Міжнародна організація праці (МОП): цілі, завдання та основні конвенції з питань управління трудовим потенціалом
З розвитком світової економічної інтеграції та співробїтництва у різних країн виникла необхідність узгоджувати та узагальнювати трудові відносини, які укладаються на національних ринках праці. Виконання цього завдання взяла на себе Міжнародна організація праці, яка на своїх конференціях та в рекомендаціях юридично закріпила норми трудових відносин як частини міжнародного права. Конвенції та рекомендації МОП після ратифікації парламентами багатьох країн стали складовою частиною національного трудового права, яке регулює певні аспекти національного ринку праці. МОП була створена в 1919 році. Вона стежить за умовами праці у всіх країнах світу. Її засновники виходили з припущення, що неспроможність будь-якої однієї нації створити людські умови праці є перепоною на шляху інших націй, які бажають їх покращити у своїх країнах. МОП – це тристороння організація, в якій при прийнятті рішень представлені працівники, роботодавці та державні органи з рівними правами. Результати цієї співпраці щорічно обговорюються на тристоронній конференції. Завдяки діяльності цієї організації та покращанню комунікації в усьому світі люди дедалі більше усвідомлюють відмінності умов праці в різних країнах. Мета МОП – розробка конвенції, рекомендацій з питань праці, створення системи контролю і спостережень за дотриманням принципів і стандартів, встановлених конвенціями з питань трудових відносин; розробка проектів і програм зайнятості населення, вивчення, аналіз тенденцій та розробка основних напрямів професійної освіти в світі. Завданнями МОП є: забезпечення ефективної зайнятості населення з використанням міжнародної міграції; захист інтересів працюючих; підвищення якості робочих місць; регулювання ринку праці та вирішеня проблеми бідності. Існують також декілька об'єднань, професійних спілок в різних країнах, які підтримують спільні інтереси. Це − різноманітні міжнародні професійні секретаріати, що представляють працівників конкретних галузей. А саме: Міжнародна конфедерація вільних профспілок, Всесвітня федерація профспілок, Всесвітня конфедерація праці. Робота МОП почалась з прийняттям Конвенції, що регулює ринок праці. Так, в 1919 році на першій сесії МОП була прийнята Конвенція про обмеження з 1921 року робочого часу на промислових підприємствах до 8 годин на день або 48 годин на тиждень, але вона в той час не була ратифікована всіма державами. Нині в більшості розвинутих країн ринкової економіки законодавчо визначений 8-годинний день, а в деяких країнах встановлений 36 – 40-годинний робочий тиждень (наприклад, у Франції, Україні, а також у США). У статті 2 Конвенції №2 від 29 жовтня 1919 р. "Про безробіття” вказується, що держава встановлює систему безкоштовних державних органів зайнятості під контролем центральних органів. У статті 1 Конвенції №29 від 28 червня 1930 р. "Про примусову або обов’язкову працю” вказується, що держава зобов'язується ліквідувати застосування примусової або обов'язкової праці у всіх формах в якомога коротший строк. У Конвенції №44 від 23 червня 1934 р. "Про допомогу особам, які є безробітними від незалежних від них обставин” дається визначення поняття "відповідна зайнятість" і вказується ряд критеріїв: професія, місце проживання, винагорода та інші умови праці, непричетність до трудових спорів, особисті обставини претендентів. У статті 6 указується, що право на допомогу обумовлюється стажем або сплатою відповідної кількості страхових внесків, чи зайнятістю на роботі до настання безробіття. Право на отримання допомоги може обумовлюватись відвідуванням курсів професійного навчання (стаття 8). У статті 9 указується, що право на отримання допомоги може обумовлюватись прийняттям в порядку, встановленому законодавством країни, за працю на суспільних роботах, організованих державними органами влади. Допомога надається на обмежений термін, тривалість якого, як правило, не може бути меншою 156-ти робочих днів на рік (26 календарних тижнів). У статті 14 Конвенції вказується, що законодавством країни створюються судові або інші відповідні установи, уповноважені вирішувати питання, які виникають у зв'язку з заявами на допомогу. У статті 2 Конвенції №87 від 9 липня 1948 р. "Про свободу асоціації і захисту прав на організацію" вказується, шо працівники на підприємстві мають право створювати за своїм вибором організації без попереднього на те дозволу. Державна влада утримується від будь-якого втручання в діяльність асоціації (стаття 3). У статті 1 Конвенції №88 від 9 липня 1948 р. "Про організацію служби зайнятості” вказується, шо держава утримує або забезпечує утримання безкоштовної державної служби зайнятості. Основний обов'язок служби − забезпечення можливої організації ринку зайнятості як невід'ємної частини національної програми досягнення і підтримання повної зайнятості, розвитку і використання продуктивних сил. Служба зайнятості складається з національної системи бюро з найму, працюючої під керівництвом державної влади (стаття 2). У статті 3 вказується, що ця система включає мережу місцевих та регіональних бюро. Представники підприємців і працівників залучаються через консультативні комітети до співробітництва в справі організації і діяльності служби зайнятості, а також до розробки її політики. У статті 9 вказується, що персонал служби зайнятості складається з державних службовців. У статті 2 Конвенції №96 від 1 липня 1949 р. "Про платні бюро по найму” вказується, що держава передбачає поступову ліквідацію платних бюро по найму, які мають комерційні цілі. У статті 19 Конвенції №102 від 28 червня 1952 р. "Про мінімальні норми соціального забезпечення” вказується, шо держава забезпечує особам допомогу на випадок безробіття. Захисту підлягають особи, здатні і готові працювати, які тимчасово втратили заробіток у зв'язку з неможливістю одержати відповідне заняття (стаття 20). В статті 24 вказується, що допомога може не надаватись під час періоду чекання, тривалість якого складає перші 7 днів у випадку тимчасової втрати заробітку. В статті 1 Конвенції №111 від 25 червня 1958 р. "Про дискримінації в галузі праці та зайнятості" вказується, що держава здійснює активну політику, спрямовану на сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості з метою стимулювання економічного зростання й розвитку підвищення рівня життя, задоволення потреб в робочій силі та ліквідації безробіття. Ця політика враховує взаємозв'язок між цілями в галузі зайнятості, іншими економічними та соціальними цілями. Працівники залучаються до консультацій відносно політики в галузі зайнятості (стаття 3). У 1970 році МОП прийняла Конвенцію №131 „Про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим врахуванням країн, шо розвиваються”. Стаття 2 цієї Конвенції проголошує, що встановлена мінімальна заробітна плата має силу закону і не підлягає зниженню. Невиконання цього положення тягне за собою відповідні карні та інші санкції по відношенню до особи або осіб. У 1967 р. прийнята рекомендація про розгляд скарг на підприємствах з метою їх вирішення. У статті 5 Конвенції №142 від 23 червня 1975 р. "Про професійну орієнтацію та професійну підготовку в галузі розвитку людських ресурсів” указується, що політика і програми професійної орієнтації та професійної підготовки здійснюються в співробітництві з організаціями підприємців і працівників. Конвенція №150, прийнята в 1978 році, містить основні положення про регулювання питань праці, про роль, функції та організацію цього регулювання. У статті 3 Конвенції №159 від 20 червня І983 р. "Про професійну реабілітацію і зайнятість інвалідів” вказується, шо політика держави повинна бути спрямована на те, щоб заходи щодо професійної реабілітації поширювались на всі категорії інвалідів, а також на сприяння можливостям зайнятості інвалідів на вільному ринку праці. Вказана політика заснована на принципі рівності можливостей інвалідів і працівників у цілому (стаття 4). У статті 6 вказується, шо компетентні органи вживають заходи щодо розвитку служб професійної орієнтації та зайнятості інвалідів. У статті 1 Конвенції №160 від 25 червня 1985 р. "Про статистику праці” вказується, що держава зобов’язується регулярно збирати, обробляти та публікувати статистичні данні про: економічно активне населення, зайнятість, безробіття; структуру і розподіл економічно активного населення; вартість робочої сили. У статті 2 Конвенції №168 від 21 червня 1988 р. "Про сприяння зайнятості та захист від безробіття” вказується, що держава прагне, щоб методи надання допомоги зацікавили трудящих займатися пошуком роботи, а підприємців − пропонувати продуктивну зайнятість. Держава, в свою чергу, зобов'язується здійснювати програми сприяння зайнятості (стаття 8). У статті 12 вказується, шо держава визначає методи захисту населення або шляхом системи внесків, або не заснованої на внесках системи, або на поєднанні таких систем. Якщо допомога нараховується на підставі внесків, які робить захищена особа, вони встановлюються в розмірі не менше 50% від попередньою заробітку. Якщо допомога не заснована на внесках, вони повинні складати не менше 50% від встановленої законом мінімальної заробітної плати (стаття 15). Велика кількість конвенцій, розроблених і прийнятих на конференціях МОП, спрямована на ліквідацію різних форм дискримінації іноземної робочої сили. Це перш за все "Про інспекції режиму перевезень емігрантів” (1926 р.), "Про соціальну політику на територіях поза метрополіями” (1955 р.), "Про основні цілі і норми соціальної політики” (1962 р.), "Про збереження прав мігрантів в галузі соціального забезпечення” (1981 – І982 рр.). Більшість країн світу в тій чи іншій формі включили в свої закони положення, які відповідають вимогам конвенцій МОП. Міжнародне право визнане в багатьох країнах, і конвенції та рекомендації МОП відіграють суттєву роль у регулюванні ринку праці, коригуванні механізму його саморегуляції і захисті найманої праці. Україна за роки незалежності ратифікувала Конвенції та рекомендації МОП з основних проблем відтворення та використання трудоактивного населення.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Міжнародна організація праці (МОП): цілі, завдання та основні конвенції з питань управління трудовим потенціалом» з дисципліни «Управління трудовим потенціалом»
