Період характеризується завершенням процесу формування феодальних відносин. Селяни були поставлені в поземельну і особисту залежність. Спостерігається зростання продуктивних сил. Завдяки поступовому вдосконаленню знарядь праці і підвищенню її продуктивності проходить спеціалізація працівників в різних галузях виробництва — ремесло відділяється від землеробства в окрему галузь. Зростаюча спеціалізація призводить до зростання обміну, розширення торговельних зв’язків. З’являються купецькі гільдії, розвивається ринкове господарство. Основною формою організації виробництва в сільському господарстві залишається феодальне помістя, у якому в XI–XIII ст. панувало натуральне господарство (повністю забезпечувалися потреби за рахунок власних ресурсів). Однак, в XIV– XV ст. починається розклад феодальних відносин. Відбувається заміна відробіткової ренти грошовою (комутація ренти), розвивається оренда. Дворяни починають застосовувати в господарстві найману працю. В основі цих процесів поглиблюється суспільний поділ праці, розвиваються товарно-грошові відносини. Зміна феодальної ренти призвела до послаблення, а потім і ліквідації особистої феодальної залежності. В XI ст. в економічному житті Західної Європи почався період урбанізації — відродження античних міст (Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон) і утворення нових (Гамбург, Любек, Лейпциг, Магдебург). Відокремлення ремесла від сільського господарства, розвиток товарних відносин стимулював виникнення міст як центрів ремесла і торгівлі. Ремісники, як дрібні товаровиробники, які мали високу кваліфікацію для захисту своїх інтересів об’єднувалися в особливі корпорації — цехи. Середньовічний цех — підприємство, у якому використовувалася ручна праця, був відсутній поділ праці і застосовувалася робоча сила залежних працівників. Кожний цех мав свій статут. Повноправним членом цеху був майстер — дрібний товаровиробник, який був власником майстерні і засобів виробництва. В якості помічників 359
Частина IV. Економічна історія
у нього працювали один або декілька учнів. В XI–XII ст. кожний учень міг, здавши екзамен, отримати звання майстра. Перші цехи виникли в X ст. в Італії. У перші століття свого існування цехи мали прогресивне значення, адже забезпечували високу якість виробів, однак з середини XIV ст. цехова організація ремесла з її жорсткою регламентацією, забороною реклами, нерозголошенням секретів виробництва, стає перешкодою економічному розвитку. Ріст міст в XI–XV ст. сприяв розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Середньовічна торгівля була в основному морською. Зовнішня торгівля була сконцентрована в басейнах Середземного, Балтійського та Північного морів. Середземноморська торгівля об’єднувала купців Іспанії, Франції та Італії, які торгували між собою, а також із Візантією і Сходом. Найбільший вплив у цій торгівлі мали купці могутніх міських республік Північної Італії — Генуї та Венеції. Зі Сходу везли в Європу предмети розкоші, вино, прянощі, фрукти. В торгівлі по Північному та Балтійському морях брали участь північно — німецькі міста, Нідерланди, скандинавські країни, Північна Франція, Англія, західні землі Російської держави (Новгород, Псков). Провідна роль у північній торгівлі належала Гамбургу, Любеку, Бремену, Брюгге, Лондону. Згодом вони об’єдналися у спілку приморських міст під назвою Ганза (об’єднання, спілка), яка об’єднувала більше 70 міст на чолі з німецьким містом Любеком. Ганзейські купці везли з Північної та Східної Європи хліб, рибу, мед, віск, смолу, дьоготь, пушину в обмін на сукно з Англії та Фландрії, німецькі металічні вироби, французькі вина. Діяльність спілки тривала з XII до XVII ст. Товари східного та південного потоків зустрічалися на ярмарках, які були найбільш розповсюдженою формою середньовічної міжнародної торгівлі. В XIII–XIV ст. самим жвавим місцем торгівлі було графство Шампань (Франція), де ярмарки проходили цілий рік. В другій половині XIV ст. ярмаркові центри перемістилися в Ліон та Женеву. В XV ст. центром ярмаркової торгівлі в Європі стало м. Брюгге (Фландрія). Торгівля, як відомо, без грошей нормально розвиватися не може. У Західній Європі в середні віки в грошовому обігу була велика кількість найрізноманітніших монет. Розібратися у їх повноцінності, обміняти їх було досить складно. На допомогу купцям прийшли так звані міняйли. Поступово міняйли перетворилися на банкірів. Вперше вони з’явилися на півночі Італії у XV ст. В багатьох містах були організовані установи, які видавали кредити під заставу цінних речей, беручи за це 5%. Їх ініціаторами стали францисканські монахи. Спочатку ці установи називали «горою милосердя», а згодом — ломбардами, тобто установами, які винайшли італійці. Перший ломбард був заснований у 1462 р. у м. Перуджі (провінція Ломбардія). Банки виникли в Італії ще в XI ст. Інтенсивний розвиток сільського господарства, промисловості, торгівлі, грошового обігу, банківської системи, кредиту свідчить, що в ряді країн Західної Європи з’явилися паростки нового, прогресивнішого виробництва. Виникають спеціалізовані райони з виробництва різноманітних товарів, численні ярмарки, товарно-грошові відносини, формуються національні ринки.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Господарство класичного середньовіччя (X–XV ст.)» з дисципліни «Економічна теорія»
