перш за все банківських. Це — стандарти огляду конкретних елементарних даних, документів, засобів електронного зв’язку, стандарти безпеки, а також типові правила, що визначають структуру та функціонування систем. Інформаційні мережі, охоплені стандартизацією у глобальному обсязі, залишають мало свободи проектувальникам інфраструктурних інформаційних систем. Дуже часто проектувальники та оператори інформаційних систем навіть не знають, що для інформації, якою вони займаються, існують перевірені та адаптовані рекомендації та норми. В останні роки під тиском глобальних інфраструктурних інформаційних систем, пов’язаних із світовими економічними процесами, що відбуваються у сфері глобальних фінансів, деякі країни відмовляються від координації певних аспектів своєї інформаційної інфраструктури. Пасивний підхід держави до формування власної інформаційної інфраструктури в умовах так званого «відкритого суспільства», без належної охорони, призводить до обмеження або втрати можливостей виконання державою своїх обов’язків перед суспільством. Загроза ця в демократичному суспільстві не виникає у зв’язку з відкриттям для громадян доступу до інформації. Загрозою для демократії, для нормального функціонування демократичних держав в умовах сучасних інформаційних технологій є й те, що власники глобальних інформаційних систем мають можливість неконтрольованого інформаційного управління цими суспільствами та державою. Гасло «свобода слова» стає для власників цих інформаційних систем перепусткою для неконтрольованого управління суспільством чи громадськими групами за допомогою інформації, що передається через глобальні інформаційні мережі, а частіше за допомогою генеруючих засобів масової інформації. В умовах ринкової економіки інформаційний порядок є основою контролю ризику економічної діяльності. Цей порядок повинен мати глобальний характер. Звісно, ще не створені кінцеві інструменти формування інформаційного порядку у масштабі локальному, регіональному і глобальному, який міг би забезпечити рівновагу між свободою інформаційної діяльності та відповідальністю за цю діяльність. Більшість державних систем перебувають у скрутному становищі: або маємо тотальний контроль інформації ( в авторитарних та тоталітарних державах), або лібералізм, який призводить до хаосу на локальному рівні та до інформаційної монополії — на глобальному. Розглядаючи рішення державної адміністрації стосовно формування інформаційної інфраструктури держави, можна говорити про такі моделі: а) модель активного управління інформаційною інфраструктурою держави (наприклад, у колишньому Радянському Союзі та Скандинавських країнах); б) модель активної координації інформаційної інфраструктури держави (наприклад, у багатьох країнах Європи, а також ЄС); в) модель посередньої координації інформаційної інфраструктури держави (наприклад, у країнах Латинської Америки); г) модель пасивна (наприклад, у країнах Середньої та Східної Європи, в тому числі в Україні). Аналізуючи практику різних країн, розглядаємо такі моделі інституціоналізації інформаційної інфраструктури держави: 1. Європейська модель, для якої характерними є принципи рівноваги між правами та інформаційними обов’язками держави, а також індивідуальних громадян. Ця модель використовується зазвичай у більшості європейських країн. Звідси запропонована назва цієї моделі. Рисою європейської моделі є також регулювання інфор- маційної інфраструктури держави за допомогою правових актів explisite, які відображають специфіку прав та інформаційних обов’язків громадян, державних органів та інших організаційних одиниць. Стосовно інформаційної інфраструктури цієї моделі ми стикаємося з так званою глибокою інтервенцією уряду в державному, регіональному чи навіть глобальному масштабі. 2. Американська модель. Характерною її рисою є те, що громадяни мають пріоритетне право на інформацію. На державу та на недержавні економічні і громадські формування покладено обов’язок доведення інформації до громадян. Крім того, характерною рисою цієї моделі є рівновага між правами та обов’язками щодо інформації державних органів та недержавних господарських і громадських формувань. Ця модель у досить неідеальній формі діє в США та інших країнах з подібними функціями громадської адміністрації. Звідси назва моделі, 3. Азіатська модель. Суть азіатської моделі полягає в тому, що держава залишає за собою право накопичення, засекречення та заборону доступу до інформації. В той же час громадяни та недержавні господарські та громадські формування зобов’язані надавати інформацію державним органам і отримувати інформацію через ці ж самі органи. Витрати з реалізації цих обов’язків покладаються на громадян, компанії, недержавні громадські формування. Вони зобов’язані збирати та зберігати інформацію у формі та за технологією, що визначається державою. Громадяни та інші недержавні формування несуть відповідальність за відмову та невиконання цих обов’язків. Це може бути фінансова чи навіть кримінальна відповідальність. Громадяни, інші недержавні об’єднання розраховуються також за помилки, що виникають внаслідок неефективного чи поганого функціонування інформаційних систем, нав’язаних державою. Ця модель у зміненій формі існувала в Радянському Союзі. Вона має місце в державах з сильним впливом державного апарату на громадське та господарське життя. Слід пам’ятати, що ця модель ще недавно існувала в більшості країн Європи, а в деяких присутні до сих пір її характерні риси. За Азіатською моделлю держава має виключне право формування інформаційної інфраструктури господарства та громадськості. ООН здійснює відповідні заходи, метою яких є регулювання основних правил інформаційного порядку на глобальному рівні, розробка принципів обміну інформацією, а також зобов’язань окремих країн в галузі передачі інформації міжнародним організаціям. Ці принципи є компонентом майже кожної конвенції, резолюції або декларації, що приймаються на засіданнях ООН та її спеціалізованих агенцій. Можливості ООН вимагати виконання зобов’язань окремими країнами обмежені. В більшості областей та для багатьох країн ООН переслідує свої цілі. Завданням ООН та багатьох організацій, що співпрацюють з нею, є пошук та збір інформації від офіційних інституцій цих країн, наприклад від офіційних статистичних служб, урядових агенцій. Вона не ігнорує при цьому внутрішньою організацією, технологією, засобами обробки інформації даної країни. ООН передає тільки методичні рекомендації, що стосуються лише змісту інформації. Отримана від даної країни інформація, піддається невеликим переробкам та опрацюванню з метою зіставлення її з іншою інформацією. Внаслідок такого підходу часто виникають труднощі з приводу отримання порівняльних даних відповідної якості. На подібних принципах діє OECD та багато інших регіональних міжнаціональних економічних організацій, зони вільної торгівлі. Нові якісні інформаційні рішення можна бачити на прикладі тісних зв’язків країн, що входять до ЄС. Гуманізація інформаційної інфраструктури на міжнародному рівні, а також адаптація рішень щодо інформаційної інфраструктури держав — членів ЄС мають для більшості регіонів обов’язковий характер. Для країн ЄС це стосується обсягів інформації, пов’язаних з єдиною монетарною політикою (Європейський монетарний союз та сфера обігу євро), гармонізацією мита та податків, допомогою держави підприємцям, загальною сільськогосподарською політикою, політикою зовнішньої торгівлі, науково-технічним прогресом, ринком праці тощо. Інформаційні обов’язки країн — членів ЄС пов’язані з системами квотування продукції, а також дотацій та субвенцій з бюджету ЄС. Можна стверджувати, що процеси економічної інтеграції та міжнародної лібералізації економічної співпраці потребують не лише гармонізації інформаційних систем більшості країн, але й створення інфраструктурних інформаційних систем міжнародного та глобального масштабу. За сучасної глобалізації інформаційних процесів існування міжнародної інформаційної інфраструктури має великий вплив на розвиток інформаційних систем окремих країн. Вже зараз більшість країн відмовились від розробки власних інформаційних науково-технічних систем і користуються міжнародними інформаційними службами, як правило, англомовними. Деякі інформаційні служби створюються групами країн. Такі міжнародні інституції в деяких випадках замінюють власні інформаційні служби. Інтенсивне створення міжнародних інформаційних структур спостерігається в ЕС. Це важлива риса інтеграції держав — членів ЕС, які є основою інтеграції в інших аспектах, у тому числі і в тих, в яких ЕС залучає кошти бюджету Союзу. Вплив окремих країн, а особливо країн малих та середніх, на формування сегментів інформаційної інфраструктури обмежено. Обмеження насамперед виникають, тому що адміністрації цих країн не усвідомлюють повністю значення, яке для малих та середніх країн має функціонування зовнішніх інформаційних систем. Більшість інформаційних систем міжнародних організацій створені і керовані країнами чи представниками країн, які домінують економічно або політично.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Роль статистики у формуванні інформаційної інфраструктури світової економіки» з дисципліни «Міжнародна економічна статистика»
