Інвестиції — це другий після споживання компонент сукупних витрат. Інвестиції — це вкладення у капітал, тобто видатки на виробництво і нагромадження капітальних благ. Є три види інвестиційних видатків: 1) інвестиції в основний капітал; 2) інвестиції у житлове будівництво; 3) інвестиції у запаси. Інвестиції в основний капітал та в житлове будівництво називають капіталовкладеннями, тобто останні є частиною інвестицій. Розрізняють валові та чисті інвестиції. Валові інвестиції — це вартість усіх машин, будівель тощо, споруджених протягом року, в тому числі тих, які заміщують старі капітальні блага, що зносилися. Однак валові інвестиції не є точним вимірником збільшення капіталу країни. Вони вбирають у себе амортизацію, тобто вартість зношення капітальних благ. Щоб визначити чистий приріст капіталу, потрібно з валових інвестицій вирахувати вибуття капіталу у вигляді амортизації. Отже, чисті інвестиції дорівнюють валовим інвестиціям мінус амортизація. Єдиним джерелом інвестицій є заощадження. Сукупний попит на інвестиції залежить від очікуваної норми чистого прибутку (ОНЧП) і відсоткової ставки (ВС). Інвестиції будуть приносити чистий прибуток лише тоді, коли на одиницю інвестиційних витрат підприємство матиме більші прибутки в кожному наступному році, тобто, якщо зростає капіталовіддача: ЧП = ВВ — (ПВ + ПП), де: ЧП — чистий прибуток; ВВ — приріст валового випуску, викликаний чистими інвестиціями; ПВ — приріст поточних витрат; 270
Розділ 21. Сукупні видатки та економічна рівновага
ПП — приріст податку на прибуток. Але інвестори спираються не на фактичний, а на очікуваний чистий прибуток (ОЧП): ОЧП 100% , ЧІ де: ОЧП — очікуваний чистий прибуток; ЧІ — чисті інвестиції. Зв’язок між реальною відсотковою ставкою і інвестиціями виражається формулою: ОНЧП ВІ = –f (ВСр), ВСр = ВСн — темп інфляці. Інвестиції в національну економіку залежать від q Тобіна — відношення ринкової вартості функціонуючого капіталу до його відновної вартості. R / P aA(L / K)1 , де: R — вартість одиниці орендованого капіталу; Р — ціна реалізації одиниці продукції фірми; R/Р — реальні витрати на одиницю капіталу для виробничої фірми (реальною вигодою від використання одиниці капіталу є МРК — додатковий обсяг продукції, вироблений за допомогою цієї додаткової одиниці капіталу); aA(L / K)1 — граничний продукт капіталу для функції Коба-Дугласа. Це відношення відображає поточну та очікувану в майбутньому прибутковість капіталу. Що більше значення q, то вища ринкова вартість функціонуючого капіталу стосовно його відновної вартості і більші стимули до інвестування. Фірми не завжди можуть мобілізувати кошти для фінансування інвестицій. Витрати на одиницю капіталу = Pk·(r + h), де: Pk — ціна купівлі одиниці капіталу; r — реальна відсоткова ставка; h — норма амортизації. Реальні витрати на одиницю капіталу дорівнюють (Pk/P)·(r+ H). Отже, реальні витрати на одиницю капіталу залежать від відносної ціни капітального блага (Pk/P), реальної процентної ставки та норми амортизації h. Позичкова фірма з кожної одиниці капіталу отримує реальний виторг (R/Р) і несе реальні витрати (Pk/P)·(r + h) на кожну одиницю. Ухвалюючи рішення про обсяг свого капіталу, фірма порівнює виторг і витрати, а різниця між ними становить її прибуток: Реальний прибуток = R/P — (Pk/P)·(r+h). Оскільки у стані рівноваги реальна позичкова ціна капіталу дорівнює його граничному продуктові, то можна записати: Реальний прибуток = МРК — (Pk/P)·(r+h). Отже, позичкова фірма вилучає прибуток, якщо граничний продукт капіталу перевищує витрати на його одиницю. У цьому разі фірмі вигідно інвестувати, тобто чисті інвестиції зростають. І навпаки, фірма зазнає збитків, якщо граничний продукт 271
Частина ІІІ. Макроекономіка
капіталу менший за витрати на його одиницю. Тоді фірма зменшує свій обсяг капіталу. Найважливішим показником ефективності інвестиційного проекту є чиста поточна вартість (NPV) — різниця між поточною вартістю майбутнього виторгу і поточною вартістю майбутніх витрат на реалізацію і функціонування проекту впродовж усього циклу його життя. Важливим показником є також внутрішній рівень віддачі — процентна ставка, за якої доходи від проекту дорівнюють витратам на проект. Bt Ct . t t1 (1 i) де: Bt — вигода (виторг) від проекту в році t; Ct — витрати на проект в році t; i — відсоткова ставка; n — кількість років життя проекту. Проблема перетворення заощаджень (S) на інвестиції (I) пов’язана з тим, що заощаджувачі та інвестори виявляються різними суб’єктами. Наприклад, найманий працівник (лікар, учитель, токар, слюсар та ін.) заощаджує, але не інвестує. А, приміром, підприємства є водночас і заощаджувачами, і інвесторами. Тому і процес заощадження (нагромадження) може не збігатися з процесом інвестування, отже обсяг заощаджень може відхилятися від обсягу інвестицій. Остання обставина порушує рівновагу в економіці. Тому для суспільства завжди важливим є розуміння умов, за яких заощадження і підприємств, і домогосподарств перетворювались би в інвестиції. Графічно взаємозв’язок між реальною нормою процента, заощадженнями та інвестиціями зображено на рис. 21.5. NPV n
r r2
I
S
N r0 r1 I2 S1 S = I I1 S2 S, I
Рис. 21.5. Взаємозв’язок реальної відсоткової ставки, заощаджень та інвестицій
Концепція рівноважної відсоткової ставки належить Альфреду Маршалу. Її основною ідеєю є роль відсоткової ставки, як елемента ринкового механізму завдяки якому досягається рівновага — рівність заощаджень та інвестицій зумовлює рівновагу на товарних ринках. На рис. 16 r0 — рівноважна відсоткова ставка, яка забезпечує рів272
Розділ 21. Сукупні видатки та економічна рівновага
ність заощаджень та інвестицій. Усі інші рівні крім r0 — нерівноважні: r1 — настільки низька, що підприємці готові купити інвестицій у обсязі І1, але домогосподарства готові заощадити лише S1 — на ринку виникає дефіцит ресурсів (S1 — І1), який зумовлює зростання відсоткової ставки до рівноважної; r2 — настільки висока, що домогосподарства готові заощаджувати S2, але попит підприємців на інвестиції лише І2 — на ринку виникає надлишок надто дорогих ресурсів (S2 — І2), який зумовлює зниження відсоткової ставки до рівноважної. Концепція має один суттєвий недолік на який згодом вказав Дж. М. Кейнс — він довів, що заощадження в першу чергу є функцією доходу і лише потім — відсоткової ставки, натомість А. Маршал вважав заощадження функцією лише реальної відсоткової ставки Якщо зайняти позицію класичної (неокласичної) школи, то обсяг інвестицій не є функцією від доходу, а залежать від процентної ставки. Тому графічне зображення незалежності обсягу інвестицій від реального обсягу національного виробництва матиме вигляд горизонтальної інвестиційної прямої (рис. 21.6).
I I1
I0
Y(ВВП) Рис. 21.6. Інвестиційна функція (І1), яка залежить від рівня доходу, та функція автономних інвестицій (І0)
Це означає автономність інвестицій. Таке припущення про незалежність інвестицій від доходу не має безумовного значення. Це, по-перше, пояснюється тим, що інвестиції здійснюються із прибутків підприємців. А величина прибутку залежить від ЧНП та рівня доходу після сплати податків. Отже, зростання ВВП зумовлює зростання інвестицій. По-друге, за низького обсягу національного виробництва і доходу в економіці збільшується обсяг невикористовуваних потужностей, що гальмує інвестиційну схильність підприємців. Але зростання рівня доходу та виробництва означає зменшення цього надлишку виробничих потужностей і появу стимулів до інвестування. Оскільки коливання ділової активності насамперед впливають на інвестиційний попит (і тільки згодом на споживчий) і на обсяг інвестицій суттєво може впливати держава, він є найдинамічнішим елементом сукупного попиту (загальних витрат) і тому крива інвестицій набуде нового вигляду (І1).Разом з тим, слід зазначити, що і незалежність інвестицій від доходу має реальне місце в економіці. Пояснюється ця незалежність інвестицій від ЧНП такими 273
Частина ІІІ. Макроекономіка
факторами. По-перше, інвестиційні товари мають досить невизначений строк використання. Так, верстат може служити і 10, і 15 років, а амортизаційною політикою строк служби може бути встановлений 6–8 років. Залежно від того, оптимістично чи песимістично будуть налаштовані підприємці, інвестиції зростатимуть стрімко або повільно. По-друге, ми уже знаємо, що обсяг інвестицій залежить від очікуваного рівня прибутковості. Сам же поточний прибуток не є сталим, він підлягає коливанням, які зумовлюють коливання інвестиційної активності. По-третє, технічний прогрес, який значною мірою стимулює інвестиційний процес, не є безперервним, що теж зумовлює коливання інвестиційного попиту. І, на кінець, зміни в очікуваннях, які відбуваються зі зміною податкової, антимонопольної, грошово-кредитної, амортизаційної чи зовнішньоекономічної політики тощо, суттєво впливають на обсяг інвестицій. Окрім того, фондові біржі, які є чи не найважливішими індикаторами для песимістичних чи оптимістичних очікувань інвесторів, самі подекуди (через спекулятивні операції) зумовлюють значні коливання рівня інвестицій. На рис. 21.6 показано за допомогою перетину інвестиційних функцій І0 та І1 відхилення кривої інвестицій І1 вгору і вниз від кривої І0. Виходячи із сказаного, можна зробити висновок: коливання обсягів виробництва значною мірою залежать від обсягу інвестицій. Для того щоб зіставити інвестиційні рішення підприємців з планами споживання домогосподарств, потрібно виявити залежність обсягу інвестицій, який всі підприємства планують інвестувати, від обсягу потенційного доходу після сплати податків, або потенційного обсягу виробництва в формі ВВП.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Інвестиції та фактори інвестування» з дисципліни «Економічна теорія»
