Після падіння Римської імперії в V ст., яке відбулося внаслідок розвитку кризових процесів всередині античного суспільства і нашестя варварів (варварами в Римській імперії називали народи, які не знали латинської мови і були чужі античній культурі — кельти, германці, слов’яни), в Європі починає формуватися соціально-економічна система, відмінна від античної і варварської (первіснообщинної). Італійські гуманісти епохи Ренесансу період між загибеллю Римської імперії та їх сучасністю назвали «Середні віки». До середніх віків історики відносять V — першу половину XVII ст. В історії господарства середньовіччя характеризується такими загальними ознаками: — панування приватної власності, основою якої була земля у формі феода; — монополія феодалів на землю; — протиріччя між великою власністю на землю і дрібним селянським виробництвом; — особиста, поземельна, судово-адміністративна і військово-політична залежність селянина від землевласника; — рентна форма експлуатації феодально-залежного селянства; — переважання натурального господарства та другорядна роль обміну; — аграризація економіки. Розвиток господарства країн Західної Європи епохи Середньовіччя пройшов три періоди. У ранньому Середньовіччя (V–X ст.) сформувалися визначальні риси феодального господарства. XI–XV ст. — період зрілості феодального господарства в умовах розвитку міст і товарного виробництва. У пізньому Середньовіччі (XVI — перша половина XVII ст.) зароджується ринкове господарство, з’являються ознаки індустріальної цивілізації.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Основні риси та періодизація феодальної економіки» з дисципліни «Економічна теорія»
