ДЕРЖАВНА І РЕГІОНАЛЬНІ ПРОГРАМИ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ
Держава реалізує свою політику в галузі зайнятості через Міністерство праці і соціальної політики України і підпорядковану йому систему державної служби зайнятості. Однак, як випливає з вищевикладеного, зайнятість населення є проблемою багатогранною, комплексною і осторонь від неї не можуть існувати інші структури державного управління. Всі вони тією чи іншою мірою задіяні у виконанні Державної програми зайнятості населення і регіональних програм, які є механізмом реалізації державної політики зайнятості. Слід підкреслити, що за ініціативою Голови Держкомпраці України М. О. Пантелєєва і В. В. Онікієнка за участю працівників Держплану і Держкомстату України та інститутів з 1978 р. розроблялася так звана програма «Праця», яка була діючим інструментом управління трудовими ресурсами в республіці й реалізації державної політики в галузі праці та зайнятості. Хоч спрямованість згаданих програм принципово відрізнялася від програм зайнятості населення, але значною мірою набутий досвід дав змогу швидше засвоїти розробку програм зайнятості. Програма «Праця» затверджувалася Радою Міністрів УРСР. З 1991 р. відповідно до ст. 14 Закону України «Про зайнятість населення» з метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінетом міністрів України і виконавчими органами відповідних рад мають розроблятися річні та довгострокові державна і територіальні програми зайнятості населення. Дані програми спрямовані на: сприяння розвитку та структурну перебудову економіки, створення умов для направлення працівників у першу чергу на рентабельні виробництва і в пріоритетні галузі народного господарства; запобігання розвитку безробіття та його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць переважно з гнучкими формами зайнятості; поліпшення системи відтворення робочої сили у поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації населення, ефективне використання трудових ресурсів; захист безробітних та їх сімей від негативних наслідків безробіття й забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці; формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості; заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає в сільській місцевості. Отже, зміст державної і територіальних програм зайнятості відображає весь спектр активних і пасивних заходів держави на ринку праці. Розробка програм зайнятості в Україні відповідає рекомендаціям МОП, зокрема щодо питань державної політики зайнятості. Найближче до нашого розуміння державної програми зайнятості стоїть Рекомендація МОП № 122 від 1964 р., яка рекомендує державам розробляти та фінансувати програми з надання допомоги трудящим у справі пошуку нової роботи та у пристосуванні до неї. Такі програми мають включати й організацію діяльності ефективних служб з працевлаштування, забезпечення або сприяння можливостям для навчання та перенавчання, заходи щодо координації житлової політики з політикою зайнятості [27, С. 1436]. Розробка першої державної програми зайнятості населення (ДПЗН) проводилась у 1991 р. на 1992 р. Поступово вдосконалюючись, вона розроблялась і на наступні роки до 1996 р., але на 1995 і 1996 рр. проекти ДПЗН не були схвалені Кабінетом міністрів України з різних причин. У 1996 р. прийнята середньострокова ДПЗН на 1997—2000 р. Але досвід роботи за цією програмою свідчить про передчасність розробки середньострокових програм на той час. Їх реалізація через нестабільну соціально-економічну ситуацію перехідного періоду не могла бути достатньо повною. У даному випадку не було враховано базовий принцип перехідного періоду — нестабільність і певною мірою непередбаченість розвитку ситуації, а тим більш, окремих процесів у біль- шості напрямів життєдіяльності суспільства, невизначеність з багатьох проблем. Тому найбільш реальними і дієвими є щорічні ДПЗН. Ці програми, з коригуванням протягом року відповідно до фактичного розвитку процесів, більше задовольняли потреби виконання функцій державного регулювання зайнятості населення. Заходи ДПЗН, як активні, так і пасивні, здійснювались за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення. Але з 1 січня 2001 р. фонд припинив своє існування. Натомість вступив у дію Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Крім того, ДПЗН і регіональні програми фінансуються за рахунок коштів підприємств для створення нових робочих місць, бюджетних коштів для проведення наукових досліджень з проблем зайнятості, а також за рахунок технічної допомоги Ради Європи (програма «ТACIS») для створення ефективної системи управління зайнятістю з урахуванням напрямів і обсягів витрат, передбачених територіальними програмами. Враховуючи накреслену стабілізацію економіки і перші ознаки її зростання та зробивши висновки з недоліків виконання ДПЗН на 1997—2000 рр., можна на 2001—2004 рр. знов розробити і затвердити середньострокову Державну програму зайнятості населення, що і було здійснено 7 березня 2002 р. Програма спрямована на виконання завдань, визначених Законом України «Про зайнятість населення». Як і попередні, вона є механізмом реалізації державної стратегії зайнятості. У самій Програмі визначається її мета: забезпечення проведення державної політики зайнятості населення; запобігання масовому безробіттю внаслідок структурної перебудови економіки; створення додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатних громадян працездатного віку, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці; соціальний захист безробітних шляхом реалізації законів України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та «Про зайнятість населення». Основними завданнями Програми є: оцінка стану національного ринку праці та прогнозних параметрів трудового потенціалу, обсягів зайнятості, створення робочих місць та рівня безробіття; визначення основних напрямів державної політики зайнятості населення та її реалізація; координація зусиль центральних і місцевих органів виконавчої влади, пов’язаних з розробленням та виконанням заходів регулювання ринку праці; здійснення моніторингу та інформаційного забезпечення Кабінету міністрів України з питань реалізації завдань і заходів Програми [27, с. 5]. Як бачимо, мета і завдання Програми чітко визначають системність і комплексність проблеми державного регулювання зайнятості населення. Вона складається із семи розділів і п’яти додатків, в яких міститься різнопланова інформація стосовно прогнозних параметрів ринку праці; організації нових робочих місць; створення додаткових гарантій щодо працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту; стимулювання мотивації до праці тощо. Визначені напрями реалізації політики зайнятості мають бути забезпечені як на державному, так і на регіональному рівні шляхом скоординованої співпраці місцевих органів виконавчої влади підприємств, організацій та установ, профспілкових об’єднань, служби зайнятості. Відповідальність за реалізацію Державної програми зайнятості населення покладається на міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську і Севастопольську міські державні адміністрації, службу зайнятості, які визначені виконавцями її кожного заходу. Організаційне й науково-методичне супроводження та контроль за реалізацією заходів Програми як на національному, так і на територіальному рівні здійснюється Мінпраці України, органами системи ДСЗ. ДПЗН включає також заходи стосовно територій пріоритетного розвитку. Територією пріоритетного розвитку визначається частина території Республіки Крим або області України, в межах якої діють пільги, що створюють сприятливі умови для підприємницької діяльності, за винятком тієї, яка заборонена законами України, з метою розширення сфери прикладання праці та підвищення попиту на надлишкову робочу силу. Статус території пріоритетного розвитку набувають трудонадлишкові території, де питома вага незайнятого трудовою діяльністю населення в три і більше разів перевищує аналогічні показники даного регіону. Це можуть бути сільські й гірські райони, селища і населені пункти, що мають обмежену транспортну доступність і недостатньо розвинуті сфери прикладання праці. Території пріоритетного розвитку визначаються під час розробки державної та територіальних програм зайнятості. Програма зайнятості населення на 1997—2000 рр. передбачала перелік територій пріоритетного розвитку районів і населених пунктів, перспективних для створення нових робочих місць. На них необхідно було створити 322,7 тис робочих місць для працевлаштування 372,5 тис осіб [28, С. 388—389]. Розробка Державної програми зайнятості населення починається за півроку до вступу її в дію. Проект Програми на підставі аналізу стану виконання попередньої програми, статистичних даних, даних вибіркових обстежень, окремих перевірок та з урахуванням напрямів державної політики зайнятості розробляється Державним центром зайнятості за участю наукових установ і відповідних управлінь Мінпраці та розглядається на нараді в Координаційному комітеті сприяння зайнятості населення. Координаційний комітет сприяння зайнятості населення був утворений у березні 1992 р. на підставі спільного рішення Ради Федерації незалежних профспілок України, Координаційної ради солідарних профспілок України та інших профспілкових об’єднань, Українського союзу промисловців і підприємців, Спілки орендарів та підприємців України, Спілки кооператорів і підприємців України, Української ліги підприємств з іноземним капіталом, спілки малих підприємств України, а також Мінпраці, Мінекономіки та Мінфіну України. Ці органи представляють інтереси як виразників, так і виконавців соціально-трудових інтересів. Крім попереднього вивчення ДПЗН, Координаційний комітет розглядає і приймає рішення з питань розробки й удосконалення правової та нормативної основи ринку праці, координації зусиль виразників і виконавців соціально-трудових інтересів щодо пошуку шляхів ефективного використання трудових ресурсів, запобігання безробіттю, забезпечення соціального захисту найманих працівників, міжнародного співробітництва тощо. Погоджена на Координаційній раді Програма надходить на Колегію Мінпраці для розгляду і після доопрацювання подається Кабінету міністрів України на схвалення. До прийняття останньої Програми схвалення Кабінетом міністрів України було останньою інстанцією, після чого вона набирала чинності. Однак статус ДПЗН на 2001—2004 рр., враховуючи особливу соціально-економічну значимість зайнятості, суттєво підвищено — вона затверджена Законом на Верховній Раді України, який підписано Президентом України. Роль підприємств (через спілки) і профспілок не обмежується участю в розробці ДПЗН. Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» (ст. 20) підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, їх службові особи зобов’язані сприяти проведенню державної політики зайнятості. Підприємствам, які активно сприяють розв’язанню проблем зайнятості в регіоні шляхом створення додаткових робочих місць для працевлаштування чи організації оплачуваних громадських робіт або використання понад встановлену квоту праці осіб, котрі потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, надаються пільги щодо сплати податків до бюджету. Що стосується профспілок, то вони згідно до ст. 21 Закону України «Про зайнятість населення» беруть участь у розробці державної політики зайнятості відповідних законодавчих актів України і рішень виконавчих органів відповідних рад. Професійні спілки і власники підприємств проводять спільні консультації з проблем зайнятості населення. Моніторинг Державної програми зайнятості населення здійснюється систематично органами державної служби зайнятості й Міністерством праці та соціальної політики України. Щоквартально наростаючим підсумком до Кабінету міністрів України подаються звіти стосовно стану виконання Програми та пропозиції щодо здійснення коригуючих заходів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДЕРЖАВНА І РЕГІОНАЛЬНІ ПРОГРАМИ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ» з дисципліни «Державне регулювання зайнятості»
