Вчення Й. Шумпетера: теорія підприємництва і теорія ефективної конкуренції Йозеф Апоіз Шумпетер (1883–1950) — австрійський економіст, професор Гарвардського університету. Народився в Моравії в сім’ї дрібного фабриканта. Закінчив Віденський університет, де одним із його вчителів був О. Бем-Баверк. У 1908 р. він публікує першу працю «Сутність і зміст теоретичної політичної економії», а в 1912 р. — одну з найвідоміших праць — «Теорія економічного розвитку». З 1925 по 1932 р. Й. Шумпетер очолює кафедру державних фінансів Боннського університету. У 1932 р. Шумпетер переїжджає до США, де до кінця життя залишається професором Гарвардського університету. Саме в ці роки він пише такі відомі праці, як «Економічні цикли» (1939 р.) і «Капіталізм, соціалізм, демократія» (1942 р.). Початковим пунктом у теорії корисності Шумпетера є поняття додаткової вартості — різниця між цінностями двох товарів, один з яких не був вироблений внаслідок витрати ресурсів на виробництво іншого товару. Чим більше виробляється товарів певного типу, тим сильніше зростає тиск невироблених товарів і тим менший приріст вартості. У стані рівноваги сума додаткової корисності всіх вироблених товарів дорівнює нулю. Теорія підприємництва за Й. Шумпетером Підприємці займаються здійсненням нових комбінацій факторів виробництва за допомогою вкладання коштів. Шумпетер виділяє кілька видів нових комбінацій факторів виробництва: • створення нового блага; • використання нової технології виробництва; • освоєння нового ринку збуту; • відкриття нових джерел сировини; 24
Розділ 2. Основні напрями розвитку світової економічної думки
• використання нової технології виробництва. Підприємництво, за Шумпетером, становить властивість людського характеру, що не залежить від класової і соціальної належності. Підприємця характеризують такі якості: • прагнення до нововведення; • уміння ризикувати; • віра у власні сили; • відчуття власної незалежності. Стимул підприємництва як новаторства полягає у зростанні прибутків або в зменшенні витрат внаслідок інновації. Новаторська діяльність (безперервно прогресуючи зсередини) сприяє переходу економіки з однієї рівноваги в іншу. Цей процес Шумпетер назвав економічним розвитком. Одержання грошей є свідченням завершеного процесу виробництва і збільшеного сукупного продукту. Кредит Шумпетер вважав важливою умовою отримання новаторами засобів виробництва. Відсоток за кредит — це ціна, сплачена за придбання нових продуктивних сил. Шумпетер визнавав лише грошову форму капіталу — платіжні кошти, які в руках підприємців змінюють структуру виробництва. Шумпетеру належить динамічна концепція циклу, де циклічність розглядається як закономірність економічного зростання. Згідно з цією концепцією, рушійна сила процвітання — масові інвестиції в основний капітал, які слугують втіленням певних новацій. Найважливіша роль у теорії циклів відводиться кредиту, який створює можливість залучення до економічного обороту додаткових економічних ресурсів і тим самим реалізації нововведень. Ділові цикли проходять дві фази: • у першій фазі економіка вийде зі стану рівноваги завдяки масовій інноваційній діяльності підприємців; • у другій фазі економіка рухається до стану рівноваги з урахуванням нових умов її функціонування; цей рух зберігається до поновлення інноваційних процесів. На відміну від традиційного, сприйнятого й марксистами, протиставлення монополії і конкуренції, Шумпетер бачить можливість їх позитивної взаємодії. Не будьяка конкуренція ефективна для економічного зростання. Ефективною Шумпетер вважає тільки конкуренцію, що ґрунтується на зниженні витрат виробництва і підвищенні якості продукції за рахунок технічних, організаційних і управлінських новацій. Найкращі умови для здійснення таких новацій мають найбільші компанії і їх монополістичні об’єднання. Саме монополії, що володіють величезними ресурсами, мають можливість проводити дослідницькі роботи, упроваджувати нову техніку і технологію, що пов’язано найчастіше з гігантськими капіталовкладеннями та з тривалими термінами окупності інвестицій. Якщо раніше монопольний прибуток базувався на особливих правах і привілеях, наданих владою, або на виключній власності на дефіцитні ресурси і невідтворювані блага, то тепер він є породженням нововведень. Цей надприбуток для кожної конкретної монополії — справа тимчасова. Вона зникає внаслідок здійснення інших нововведень конкурентами — монополіями-суперниками. Кожна монополія дбає про приватні інтереси, але кінцевим результатом є виграш усього суспільства. 25
Частина І. Вступ до економічної теорії
За Шумпетером, ефективна монополія — джерело позитивного динамізму економіки. У цьому відношенні його теорія прямо протилежна марксистській, що бачить у монополіях причину господарського застою і регресу. Теорія монополістичної конкуренції Е. Чемберліна Едвард Чемберлін (1899–1967) — американський економіст. Народився у штаті Вашингтон у сім’ї священика. Закінчив Айовський університет. У 1922 р. Е. Чемберлін вступає до докторантури Гарвардського університету і, закінчивши її, залишається тут викладати. У 1933 р. вчений публікує працю «Теорія монополістичної конкуренції», яка стала згодом класичним твором. «Теорія монополістичної конкуренції» Чемберліна була викликом традиційній економічній науці, згідно з якою монополія і конкуренція існували як взаємовиключні поняття. Чемберлін у своїй праці показав існування спеціального виду монополії, яка є необхідною складовою конкурентної ринкової системи. Він вказав на два способи поєднання монополії з конкуренцією: • створення ринку ймовірно рідкісних товарів — цей варіант можливий за наявності двох або невеликого числа продавців; • ринок диференційованих продуктів — контроль продавців над товарами, що мають особливі ознаки. За технічне й організаційне новаторство, монополію, що забезпечує надприбуток за рахунок новаторської діяльності, Чемберлін іменує ефективною монополією. Запропонований ним варіант монополістичної конкуренції має такі характерні ознаки: • число продавців досить велике; • кожна фірма діє на ринку, не враховуючи свого впливу на поведінку конкурентів; • товар якісно різнорідний, тому покупці віддають перевагу товарам із торговою маркою конкретних продавців; • вхід у виробництво близьких груп продуктів не обмежений. У результаті кожний продавець має криву попиту за заданих цін. Пропонуючи диференційований продукт, кожний продавець формує свій мікроринок, на якому виступає як монополіст, але водночас його товар зазнає конкуренції з боку більш довершених товарозамінників. Конкуренція при цьому розвивається в трьох напрямках: • маніпулювання ціною — через монополізацію ринку продавцем відбувається порушення рівноважної ціни у бік збільшення; це призводить до зменшення обсягів виробництва продукції, недовикористання виробничих потужностей, зростання безробіття (негативний аспект теорії Чемберліна); • внесення якісних змін у виготовлюваний продукт; • впровадження реклами. Останні два чинники належать до нецінових чинників конкуренції. Пізніше до нецінових умов посилення монополістичної конкуренції Чемберлін відніс технічне удосконалення й обслуговування покупців. Теорія недосконалої конкуренції Дж. Робінсон Джоан Вайолет Робінсон (1903–1983) — англійський економіст. Закінчила Кембриджський університет, а з 1965 по 1971 р. займала посаду професора в цьому ж 26
Розділ 2. Основні напрями розвитку світової економічної думки
університеті. Світову популярність їй принесла книга під назвою «Економічна теорія недосконалої конкуренції», що вийшла у 1933 р. Загальний підхід до аналізу макроекономічних процесів Дж. Робінсон перейняла у Дж. М. Кейнса, а підхід до основних категорій аналізу (відсотка, заробітної плати, проценту, капіталу) — у Д. Рікардо і А. Маршалла. У теорії недосконалої конкуренції Робінсон намагалася встановити механізм формування цін в умовах, коли кожний виробник може бути монополістом своєї продукції. Ця теорія, на відміну від теорії монополістичної конкуренції, не розглядає конкуренцію всередині монополістичного сектору, а досліджує ціноутворення в місцях зіткнення монополій торгово-промислового типу, що виникають, з немонополізованими фірмами, тобто процеси утворення монопольного прибутку. У недосконалій конкуренції Робінсон бачила порушення рівноважного стану конкурентної господарської системи й експлуатацію найманої праці. За недосконалої конкуренції продукції випускається менше, ніж за досконалої конкуренції. У результаті відбувається зростання цін, яке є наслідком: • домовленості між фірмами; • обмеження доступу в галузь сторонніх фірм. Зростання цін, на думку Робінсон, вимагає обов’язкового втручання держави в економіку за допомогою заходів податкової і бюджетної політики. Під монопсонією мається на увазі тип ринкової структури, за якої є монополія єдиного покупця певного товару. Робінсон стверджувала, що монопсоністом може бути велика фірма, яка використовує працю робітників за нав’язаними нею умовами. У результаті заробітна плата може бути нижчою від граничного продукту, а це свідчить про наявність відносин експлуатації. Тому в цих умовах необхідно узаконити мінімальний розмір заробітної плати. З іншого боку, якщо могутні профспілки домагаються значного збільшення заробітної плати, що зменшує нормальний прибуток власників капіталу, то вже самі робітники експлуатують дрібних власників. Чиста монополія — це ситуація, в якій одна фірма є єдиним виробником продукту, для якого немає близьких замінників. Фірма-монополіст отримує повний контроль над ціною. Виникнення чистої монополії пов’язане з утворенням бар’єрів для входження в галузь, із монополією виробників сировини і т. ін. Для Робінсон чиста монополія є явищем не тільки ринку, а й концентрованого виробництва. Останнє, на думку автора, є економією фірми на масштабах, оскільки частка постійних витрат, що припадає на одиницю продукції, зі зростанням обсягів виробництва знижується. Олігополія — стан на ринку за невеликої кількості фірм-виробників. Існування реальної олігополії Робінсон вважала більш поширеним, ніж існування досконалої конкуренції й абсолютної монополії. Особливістю монополістичної конкуренції є взаємозалежність між фірмами. Іншими словами, олігополія існує, якщо число фірм у галузі настільки мале, що при формуванні цінової політики одна з них повинна брати до уваги реакцію з боку конкурентів. Робінсон досліджувала можливість використання ціни як інструменту впливу на попит і регулювання збуту. Вона ввела поняття «дискримінація в цінах» — розподіл монополією ринків на сегменти на основі еластичності попиту за ціною. Монополіст, випускаючи новий товар, спочатку максимально завищує ціну, обслуговуючи найбільш спроможну частину споживачів. Потім він, поступово знижуючи ціну, залучає менш спроможних покупців, і при цьому, незважаючи на зниження ціни, прибуток буде високий, оскільки попит збільшиться.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Еволюція неокласичної теорії» з дисципліни «Економічна теорія»
