Як і у випадку з попитом на працю, існує два погляди на сукупну пропозицію праці: вузький, який полягає в тому, що пропозицією праці є кількість незайнятих і бажаючих працювати працездатних осіб працездатного віку, і широкий погляд, який охоплює всю робочу силу і працюючу і здатну працювати, тобто трудові ресурси. Названі категорії (робоча сила і трудові ресурси) вимагають пояснень. 1.Традиційне поняття, яке вживається в Україні протягом багатьох десятиліть – це трудові ресурси. Склад трудових ресурсів такий: всі, хто працює і здатен (може) працювати, але з якихось причин не має роботи. До останніх (здатні працювати) належать працездатні громадяни працездатного віку (16-54 роки – жінки і 16-59 років – чоловіки) за винятком пенсіонерів, які вийшли на пенсію на пільгових умовах. Трудові ресурси і є робочою силою в Україні (Тр). Тр.= Нп.в. – Ін.І-ІІ гр.непр. – Пп.непр. +Під.пр.+ Пп. де Нп.в. – населення працездатного віку; Ін.І-ІІ гр.непр. – інваліди І і ІІ груп, котрі не працюють; Пп.непр. – пенсіонери, які вийшли на пенсію на пільгових умовах працездатного віку, і не працюють; Під.пр – працюючі підлітки; Пп. – працюючі пенсіонери. Трудові ресурси є соціально-економічною категорією, як випливає з їх структури. Слід, однак, зауважити, що “трудові ресурси” є відмираючою економічною категорією. Вважаю, що невдовзі в нашому користуванні залишиться інша економічна категорія “економічно-активне населення”. 2. Економічно-активне населення – це ті, хто може в даний момент виявити економічну активність. За міжнародними нормами – це всі зайняті і ті, хто шукає роботу, бажає працювати, тобто – безробітні. Причому, бажаючі працювати – це громадяни у віці від 15 до 70 років, незалежно від працездатності, крім недієздатних громадян. В економічній теорії та в статистиці більшості держав економічно-активне населення і робоча сила є тотожні поняття. Згадані вище критерії вживаються, коли проводиться обстеження домогосподарств на предмет економічної активності населення. Як бачимо, концепція МОП не обмежує працездатність і пенсійний вік, не позбавляє людину права на трудову діяльність. Законодавство нашої країни гарантує зайнятість лише особам працездатного віку. Принципова різниця цих методологій полягає в тому, що мета категорії “трудові ресурси” у задоволенні попиту суспільного виробництва на робочу силу, а мета категорії “економічно-активне населення” – є необхідність визначення сукупного попиту населення на робочі місця. До економічно активного населення не відносяться ті, хто в даний час не може виявити трудову активність: військовослужбовці за призовом; студенти, аспіранти, курсанти і школярі старших класів – всі денного навчання, ті, хто зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або хворими; особи, які зневірились знайти роботу1), інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, а також ті, які шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом. 3. Всі ці перелічені громадяни, а також ті, хто з будь-яких причин не бажає працювати відноситься в Україні до економічно-неактивного населення. Ця категорія громадян не здатна в даний час виявити економічну активність. В багатьох країнах до економічно активного населення відносять військовослужбовців, які служать за контрактом (трудовим договором). Можна зустріти і інші підходи до економічно-активного населення. Так, в економічній енциклопедії дається слідуюче тлумачення цієї категорії: “Економічно-активне населення – частина населення, яка зайнята суспільно-корисною працею, яка приносить дохід” [3, с. 486]. Але не ясно чому до цієї категорії не вписуються безробітні, які теж є економічно-активною частиною населення. Р.П. Колосова дає визначення економічно-активного населення за міжнародними стандартами, включаючи в цю категорію і зайнятих і безробітних (як і в Україні), а також військовослужбовців і вказує, що розповсюджене поняття “цивільне економічно-активне населення”, до якого військовослужбовці не включаються [5, с. 27] тому, що вони служать (працюють) за контрактом, тобто трудовим договором. Економічно-активне населення більш звужене поняття, ніж трудові ресурси. Розглянемо фактори, які впливають на сукупну пропозицію праці. Головний з них, це заробітна плата, вплив якої на зайнятість визначається класичною теорією. Слідуючий фактор – це статево вікова структура населення. Поведінка людей різних статево-вікових груп на ринку праці неоднакова. Це пояснюється особливостями кожної з них. Так, із збільшенням кількості населення за рахунок вступу молоді в працездатний вік, пропозиція праці збільшується. Зі зростанням частки непрацездатних (дітей, інвалідів, пенсіонерів) – вона зменшується. Зі зниженням життєвого рівня населення підвищується пропозиція жіночої праці, пенсіонерів і підлітків. На сукупну пропозицію праці впливає низький життєвий рівень і обтяжлива податкова політика. При цьому зростає пропозиція праці, тривалішим стає трудовий стаж. Багато людей шукає роботу на засадах вторинної зайнятості. Це притаманно ринку праці України. Освітній, культурний рівень населення і національні традиції є наступним чинником, який впливає на пропозицію праці. З підвищенням освітнього та культурного рівня збільшується пропозиція кваліфікованої праці. На структуру пропозиції праці впливають національні традиції. Так, у мусульманських країнах існують значні обмеження жіночої праці. В Донбасі традиційна тяга до професій важких галузей, а в Криму, навпаки, до обслуговуючої сфери. Такі особливості обов’язково потрібно враховувати у практичній діяльності. Діяльність професійних спілок теж впливає на пропозицію праці, але докладніше про це буде далі. Зайнятість населення визначається абсолютними та відносними показниками. До абсолютних показників відносяться: - загальна чисельність зайнятих осіб в країні, місті, районі; - розподіл зайнятих за віком, статтю, освітою, галузями і місцем проживання, осіб; відносні показники включають такі характеристики: - рівень зайнятості у відсотках; - структура зайнятості, у відсотках. Ці показники підраховуються по формулах 1.4.4, 1.4.5 і 1.4.6: (1.4.4);
; (1.4.5);
(1.4.6); де eL – рівень зайнятості трудових ресурсів; eFL – рівень зайнятості економічно-активного населення; ei - рівень зайнятості в певній галузі; E –чисельність зайнятих; Еі – чисельність зайнятих в певній галузі; LF - чисельність економічно-активного населення.
Крім вказаних основних показників зайнятості, форми державної статистики №1 – ПН та №2 – ПН мають багато додаткових, які відображаються в абсолютних величинах і використовуються для аналізу стану ринку праці на або за певний період.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Сукупна пропозиція праці» з дисципліни «Державне регулювання зайнятості»
