Теоретичні основи управління трудовим потенціалом як системи
Управління трудовими ресурсами визначається як система цілей, завдань і способів впливу на об'єкт управління, спрямованих на якісне відтворення, розподіл та використання людських ресурсів. Управління трудовими ресурсами виступає складовою управління економікою. Задачами управління трудовими ресурсами є визначення системи управління трудовими ресурсами, формування правового та науково-методичного забезпечення їх використання, регулювання демографічних і міграційних процесів, вирішення завдань управління трудовими ресурсами на ринку праці, прогнозування трудових ресурсів, макроекономічне регулювання зайнятості, формування загальноосвітнього і професійного рівня працівників, їх трудових доходів, реалізація соціальної політики в системі завдань управління трудовими ресурсами та соціального партнерства в регулюванні соціально-трудових відносин, вирішення трудових конфліктів, визначення та оцінка ефективності використання трудових ресурсів, міжнародне співробітництво в управління трудовими ресурсами. Особливість управління трудовими ресурсами полягає в необхідності поєднання інтересів особистості, підприємства, держави і всього суспільства. Демографічні особливості відтворення трудового потенціалу, що склались в Україні, економічні та соціальні чинники, котрі визначили негативні тенденції розподілу й використання трудових ресурсів, формують необхідність розробки науково обґрунтованої програми розвитку трудового потенціалу: створення умов формування трудового потенціалу; створення можливостей для продуктивного його використання на основі економічних механізмів управління трудовими ресурсами. Державна політика розвитку трудового потенціалу передбачає створення правових, економічних, соціальних та організаційних основ, що спрямовані на створення природної бази формування робочої сили; формування необхідного рівня освіти, підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації, забезпечення повної продуктивної зайнятості, поліпшення охорони праці; забезпечення соціального захисту населення; посилення відтворювальної, стимулюючої та регулюючої функцій заробітної плати; забезпечення зростання реальних доходів населення; забезпечення захисту прав і гарантій громадян у сфері соціально-трудових відносин. На регіональному рівні державна політика розвитку трудового потенціалу повинна бути направлена на створення умов розвитку трудового потенціалу з урахуванням необхідного забезпечення збалансованого функціонування господарського комплексу регіону, особливостей природно-ресурсного, науково-технічного, виробничого потенціалу. В Україні чисельність трудових ресурсів зменшується і становить 60% від загальної чисельності населення. Відтворення трудових ресурсів залежить від демографічної ситуації, яка визначає зниження природного приросту населення працездатного віку та "старіння" трудових ресурсів. У 2007 році коефіцієнт народжуваності у півтора рази менший за коефіцієнт смертності. Коефіцієнт народженості становить 10,2%, а коефіцієнт смертності – 16,2%. Чисельність пенсіонерів за віком у порівнянні з 2001 р. збільшилась на 583 тис. осіб. Незважаючи на це, є надлишок трудових ресурсів. Зменшується чисельність зайнятого населення і становить у 2007 р. 20 218,3 тис. осіб, що складає 88,3% від чисельності зайнятих у 1999 р. Скорочення приросту трудових ресурсів підвищує важливість для економічного розвитку впровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення ефективності використання трудових ресурсів в системі управління трудовими ресурсами. Сукупність методів і засобів, що використовуються в управлінні, формують систему управління. Система управління є впорядкована сукупність організаційно визначених структурних одиниць за функціональними цілями, що діють автономно на досягнення загальної мети та постійно розвиваються й удосконалюються. Основними компонентами системи управління є об'єкт, суб'єкт управління, мета, завдання, функції та механізм управління. Суб'єктом управління є сукупність органів управління і управлінських працівників з компетенцією та специфікою виконуючих функцій. Функції управління трудовими ресурсами здійснюють державні органи, профспілки, підприємницькі структури та трудові колективи. Керуюча система управління трудовими ресурсами формується державними органами управління з метою розробки комплексу економічних та організаційних заходів управління трудовими ресурсами. Суб'єктом управління трудовими ресурсами є держава, яка розробляє комплекс соціально-економічних, організаційно-правових заходів, спрямованих на раціональне відтворення трудових ресурсів, їх формування й використання. Управління на державному рівні здійснюється на основі прийняття законів і програм уряду. Об'єктом управління трудових ресурсів є система соціально-економічних відносин формування, відтворення, розподілу, перерозподілу та використання трудових ресурсів на різних рівнях управління. Управління трудовими ресурсами в загальній системі управління пов'язане з виробничо-технологічною структурою господарства, інститу- ціональною структурою економіки і соціальною структурою суспільства. Виробничо-технологічна структура господарства зі сформованою матеріально-технічною базою визначає потребу в кадрах, їх підготовку. Інституціональна структура економіки визначена сукупністю економічних, організаційних, правових та інших відносин з розподілу праці, її результатів, регулювання заробітної плати, задоволення соціально-культурних потреб тощо. Соціальна структура суспільства визначає національну, демографічну, поселенську, освітню та професійно-кваліфікаційну структури і пов'язана зі зростанням продуктивних сил, науково-технічного прогресу, змінністю характеру та вдосконаленості праці. Управління трудовими ресурсами як соціальна функціональна підсистема реалізується метою й завданнями управління трудовими ресурсами; формуванням розвитку трудових ресурсів; підвищенням результативності управлінських рішень щодо трудових ресурсів, досягненням економії праці і ефективності виробництва. Управління трудовими ресурсами виражається у формуванні державної політики реалізації визначених завдань управління трудовими ресурсами, виробленні методів управління. Конституцією України та іншими законодавчими актами громадянам гарантовано право на працю у відповідності до їхніх здібностей, професійної підготовки, рівня освіти і врахування суспільних потреб. Завдання управління трудовими ресурсами полягає у створенні можливості реалізації конституційних прав. Система управління трудовими ресурсами в Україні має досить різноманітну правову основу і ґрунтується на основних положеннях Конституції України, на Кодексі Законів про працю та законах, прийнятих Верховною Радою. Управління трудовими (людськими) ресурсами − багатогранний і виключно складний процес, який характеризується своїми специфічними особливостями та закономірностями. Управлінню людськими ресурсами властива системність і завершеність на основі комплексного вирішення проблем їх відтворення. Системний підхід передбачає врахування взаємозв'язків між окремими аспектами проблеми для досягнення кінцевих цілей, визначення шляхів їх вирішення, створення відповідного механізму управління, що забезпечує комплексне планування та організацію системи. Система організаційно закріплює певні функції за структурними одиницями, працівниками, а також регламентує потоки інформації в системі управління. Система управління людськими ресурсами постійно розвивається й удосконалюється. На кожному етапі розвитку суспільства вона повинна приводитись у відповідність до вимог розвитку продуктивних сил, вносячи корективи в окремі її елементи. Управління трудовими ресурсами забезпечується взаємодією керуючої та керованої системи. Керуюча система (суб'єкт) − це сукупність органів управління і управлінських працівників з певними масштабами своєї діяльності, компетенцією та специфікою виконуючих функцій. Вона може змінюватись під впливом організуючих і дезорганізуючих факторів. Керуюча система представлена державними органами управління, які розробляють комплекс економічних та організаційних заходів щодо управління трудовими (людськими) ресурсами. Керована система (об'єкт) − це системи соціально-економічних відносин з приводу процесу відтворення й використання головної продуктивної сили − людини. Головними елементами системи управління є люди, які одночасно виступають об'єктом і суб'єктом управління. Здатність людських ресурсів одночасно виступати як об'єктом, так і суб'єктом управління є головною специфічною особливістю управління. Отже, соціально-економічна система становить собою єдність керуючої та керованої систем, а механізм управління − це сукупність відносин, форм та методів впливу на формування, розподіл і використання трудових ресурсів у державі. Система управління трудовими ресурсами на державному рівні складається з комплексу взаємопов'язаних підсистем (елементів). Підсистема − це виділені за функціональними елементами або організаційними ознаками частини системи, кожна з яких виконує певні завдання, працює автономно, але направлена на вирішення загальної мети. Система управління трудовими ресурсами має багатоступеневу структуру з великою кількістю напрямків діяльності. У даний час система управління трудовими ресурсами як складова частина управління соціально-економічним розвитком держави включає три взаємозв'язаних підсистем, кожна з яких має свої чітко виражені проблеми. 1. Підсистема формування трудового потенціалу Управління процесом відтворення населення: регулювання демографічних процесів; покращення умов життя жінки та дитини; піклування про здоров'я людини. Управління процесами підготовки робочої сили: загальноосвітня школа; професійна орієнтація; підготовка, перепідготовка кадрів для народного господарства, підвищення їх кваліфікації. Управління відтворенням робочої сили: оплата праці; суспільні фонди споживання; розвиток соціальної інфраструктури; використання вільного часу. Підсистема управління зайнятістю населення: управління процесами утворення вільних робочих місць в матеріальній і нематеріальній сферах; управління розподілом робочої сили через центри зайнятості, бюро працевлаштування; управління перерозподілом робочої сили в територіальному і міжгалузевому аспектах. 3. Підсистема управління процесом використання трудових ресурсів Управління технічним процесом: впровадження нових технологій, скорочення важкої праці; атестація робочих місць. Управління організацією праці: нормування праці; використання робочого часу; дисципліна праці; умови праці; охорона, безпека праці. Управління економікою праці: планування продуктивності та кількості працюючих; планування темпів зростання оплати праці та продуктивності; організація оплати праці. Кожна підсистема вирішує певні проблеми, але вони всі разом спрямовані на вирішення проблеми відтворення трудового потенціалу, розподілу й перерозподілу його в межах регіонів, галузей та раціональному його використанню. Всі підсистеми постійно розвиваються й удосконалюються під впливом розвитку науково-технічного прогресу та соціально-економічної політики. Раціональність системи управління трудовими ресурсами залежить від того, наскільки ефективно функціонуватиме кожна підсистема і як інтегрована в рамках єдиного цілого робота кожної системи. Сучасний рівень вимог у сфері управління трудовими ресурсами в цілому і окремих її підсистемах вимагає вдосконалення інформації на всіх рівнях управління.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Теоретичні основи управління трудовим потенціалом як системи» з дисципліни «Управління трудовим потенціалом»
