ХХІ століття знаменується тим, що значно посилилася взаємозалежність країн, включаючи економіку, соціальну сферу, екологію, культуру тощо. Ця взаємозалежність і взаємопроникнення, яке отримало термін «глобалізація» (нас цікавитиме переважно економічний і соціальний бік справи), дедалі більше визначають стан і напрями розвитку країн. Глобалізація як процес виникла не в останні десятиліття. Сам термін «глобалізація» з’явився понад 400 років тому, але поширення його використання почалося в середині минулого століття. Це об’єктивний, необхідний процес, який супроводжує людство протягом його історії. Водночас це процес суспільний, який відбувається в діяльності та взаємовідносинах індивідів, різних соціальних груп і прошарків, націй і цивілізацій. Він пов’язаний безпосередньо з їх цілями та інтересами. Глибоко досліджувати глобалізацію почали відносно недавно, але достатньо інтенсивно — лише основних шкіл з цієї проблематики налічується шість [2, c.12]. Протягом останніх десятиліть глобалізація виявилася й досліджувалася як ключова тенденція світогосподарського розвитку. Із тенденції вона переростає у всепоглинаючий процес, структуризація якого дана українськими вченими Д. Г. Білорусом, Д. Г. Лук’яненком, А. М. Поручником і представлена на рис. 7.1.1. Сучасна економічна енциклопедія дає таке трактування глобалізації. Глобалізація як категорія відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів і з 60-х років ХХ століття набуває форм постійного та неухильно зростаючого переплетення національних економік.
Рис. 7.1.1. Структуризація глобалізаційного процесу Глобалізація виявляється у розширенні проникнення компаній в економіку зарубіжних країн за допомогою експорту, а в широкому значенні — за допомогою іноземних інвестицій у відкриття заводів з виробництва комплектувальних, у заснування виробничих підприємств або дочірніх фірм зі збуту продукції. Таким чином компанії отримують додаткові можливості для збуту, який стримується через недостатні розміри внутрішнього ринку окремої країни. Тим самим вони зменшують свою залежність від єдиного внутрішнього ринку в отриманні прибутку. Вихідним пунктом аналізу глобалізації є твердження, що глобалізація — це розподіл праці у світовому масштабі, котрий прогресує і вже досяг достатньо високого рівня. Це виявляється у посиленні конкуренції на товарних ринках через стимулювання міжнародного торгового обміну внаслідок політики лібералізації торгівлі. Роль глобалізації у цьому процесі визначається теоремою Столпера—Самюельсона, згідно з якою збільшення відносної ціни товару дає можливість (у разі виробництва цього товару) підвищувати ціну окремого фактора, котрий інтенсивно використовувався, та знижувати її на той фактор, який не використовувався інтенсивно. Відповідно до цієї теореми виникає необхідність у відносному зменшенні порівняно менш продуктивного чинника виробництва поділу праці. У розвинутих країнах це передусім малокваліфікованої робочої сили у разі, коли країни з низькими доходами розширюють пропозицію трудомістських продуктів і зменшують відносні ціни на ці товари. Якщо для міжнародного вирівнювання цін за факторами виробництва існують перешкоди — погіршуються шанси надання роботи малокваліфікованим працівникам в індустріальних країнах. Щодо держав з низькими доходами, то глобалізація відкриває можливості для більшої зайнятості та вищої реальної заробітної плати. За даними ГАТТ/СОТ, за останні 30 років темпи світової торгівлі значно випереджали темпи світового виробництва. Водночас потік прямих іноземних інвестицій приблизно в 3—4 рази перевищує темпи зростання торгівлі, що забезпечує підвищення зайнятості у країнах зі значними обсягами інвестицій. Розвиток глобалізації сприяє створенню єдиного глобального ринку, основні контури якого окресляться у першій чверті ХХІ століття. У цьому зацікавлені передусім провідні розвинуті країни, які в боротьбі за світову гегемонію створили великі інтеграційні об’єднання — ЄС, АТЕС та ін. Як головні складові глобального ринку формуються Європейський, Американський та Азіатсько-Тихоокеанський континентальні ринки. Водночас за участь у процесах глобалізації змагаються країни, які розвиваються, і країни з перехідною економікою, зокрема, Росія, Україна, Казахстан та ін. Однак для ефективного входження їх у глобальний ринок цим державам слід досягти високого рівня конкурентоспроможності національних економічних систем, і насамперед конкурентоспроможності національної робочої сили, тобто високого рівня розвитку трудового потенціалу суспільства. У відносинах з ЄС Україні слід отримати статус чотирьох свобод: свободу переміщення товарів; свободу переміщення послуг; свободу переміщення капіталів; свободу переміщення робочої сили. Останнє потребує особливої уваги до формування, розвитку й використання робочої сили. Проте зростання суспільного виробництва та міжнародної торгівлі ускладнює економічне середовище, поглиблює світову системну кризу. Особливо це стосується вичерпання можливостей необмеженого екстенсивного розвитку і небезпеки катастроф. Людство стоїть перед необхідністю переведення виробничого розвитку в планетарному масштабі на «нульовий цикл», науково обґрунтованого обмеження споживання, подолання загальної меркантильної свідомості, національного та державного егоїзму [4, с. 264, 265]. Однозначно оцінити вплив глобалізації на світові процеси не можна. Є пререваги — є недоліки. Переваги глобалізації сформулювала професор Р.П. Колосова. Вона визначила, що глобалізація дозволяє: поглиблювати міжнародний розподіл праці; ефективніше розподіляти кошти і в кінцевому підсумку сприяти підвищенню якості трудового життя, розширенню життєвих перспектив населення (за нижчих для нього витратах); заощаджувати на масштабах виробництва, що потенційно може привести до зниження цін, отже, й до стійкого економічного зростання, підвищення рівнів зайнятості і життя; може привести до підвищення рівня продуктивності праці в результаті раціоналізації виробництва на глобальному рівні і поширення передової технології, а також конкурентного тиску на користь безперервного введення інновацій у світовому масштабі. Крім того, глобалізація може сприяти вільному та широкому розповсюдженню капіталів, зростанню зарубіжних інвестицій, розширенню можливостей для розвитку інфраструктури, полегшенню контактів між людьми різних країн. Недоліки, негативні наслідки та проблеми глобалізації: взаємозалежність фінансових ринків; зростання спекулятивних валютних потоків між державами та вторинних фінансових ринків; платіжна і торговельна розбалансованості, які у сукупності значно обмежують можливість формулювання незалежної макроекономічної політики на національних рівнях. Особливо жорстко ця обмеженість у визначенні перспектив економічного зростання стосується політики у сфері праці та соціально-трудових відносин [7, с. 39], що неминуче негативно позначається на трудовому потенціалі суспільства. Як приклад, розглянемо можливі наслідки для України від її вступу до Світової організації торгівлі.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Сутність і роль глобалізації» з дисципліни «Управління трудовим потенціалом»
