До процесів соціального руху населення належать процеси зайнятості та безробіття, що потребують глибокого дослідження. Існують два основні напрями дослідження цих процесів: 1) екстенсивний аналіз; 2) інтенсивний аналіз. Екстенсивний аналіз ринку праці передбачає всебічне дослідження як з демографічного, так і соціально-економічного погляду новоутворених сукупностей — вільних робочих місць і вакантних посад; чисельності громадян, які звернулися до служби зайнятості з питань працевлаштування; працевлаштованих громадян; чисельності працевлаштованих громадян із числа без- робітних тощо. У процесі екстенсивного аналізу використовують метод групувань та методи аналізу варіаційних і атрибутивних рядів розподілу. Для кількісної характеристики взаємозв’язку новоутворених сукупностей населення застосовують інтенсивний аналіз. За допомогою системи відносних величин інтенсивності оцінюють напруженість, рівень, силу соціальних процесів. При цьому новоутворені сукупності співвідносяться з населенням або групою населення, яке його утворило. Вихідна характеристика процесу руху населення — абсолютні величини. Одним із найважливіших завдань практичної статистики ринку праці є визначення загальної кількості зайнятих в економіці, безробітних (зареєстрованих і серед них працевлаштованих) тощо в конкретних умовах місця та часу. Просторовими межами визначення чисельності категорій соціального руху населення окремої країни можуть бути її територія в цілому, територія окремих адміністративних, економічних районів, міст тощо. Часовими межами, чисельності вивільнених, чисельності зайнятих можуть бути моментні числа. Критичним моментом є початок календарного місяця, кварталу, півріччя, року. Основні джерела даних про чисельність зайнятих, безробітних — переписи населення, одноразові обстеження населення, а в проміжках між ними — поточні спостереження. Важливою ланкою інтенсивного аналізу руху населення є визначення чисельності окремих його категорій, оскільки розвиток економіки країни орієнтується на населення як на основну частку продуктивності сил суспільства і як на кінцевого споживача матеріальних та духовних благ. Визначення коефіцієнтів інтенсивності дає можливість привести різні в часі та просторі величини до однієї основи та отримати показники типу «чисельність безробітних на 1000 осіб економічно активного населення», «чисельність зайнятих в економіці на 1000 осіб економічно активного населення» тощо. Розраховують коефіцієнти інтенсивності діленням абсолютної величини новоутворених соціальних сукупностей (зайнятих або безробітних) на економічно активне населення. Загальні коефіцієнти інтенсивності зайнятості населення будуються за такою схемою:
де Кзайн — загальний коефіцієнт зайнятості населення; З — чисельність зайнятих в економіці; Б — чисельність безробітних; З + Б — чисельність економічно активного населення. Аналогічно розраховується загальний коефіцієнт інтенсивності безробіття:
де Кбезр — загальний коефіцієнт безробіття; З, Б, З + Б — відповідно, як і в загальному коефіцієнті зайнятості. Основне призначення загальних коефіцієнтів інтенсивності зайнятості та безробіття населення полягає в якісній характеристиці соціальних процесів населення. На основі коефіцієнтів визначають рівень стану економіки в цілому, її окремих секторів галузей економіки тощо. Наприклад, високі коефіцієнти зайнятості населення та низькі коефіцієнти безробіття свідчать про стабільний економічний стан у країні, а низькі коефіцієнти зайнятості населення та високі коефіцієнти безробіття свідчать про кризові явища в економіці. Інтенсивність соціального процесу стосовно того чи іншого контингенту населення (чоловіків або жінок, міського чи сільського населення, робітників чи службовців), в якому той процес може відбуватися, вимірюють за допомогою спеціальних коефіцієнтів. Загальна схема побудови спеціальних коефіцієнтів інтенсивності зайнятості та безробіття така:
де — спеціальний коефіцієнт зайнятості населення; Зк — чисельність спеціального контингенту осіб зайнятих в економіці. Загальна схема побудови спеціальних коефіцієнтів безробіття така:
де — спеціальний коефіцієнт безробіття; Бк — чисельність безробітних спеціального контингенту осіб. Спеціальний коефіцієнт зайнятості жіночого та чоловічого населення розраховується за такими формулами:
де і — відповідно коефіцієнти зайнятості жіночого і чоловічого населення; Зж і Зчол — відповідно чисельність зайнятих жінок та чоловіків. Спеціальні коефіцієнти безробіття жіночого і чоловічого населення розраховуються відповідно:
де Кж і Кчол — відповідно коефіцієнти безробіття жіночого та чоловічого населення; Бж і Бчол — чисельність безробітних жінок та чоловіків. Через спеціальні коефіцієнти інтенсивності зайнятості та безробіття можна розрахувати загальні коефіцієнти інтенсивності зайнятості та безробіття: ; ; ; . Загальний коефіцієнт зайнятості треба розраховувати через спеціальний коефіцієнт зайнятості:
де d к — частка спеціальної групи населення в загальній кількості зайнятих. Наприклад, загальний коефіцієнт зайнятості дорівнює: спеціальному коефіцієнту робітників поділеному на долю робітників у загальній кількості зайнятих: , де — спеціальний коефіцієнт зайнятості робітників; — доля робітників у загальній кількості всіх зайнятих. Загальний коефіцієнт безробітних має дорівнювати спеціальному коефіцієнту безробітних службовців поділеному на долю службовців у загальній кількості безробітних:
де — спеціальний коефіцієнт безробітних службовців; — питома вага службовців у загальній кількості безробітних. Інтенсивність соціальних процесів (зайнятості та безробіття) в окремих групах, на які можна розподілювати спеціальний контингент населення, оцінюється за допомогою часткових коефіцієнтів інтенсивності. Часткові показники інтенсивності зайнятості й безробіття розраховуються за такою схемою:
де і — часткові коефіцієнти інтенсивності зайнятості та безробіття; Зх, Бх — відповідно кількість зайнятих і безробітних в окремій групі. Типовим прикладом визначення часткових коефіцієнтів є групування спеціального контингенту зайнятого населення або спеціального контингенту безробітних та групи за віком: де х — вік. Спеціальний коефіцієнт зайнятості або безробіття можна розрахувати так:
де і — відповідно зайняті та безробітні спеціального контингенту осіб в окремій групі. Спеціальний коефіцієнт інтенсивності, зайнятості та безробіття може бути розрахований як середньоарифметична зважена з часткових коефіцієнтів за формулами: і де і — відповідно спеціальні коефіцієнти зайнятості безробіття; і — часткові коефіцієнти зайнятості та безробіття; Зх і Бх — чисельність зайнятих і безробітних в окремій групі. Спеціальний коефіцієнт зайнятості й безробіття можна подати і так: КК = Σ Кх dх, де Кх — часткові коефіцієнти зайнятості й безробіття; dх — питома вага часткової групи в загальній чисельності часткового контингенту зайнятих або безробітних. Наприклад, коефіцієнт безробіття чоловічого населення дорівнює сумі часткових коефіцієнтів інтенсивності даного контингенту безробітних помноженого на питому вагу частки групи в загальній кількості безробітних чоловіків.
де Кх — часткові або повікові коефіцієнти безробіття чоловічого населення; dх — частка чоловіків даної вікової групи в загальній кількості безробітних чоловіків. Оскільки спеціальні коефіцієнти — це середні з часткових коефіцієнтів, то рівень спеціального коефіцієнта залежить від величини коливання ознак часткових коефіцієнтів і від структурного чинника долі окремих груп у спеціальному контингенті населення. На рівень коефіцієнта питома вага даної групи в спеціальному контингенті не впливає. В міру переходу від загальних коефіцієнтів до спеціальних і далі, до часткових, залежність коефіцієнтів інтенсивності від структурних чинників уповільнюється. Але, разом із тим, відповідно звужується сфера використання коефіцієнтів. Так, вікові коефіцієнти належать до порівняно вузького кола зайнятого населення або безробітних, однак вони вільні від впливу на їх рівень вікової структури економічно активного населення. Саме ця обставина надає їм особливої ваги у зв’язку зі значним впливом віку людини на інтенсивність усіх форм руху населення. Функція віку великою мірою впливає на зростання зайнятості, безробіття. Незважаючи на те, що повікові показники значною мірою вільні від впливу повікової структури, вони залежать від інших структурних чинників як демографічних, так і соціально-економічних, що діють у самій віковій групі. Вікові коефіцієнти зайнятості та безробіття залежать від частки зайнятих в економіці або безробітних у кожній віковій групі. Так, віковий показник зайнятості в міру збільшення частки зайнятих в економіці зростає, а віковий показник безробіття знижується. Соціальні явища руху населення полярно протилежні (зайнятість, незайнятість) тощо. Для оцінювання результативності соціальних процесів використовують коефіцієнти порівняння протилежних величин, які показують, у скільки разів сукупність або інтенсивність одного протилежного явища більша за іншу. Наприклад, скільки зайнятих припадає на одного безробітного. Рівень зайнятості населення дорівнює: . Рівень безробіття населення визначається як: . У такому разі формула коефіцієнта порівняння протилежних величин буде: , де W — коефіцієнт порівняння протилежних величин. Коефіцієнт порівняння протилежних величин соціального руху населення суттєво доповнює коефіцієнти інтенсивності зайнятого та безробітного населення. Цей показник дає можливість оцінити й порівняти ефективність зайнятості населення в різних аспектах: регіональному, галузевому. Чим вище значення цього показника, тим ефективніше використання трудових ресурсів матиме відповідний регіон, галузь економіки тощо. Тема 6. Безробіття як об’єкт статистичного вивчення
Безробіття — економічна категорія, яка показує економічні відхилення з приводу вимушеної незайнятості працездатного населення. «Безробіття виникає тоді, коли ринок праці не поглинає осіб, здатних і охочих працювати. На ринку праці порушено баланс між попитом і пропозицією», — пише про безробіття американський економіст І. Оуен. Зауважимо, що безробіття—макроекономічна проблема, оскільки чинники, що на неї впливають, є насамперед економічні, а саме: структурні зрушення в економіці, що стають причиною масштабних змін у структурі й кількості попиту на робочу силу та які мають особливо важкі наслідки в періоди стагнацій або зниження ділової активності; зниження темпів економічного розвитку, що призводить до зменшення кількості робочих місць, порушення збалансованості числа робочих із числом робочих місць; недостатній сукупний попит; інфляція, що виявляється в скороченні капітальних вкладень (падіння інвестицій веде до скорочення виробництва, а отже, й зайнятості), а також у зниженні реальних доходів населення, що збільшує пропозиції робочої сили у разі зниження попиту на неї; співвідношення цін на чинники виробництва, яке призводить до вибору працезберігаючих технологій; сезонні коливання виробництва, які викликають коливання в попиті на робочу силу; НТП, наслідки якого посилюють безробіття через комплексний вплив, що виявляється, по-перше, в упровадженні працезберігаючих технологій, автоматизації виробництва, що витискує масу некваліфікованої праці; по-друге, ускладнюється виробництво, що неминуче стає причиною спеціалізації, а отже, збільшує структурні диспропорції між попитом і пропозицією робочої сили. Розглянемо інші чинники безробіття. Соціальні чинники: недосконале трудове законодавство як результат компромісу між вимогами трудівників і профспілок, з одного боку, і державою, з іншого, посилює негнучкість ринку праці, стає причиною скорочення попиту на живу працю з боку підприємців, зменшуючи її питому вагу; трансфертні платежі, що впливають як на зниження, так і на підвищення безробіття; недостатня професійна і територіальна мобільність робочої сили; недостатній розвиток програм зайнятості; рівень і статус системи освіти, професійної підготовки і перепідготовки; брак інформації про вільні робочі місця; економічна активність різних груп населення. Демографічні чинники: зміни чисельності населення; зміни статевовікової структури. Наведені чинники не вичерпують причинно-наслідкових залежностей безробіття, лише глибше її пояснюють. Безробіття як результат трансформації всієї економічної системи, що відбувається, соціальних і політичних перетворень, — новий для статистики об’єкт, чим зумовлена складність його вивчення. Основні завдання статистичного вивчення безробіття такі: розроблення теоретико-методологічних підходів і конкретизація застосовуваних категорій, понять ознак безробіття; вірогідність статистичної інформації про безробіття; реалізація підходів до формування інформаційної бази, яка забезпечує зрозумілість і повноту показників; розширення методів збирання інформації, які ґрунтуються на поточному поодинокому обліку, суцільному і вибірковому спостереженні (обстеження домогосподарств); розроблення і постійне вдосконалення системи показників, яка дає змогу всебічного кількісного відображення даного явища; за допомогою системи показників виявлення «осередків» безробіття та ознак їх виникнення; використання методів математичного моделювання для визначення характеру взаємодії різних чинників (економічних, соціальних, демографічних) на рівень безробіття; прогнозування явища, використання методів екстраполяції, моделювання, експертних оцінок (нетривалість динамічних рядів зумовить використання методу експертних оцінок, який потребує залучення кваліфікованих кадрів); організація моніторингу стану зайнятості, мета якого — постійне системне відстеження ситуації зайнятості і безробіття на ринку праці України, що формується в Україні та її регіонах; вивчення і реалізація рекомендацій МОП у галузі ринку праці. Форми безробіття можуть бути відкритими і прихованими. Відкриті передбачають чітко виражену наявність незайнятих працездатних людей. Приховані передбачають формальну зайнятість працівника (класифікацію відкритих і прихованих форм безробіття подано на рис. 2.6.1).
Рис. 2.6.1. Класифікація форм безробіття Хто входить до категорії безробітних? Згідно з визначенням міжнародних організацій — МОП і ОЕСР, безробітні — це люди, які не мають роботи, той, хто готовий приступити до праці й шукає роботу протягом останніх чотирьох тижнів або хто вже влаштувався, але ще не приступив до роботи. Так, у США безробітні — це особи, які: не мали зайнятості в період тижня обстеження; робили спробу знайти роботу протягом попередніх чотирьох тижнів або зверталися безпосередньо до роботодавців, державної служби зайнятості, друзів тощо; можуть працювати в період тижня обстеження; особи, тимчасово звільнені, або які були найняті на нову роботу і мають приступити до роботи протягом 30 днів. В Японії безробітним вважається той, хто не працював протягом тижня обстеження жодної години, у Великобританії — хто не має роботи протягом тижня обстеження, шукає роботу протягом цього тижня або не може її шукати через хворобу, або хто чекає результатів переговорів про влаштування на роботу. Отже, визначення статусу безробітного в різних країнах приблизно однакове і збігається з визначенням міжнародних організацій. Проте практика підрахунку кількості безробітних має два методологічних підходи. Перший підхід полягає у визначенні числа осіб, які відповідають статусу безробітного в період обстеження (США, Японія). У Великобританії такий метод вважається дорогим, і підрахунок кількості безробітних виконується за поданими заявами в державну службу зайнятості про допомогу через безробіття. В Україні згідно із Законом «Про зайнятість населення», прийнятому 1992 р., безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них обставин не мають трудового заробітку (трудового доходу) через брак належної роботи; зареєстровані в державній службі зайнятості, які справді шукають роботу і готові приступити до праці. Таким чином, основні характеристики безробітної особи в Україні (і в інших країнах колишнього Радянського Союзу) такі: працездатний у працездатному віці, що обмежує контингент осіб віком (для жінок 16—54, для чоловіків — 16—59), і за станом здоров’я здатні працювати, в тому числі інваліди праці і війни І і II груп. Пенсіонери і молодь віком до 16 років набрати статусу не можуть, і тому статистикою праці не враховуються. Таке обмеження використовують багато країн (проте, на нашу думку, це дещо знижує офіційні дані безробіття); брак будь-якого заробітку передбачає, що громадянин не має доходів, які перевищують мінімальний розмір заробітної плати, а також не має будь-якого зв’язку з підприємством. Особи, які перебувають у тривалих відпустках, не можуть бути зареєстровані як безробітні; якщо немає належної, тобто згідно із Законом про зайнятість, такої роботи, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника, в тій самій місцевості, де він проживає. Заробітна плата й інші умови праці мають відповідати рівню, який особа мала на попередній роботі, з урахуванням середнього рівня за даною спеціальністю. У разі пропозиції належної роботи враховується стаж за спеціальністю, попередня діяльність, вік, освіта, стан на ринку праці, тривалість безробіття. Специфіка ситуації зайнятості в Україні ставить питання про загальне оцінювання рівня безробіття, яка охоплює його прихований прояв. Дійсність показує, що на тлі глибокої економічної кризи, підвищення рівня безробіття не відбувається. Це зумовлено масовим поширенням використання неповного робочого дня (тижня) і вимушеними відпустками, тобто прихованим безробіттям як на- слідком вимушеної неповної зайнятості працівників. Термін «приховане безробіття» використовується як аналітичне поняття, що об’єднує два види прихованого безробіття: часткове безробіття, що визначається як втрата заробітку через скорочення нормальної (встановленої законом або колективним договором) тривалості робочого часу за ініціативою власника або уповноваженого ним органу; тимчасове безробіття, що визначається як перерва в отриманні заробітку або скороченні його розміру з причини тимчасової перерви в роботі без припинення трудових стосунків за згодою між робітником і власником або уповноваженим ним органом. Умови існування прихованого безробіття були визначені МОП: неповний робочий день (тиждень) при бажанні працювати більше; недостатність доходу при нормальній тривалості робочого дня (тижня); кваліфікація виконуваних робіт нижче кваліфікації працівника; підприємство, на якому працює людина, має низьку продуктивність праці. Перша умова свідчить про наявне приховане безробіття (кількісний аспект), решта — на її якісний прояв. Для визначення прихованого безробіття потрібно виробити критерії його оцінювання. Особливо непросто виявити якісний його аспект. Так, для визначення доходів МОП рекомендує порівняти їх зі встановленою мінімальною ставкою заробітної плати. Для аналізу продуктивності праці, а також відповідності кваліфікації, потрібно проводити спеціальні обстеження підприємств та організацій. За методикою, запропонованою Науково-дослідним центром проблем зайнятості населення і ринку праці, можна визначити наявну неповну зайнятість, виходячи з відпрацьованого і максимально можливого фонду робочого часу, скоригованого на розмір неявок із передбачених законом причин. Обчислений як різниця між цими величинами, обсяг неповної зайнятості перераховується на одного середньоспискового працівника. При цьому визначається середній обсяг неповної зайнятості, тобто часу, який можна використати для виконання додаткової роботи в середньоспискового працівника галузі (підгалузі) або району.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Екстенсивний та інтенсивний аналіз ринку праці» з дисципліни «Ринок праці»
