Визначення рівноважного обсягу виробництва. Зміна рівноваги та мультиплікативний ефект
Згідно з класичною теорією економіка завжди перебуває у стані повної зайнятості, а будь-які відхилення коригуються ринковим механізмом. Гнучкість номінальних змінних автоматично забезпечує відповідність сукупного попиту сукупному пропонуванню, яке виступає визначальним чинником реального обсягу виробництва, доходу і зайнятості. Кейнсіанська теорія виходила з того, що у короткостроковому періоді ціни негнучкі, тому обсяги виробництва цілком залежать від величини сукупного попиту, недостатність якого породжує депресію. Модель „кейнсіанський хрест“ пояснює взаємозв’язок сукупного попиту та реального поточного доходу в умовах стабільності цін у короткостроковому періоді і є найпростішою інтерпретацією циклічних коливань реального обсягу виробництва. В ній визначаються змінні, які змінюють сукупні видатки, за допомогою чого економічна система утримує рівновагу. У спрощеній моделі інструменти макроекономічної політики (урядові закупівлі, прибуткові податки, номінальна грошова маса) та чинники чистого експорту (реальний використовуваний доход за кордоном, наявне сальдо чистих зарубіжних активів та реальний валютний курс) є стабільними екзогенними змінними, вони не залежать від динаміки сукупного доходу і не впливають на зміну рівноваги. Основна макроекономічна тотожність розглядається в моделі як умова рівноваги на товарному ринку. Сукупний попит визначається доходами, одержаними при виробництві ВВП, і у разі їх витрачання перетворюється на сукупні видатки суб’єктів економіки: . (10.1) Сукупні видатки відображають реальну величину бажаного попиту на вітчизняні товари і послуги всіх макроекономічних суб’єктів. Функція сукупних видатків або функція реального сукупного попиту об’єднує функції попиту всіх макроекономічних суб’єктів: . (10.2) Функція сукупних видатків є першою складовою моделі (рис. 10.1). Графічно будується на основі функції споживання виду . Функція сукупних видатків перевищує функцію споживчих видатків за кожного рівня сукупного доходу на величину, що дорівнює сумі автономних видатків всіх інших суб’єктів. Другою складовою моделі є „лінія 450“ – лінія рівноважного сукупного випуску (рис. 10.1), кожна точка якої показує, що отримані в процесі виробництва доходи повністю використані на купівлю вироблених благ , сукупний попит досягнув ефективного рівня, за якого весь вироблений в економіці реальний ВВП реалізований. Графічне поєднання функцій реальних і ефективних видатків, утворює модель рівноваги на товарних ринках „кейнсіанський хрест“ або „видатки-випуск“, оскільки вона ілюструє зв’язок між сукупними видатками і випуском реального ВВП. Рівновага у моделі встановлюється за умови рівності сукупних видатків сукупному обсягу виробництва: , що графічно відповідає точці перетину функції реальних сукупних видатків з лінією 450 (точка на рис. 10.1). Роль механізму вирівнювання сукупних видатків і сукупного доходу виконує зміна товарних запасів, яка спонукає фірми змінювати рівні виробництва. Рис. 10.2 ілюструє дію цього механізму. Якщо реальний ВВП менший, ніж рівноважний, заплановані видатки перевищують обсяг виробництва, недостатній для задоволення попиту, відтак фірми починають продавати товари із своїх запасів, що призводить до їх зменшення. Водночас фірми намагаються відновити запаси до планового рівня, купують додаткові ресурси і розширюють виробництво. Обсяги виробництва зростають до досягнення рівноваги із сукупним попитом. І навпаки, фірми скоротять виробництво до рівноважного рівня, коли виявлять, що обсяги запасів нагромаджуються, тобто реальний ВВП перевищує заплановані видатки. Коливання ВВП ілюструються також за допомогою моделі „вилучення – ін’єкції“, побудованої на основі тотожності для відкритої економіки, або моделі„заощадження – інвестиції“ для закритої приватної економіки, побудованої на основі тотожності У моделі „заощадження – інвестиції“ (рис. 10.3) інвестиції приймаються як автономні і графічно є прямою горизонтальною лінією. Заощадження є зростаючою функцією від доходу, а величина зростання визначається граничною схильністю до заощадження . У стані рівноваги заощадження рівні інвестиціям Якщо , то домогосподарства збільшили споживчі видатки, відповідно збільшиться сукупний попит, запаси фірм зменшаться, на що фірми відреагують розширенням виробництва, тобто незапланованими інвестиціями у запаси. Якщо , то обсяг випуску, що перевищує рівноважний, викликає збільшення факторних доходів, зростання заощаджень, а оскільки споживання зростає мало, запаси фірм зростають вище від запланованих рівнів. Фірми скоротять обсяги інвестицій, обсяг виробництва зменшиться до рівноважного. Модель „вилучення – ін’єкції“ будується на основі функцій заощаджень та інвестицій. Сумарні вилучення перевищують функцію заощаджень на величину всіх інших вилучень . Ін’єкції розглядаються як автономні стабільні величини, що збільшують інвестиції. Основне завдання кейнсіанських моделей – визначити змінні, які змінюють сукупний попит, зміщують криву сукупних видатків, спричиняючи коливання рівнів виробництва. Змінити величину сукупних видатків можуть зміни очікувань домогосподарств відносно майбутнього доходу, настроїв інвесторів, процентних ставок, податків та державних закупівель, стану на зарубіжних ринках та численні інші чинники. Вплив цих екзогенних чинників викликає переміщення кривої сукупних видатків. Попередні графіки прямо (рис. 10.2) або опосередковано (рис. 10.3) ілюстрували рух вздовж кривої , в результаті якого система переміщувалася у точку рівноваги. Тобто за інших рівних умов пристосування обсягів виробництва до сукупних видатків графічно виглядало як рух економічної системи вгору і вниз вздовж заданої кривої сукупних видатків. Тепер проаналізуємо, що відбуватиметься з обсягом випуску, коли зміниться сукупний попит, тобто крива сукупних видатків буде переміщуватись за всіх рівнів сукупного доходу. Наприклад, якщо політична і економічна ситуація в країні складається сприятливо, серед інвесторів панує оптимістичний настрій, і вони вирішують збільшити автономні інвестиції на . Дж. М. Кейнс особливо підкреслював чутливість економічної системи навіть до незначних змін у сукупних видатках. Рис. 10.4 ілюструє ситуацію зміни сукупних видатків і відповідного зміщення кривої в результаті зміни сукупних інвестицій приватного сектора. За будь-якого обсягу виробництва крива сукупних видатків під впливом збільшення інвестицій на переміщується вгору у положення , в результаті чого рівноважний ВВП збільшується з до . Зауважимо, що рівноважний ВВП розширюється на величину, значно більшу, ніж приріст інвестицій . Аналогічно, якщо інвестиції зменшаться на деяку величину проти попереднього рівня , то ВВП зменшується на більшу величину . Графік показує, як економічна система крок за кроком переміщується праворуч у точку рівноваги . Прямий вплив додаткових автономних інвестицій збільшує сукупні видатки на ту ж саму величину і на таку ж величину початково збільшує ВВП: . Але на обсязі доходу сукупний попит перевищує пропонування на величину , – це штовхає виробництво до подальшого розширення. Графічно пристосувальна реакція виглядає як поступальний рух вздовж лінії 450, під час якого виробництво поступово наздоганяє сукупний попит у точці . Багаторазове розширення або звуження обсягу випуску (реального доходу) під впливом зміни сукупного попиту має назву мультиплікативного ефекту: . Відношення зміни рівноважного випуску, викликаної зміною інвестиційного попиту, до зміни автономних інвестицій називається простим мультиплікатором видатків (попиту): . (10.3) Мультиплікатор попиту – це коефіцієнт, який визначає, у скільки разів змінюється сукупний доход (обсяг виробництва) внаслідок збільшення або зменшення сукупного попиту на одиницю. Він діє в обох напрямках і пояснює циклічні коливання системи. Формулу мультиплікатора попиту можна вивести алгебраїчно. Виходячи з того, що а то Звідси . Підставивши вираз для у формулу мультиплікатора , одержимо: Поділивши чисельник і знаменник виразу на , отримаємо , де , звідки простий мультиплікатор попиту: або (10.4) Врахування граничної схильності до інвестування дозволяє вивести формулу „супермультиплікатора“, величина якого є значно більшою, ніж простого мультиплікатора попиту: . (10.5) Збільшення величини заощаджень за кожного рівня доходу означає, що домогосподарства зменшать своє споживання на ту ж величину (функція заощаджень зміститься вниз, а функція споживання – вгору), через що зменшиться сукупний попит, а фірми скоротять обсяги виробництва. Скорочення виробництва призведе до зменшення доходів, отже, до зменшення і споживання, і заощаджень. Це явище має назву „парадокс ощадливості“. Парадокс ощадливості полягає у тому, прагнення домогосподарств збільшити заощадження зрештою призводить до їх зменшення; зменшення споживання одних суб’єктів означає недоотримання доходів іншими, тому для суспільства в цілому збільшення заощаджень може мати негативний наслідок у вигляді скорочення обсягів виробництва і доходу. У відкритій економіці величина простого мультиплікатора видатків зменшується, оскільки враховується схильність до імпортування , від чого змінюється кут нахилу кривої сукупних видатків. Кожна одиниця приросту доходу тепер призводить до меншого зростання споживчих видатків на вітчизняні товари, оскільки частина додаткового доходу використовується на збільшення покупок імпортних товарів. Формула простого мультиплікатора видатків модифікується, простий мультиплікатор для відкритої економіки має вигляд: . (10.6) У відкритій економіці величина мультиплікатора є меншою, ніж у закритій економіці, а економічна система менш чутлива до змін сукупного попиту. Рівноважний стан економіки не завжди є оптимальним, тобто таким, що забезпечує повну зайнятість ресурсів та ефективність їх використання в економічній системі. У випадку, коли сукупних видатків не вистачає для досягнення потенційного ВВП, виникає рецесійний розрив. Рецесійний розрив – це величина, на яку сукупні видатки менші за потенційний ВВП і на яку вони повинні збільшитись, щоб забезпечити досягнення виробництва за повної занятості. Величина рецесійного розриву дорівнює: . (10.7) На рис. 10.5. потенційний ВВП відповідає рівню , а фактичний рівноважний обсяг виробництва – рівню Рівновага встановлюється у точці . Оскільки обсяг випуску зрівноважує сукупний попит, то фірми не мають стимулів збільшувати виробництво до потенційного рівня, оскільки не зможуть продати додатково вироблену продукцію. За умови стабільності цін недостатність сукупного попиту стримує розширення виробництва. У той же час ВВП – розрив свідчить про те, що в країні існує безробіття. Однак фірми не будуть наймати додаткових робітників і випускати продукції більше, ніж зможуть продати. Щоб зрушити економічну систему з точки рівноваги, необхідно збільшити сукупні видатки на величину рецесійного розриву , якому на рис. 8.5. відповідає відрізок . Тоді крива сукупних видатків зміститься вгору , а фактичний ВВП досягне рівня потенційного. Всі безробітні будуть втягнуті у виробництво. В умовах, коли економіка досягла повної зайнятості, фірми можуть швидко зрівноважити високий попит лише підвищенням цін, в результаті якого номінальний ВВП перевищує реальний і виникає інфляційний розрив. Інфляційний розрив – це величина, на яку сукупні видатки перевищують рівень видатків, котрий забезпечує неінфляційний потенційний обсяг ВВП, і на яку сукупні видатки повинні бути зменшені, щоб усунути інфляційний надлишок за умов повної зайнятості. Величину інфляційного розриву можна визначити за формулою: . (10.8) Модель інфляційного розриву представлена на рис. 10.6. Оскільки в кейнсіанських моделях прийнято припущення про незмінність цін, то ВВП – розрив графічно відображається як перевищення фактичним обсягом ВВП потенційного. Сукупні видатки перетинають лінію 450 праворуч від потенційного ВВП ( ). Фактичний ВВП (номінальний) досягає рівня ВВП – розрив . За допомогою розглянутих моделей мультиплікатора кейнсіанці підводять до думки, що в умовах незмінності цін у приватній економіці не завжди знаходяться економічні сили, здатні забезпечити потенційний рівень ВВП, тобто розвиток за умов повної зайнятості на безінфляційній основі. За цих обставин виключно важливою стає роль держави.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Визначення рівноважного обсягу виробництва. Зміна рівноваги та мультиплікативний ефект» з дисципліни «Економічна теорія»
