Олігополія — це ринкова структура, для якої характерно присутність незначної кількості фірм на ринку, кожна з яких володіє значною часткою ринку. Характерні риси олігополії: 1. Усього кілька підприємств постачають продукцію на весь ринок. При цьому олігополісти можуть бути двох типів: виробники стандартизованої (однорідної) продукції (виробництво промислових продуктів: сталь, алюміній, цинк тощо) і виробники диференційованої продукції (виробництво споживчих товарів: автомобілі, пиво, сигарети тощо). Зазвичай на олігополістичнних ринках панує від двох до десяти підприємств. 2. Принаймні, деякі підприємства в олігополістичній галузі мають великі ринкові частки, тобто мають здатність впливати на ціну товару (послуги), варіюючи його наявністю на ринку. Отже, олігополісти є підприємствами, «що диктують ціну». 3. Підприємства в галузі усвідомлюють свою взаємозалежність. Всі продавці на олігополістичних ринках знають, що коли вони або їхні суперники змінять ціни або обсяг продажів, то наслідки позначаться на прибутках всіх підприємств. Передбачається, що кожне підприємство в галузі визнає, що зміна його стратегії на ринку викличе реакцію конкуруючих продавців. Можлива відповідна реакція конкурентів є основним чинником, що визначає рішення підприємства. Реакція, яку окремі продавці чекають від своїх суперників, впливає на рівновагу на олігополістичних ринках. 4. Є істотні бар’єри для вступу в галузь. Основними з них є: економічні (ефект масштабу), фінансові (величезні видатки на рекламу), юридичні (патенти і ліцензії), ринкові (власність на сировину). Найбільш значним з них є ефект масштабу. Причиною виникнення олігополії є переваги великого підприємства над малим, що дає можливість знизити собівартість продукції. В результаті поглинання великими фірмами менших відбувається конкуренція на ринку, тобто на ньому функціонує декілька підприємств. Це дає можливість їм отримувати великі прибутки. Для входження в ринок даного товару необхідні великі капіталовкладення, що створюють природні перепони для входження ринок. Поведінка фірми при олігополії визначається 2-ма протилежними тенденціями: — за таємної змови виробників встановлюється договірна висока ціна, що дає можливість олігополістам отримувати стабільні надприбутки. — існує постійне бажання порушити дану угоду і збільшити свої прибутки за рахунок конкурентів шляхом зниження ціни та збільшення обсягів продажу. Протиріччя між цими тенденціями носить назву дилеми олігополіста. Основою взаємовідносин при олігополії виступає змова підприємств — це явна, таємна або мовчазна угода між підприємствами відносно ціни та обсягів продажу. Природна олігополія існує, коли кілька підприємств можуть постачати продукцію для всього ринку за менших довгострокових середніх витратах, ніж були б у безлічі підприємств. До такого роду олігополій часто відносять нафтопереробку, 209
Частина ІІ. Мікроекономіка
виплавку стали, виробництво пива й інших алкогольних напоїв. У цілому ж існування природної олігополії є предметом суперечок економістів. Отже, особливість олігополії, як особливої ринкової структури, полягає у взаємозалежності поведінки продавців. До того ж, на відміну від монополіста і конкурентного продавця, олігополіст не може розглядати криву попиту на свою продукцію як задану і використовувати при визначенні найкращого випуску відому умову рівноваги, що полягає в рівності граничного доходу (що залежить від кривої попиту) і граничних витрат. Тому для опису поведінки олігополіста застосовують спеціальні моделі олігополії, що розрізняються припущеннями про характер поведінки конкурентів на ринку. Розглянемо модель дуополії, коли на ринку є всього дві фірми, що виробляють однорідну продукцію, при цьому діють незалежно одна від одної, не вступаючи в змову. Відповідно до моделі Курно, на ринку має місце некооперована дуополія, причому: — кожний дуополіст прагне максимізувати свій прибуток виходячи із припущення, що випуск іншого дуополіста незмінний; — постійні витрати кожної дуополії дорівнюють нулю, а граничні витрати не залежать від випуску. У цьому випадку граничні витрати дорівнюють середнім загальним витратам; — граничні витрати обох дуополістів однакові. На рис. 17.1 графічно зображена модель Курно, тобто поведінка двох фірм А і В на олігополістичному ринку.
P
PA PB PK MRA QA QB MRB QK D ATC=MC
Q
Рис. 17.1. Модель Курно
Фірма А вважає, що конкурент В має випуск Q = 0, і відповідно, виробляє продукції QА за ціною РА. У свою чергу фірма В вважає, що конкурент А має випуск QА, і отже, випускає обсяг QB — QА за ціною РВ і так далі. У підсумку кінцевий рівноважний обсяг виробленої продукції кожного олігополіста становить 1/3 конкурентного випуску. А разом галузь за дуополії Курно випускає 2/3 конкурентного обсягу, тоді як чиста монополія забезпечує лише половину його. 210
Розділ 17. Олігополія та ринок монополістичної конкуренції
Рівновагу в моделі Курно можна зобразити за допомогою кривих регування дуополістів. Криві реагування дуополістів ® ілюструють випуск, що максимізує прибуток однієї фірми залежно від випуску конкурента. Точкою рівноваги Курно називається точка перетину кривих реагування дуополістів (точка Е на рис. 17.2).
Q2 R1 E R2 Q1 Рис. 17.2. Криві реакції дуополістів
Отже, QA = QB = 1/3Qk.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Олігополія: сутність і основні ознаки» з дисципліни «Економічна теорія»
