Велике значення щодо макроекономічного аналізу і прогнозування зайнятості має такий показник безробіття, який по-сутності виконує функцію індикатора, як природна норма безробіття або природний рівень безробіття. Існують різні концепції щодо визначення природного рівня безробіття в кількісному аспекті. Перша. Природний рівень безробіття – це така його величина, при який заробітна плата і інфляція або стійки або знаходяться на допустимому рівні. Друга. Природний рівень безробіття - це така його величина, при який кількість незайнятих робочих місць дорівнює кількості безробітних. Третя. На наш погляд найбільш реалістична і прийнятна, - це такий рівень безробіття, при якому будь-яке підвищення попиту на працю не призводить до скорочення чисельності безробітних. Інакше кажучи, це рівень безробіття, при якому воно в основному або все добровільне. Безробіття фрикційного і структурного типу існують у будь-який період економічного розвитку. Тому термін “природний рівень безробіття” можна визначити як рівень безробіття, котрий відповідає ситуації макроекономічної рівновазі [14, с. 12]. У кількісному вимірі природний рівень безробіття складає 4-6% економічно-активного населення і не впливає на розвиток соціально-економічних процесів. Поняття природного і перевищуючого його рівень безробіття ілюструє крива Беверіджа (Рис. 1.5.5.). Вона характеризує склавшуюся в економіці залежність між безробіттям і числом вільних робочих місць та вакансій. При будь-якому рівні безробіття завжди є вакансії (непристижні робочі місця, робочі місця і вакансії, структура яких не відповідає структурі і якості вільної робочої сили). Аналогічно, навіть при наявності великої кількості вакансій, знайдуться люди, котрі в даний момент шукають роботу, тобто є безробітними. Тому криві, наближуючись до вісей, ніколи їх не торкаються. U Z UX та UF – фактична кількість безробітних X OZ – бісектриса координатного кута. UX F UF Y B UY
A 0 VX VY VF V
Рис. 1.5.5. Крива Беверіджа [ 10, с. 213]
Крива Беверіджа для якоїсь економіки представлена кривою А. Фактичний рівень безробіття на даний момент дорівнює UX. Бісектриса прямого кута OZ перетинає криву A в крапці Y, який відповідає безробіття UY . При цьому UY= VY, тобто, кількість безробітних відповідає кількості вакансій. Це означає, що природний рівень безробіття для економіки А дорівнює UY. І якщо фактичний рівень UX перевищує рівноважний UY, то це перевищення пояснюється передусім циклічним безробіттям. Положення крапки фактичного безробіття на Кривій Беверіджа характеризує напруженість ринку праці на даний момент. Відношення числа безробітних до числа вакансій зветься коефіцієнтом напруженості (К):
К= , (1.5.3.)
У крапці рівноваги (Y) - К=1. Якщо К зростає, то зростає передусім циклічне безробіття. Для України станом на 1 січня 2002 року коефіцієнт напруженості складав 17 (навантаження на одне вільне робоче місце). Але розбіжність його була від 1 у містах Києві та Севастополі до 44 у Рівенській області. Крива Беверіджа не є постійною. Зміна економічної ситуації викликає її зсув, наприклад у положення В, де більш високий рівень природного безробіття - UF і більша кількість вільних робочих місць - VF. Це означає, що економіка має значні структурні зміни [10, с. 213] Безробіття та інфляція. У 1958 році економіст Олбан Філіпс (1914-1975 р.р. – австралійський економіст, котрий працював в Англії) виявив залежність між темпами зростання заробітної плати і безробіття. Цю функціональну залежність він виразив кривою. Однак, ця крива не отримала практичного розповсюдження. Економісти Пол Самюельсон (1915 р. – американський економіст, лауреат Нобілєвської премії) і Роберт Солоу (1924 р. – американський економіст, автор неокласичної моделі економічного росту) модифікували її. Вони довели, що темп зростання номінальної заробітної плати, а саме її і аналізував Філіпс, можна замінити на темп зростання цін тобто на інфляцію (Рис. 1.5.6.).
Р
0 U
Рис.1.5.6. Крива Філіпса.
Оскільки Філіпс встановив стабільний не лінійний зв’язок між відсотковою зміною заробітної плати і рівнем безробіття, а це і є принциповим, - крива отримала назву кривої Філіпса. Зв’язок між темпами зростання (або падіння) інфляції і, навпаки, падіння (зростання) безробіття пояснюються слідуючим. Зростання надмірного попиту на робочу силу веде до зростання зайнятості та скорочення безробіття і водночас веде до зростання номінальної заробітної плати, а з нею і інфляції. При надвисокий зайнятості важко заповнювати вакансії, конкуруючи за кваліфіковану робочу силу, і наймач вимушено підвищує заробітну плату. Наявність же певного рівня безробіття вимушує працівників погоджуватись на більш низький рівень заробітної плати. Крива Філіпса застосовувалась для макроекономічного аналізу і планування в США і Західній Європі. Зв’язок між безробіттям і валовим внутрішнім продуктом встановив Артур Оукен в 60ті роки XX століття. Ця залежність отримала назву закону Оукена. Зміст його полягає в тому, що щорічний приріст валового внутрішнього продукту (ВВП) на 2,5 – 2,7% утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2% пункти прирісту ВВП зменшують кількість безробітних на 1 відсотковий пункт. Кожне додаткове скорочення темпів зростання ВВП на 2% пункти веде до зростання рівня безробіття понад природну норму на 1% пункт. Наведемо такий приклад. Припустимо, що безробіття у звітному періоді складало 8 % від чисельності економічно-активного населення. Є необхідність знизити його на 2 процентні пункти. Для цього потрібно підвищити ВВП на 6,7%, з яких 2,7 процентні пункти для збереження рівня зайнятості і 4 – для того, щоб знизити безробіття на 2 процентні пункти. Практичні висновки, які впливають із закону Оукена, полягають у слідуючому: по-перше, для того щоб не допустити зростання безробіття, необхідно не менше, ніж 2,7 – 3,0% щорічного прирісту ВВП спрямовувати на створення нових робочих місць; по-друге, більш високий приріст ВВП скорочує безробіття, а падіння темпів росту ВВП, призводить до зростання безробіття.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Безробіття і макроекономічні показники» з дисципліни «Державне регулювання зайнятості»
