Людству відомі дві основні форми організації суспільного виробництва – натуральне та товарне. Історично першою формою господарювання було натуральне виробництво. Натуральне виробництво – це виробництво, за якого продукти праці використовуються для задоволення власних потреб виробника, для споживання всередині господарства, що їх виробляє. Натуральне господарство переважає в умовах примітивного рівня продуктивних сил, відсутності суспільного поділу праці, товарно-грошових відносин, коли виробничі відносини є прозорими, тобто безпосередніми відносинами між людьми. Для натурального господарства характерні обмеженість виробництва і споживання, незмінність пропорцій і структури виробництва, рутинна техніка, домінування ручної праці та ін. Натуральне господарство існувало у первісних общинах, у патріархальних селянських господарствах, переважало в рабовласницьких латифундіях, середньовічних феодальних маєтках, де виконувались всі необхідні для життя види робіт. Натуральне господарство задовольняло лише примітивні потреби людей. Для феодалів і рабовласників предмети розкоші і екзотичні продукти привозилися з інших країн. Зазвичай вироблений продукт не виходив за межі господарської одиниці, а рівень споживання визначався виключно рівнем виробництва. Між окремими господарствами поділу праці не було, хоч всередині їх раби чи кріпаки могли закріплюватись за певними видами робіт. Окремі продукти праці одних господарств інколи могли обмінювалися на продукти праці інших, проте цей обмін був випадковим і не чинив суттєвого впливу ані на їх виробництво, ані на споживання. Головною галуззю натуральної економіки було сільське господарство. Виробничі відносини у натуральному господарстві виступали як відносини між самими людьми, а не між продуктами їх праці, тобто не уречевлювалися. Експлуатація ґрунтувалась на позаекономічному примусі, на відносинах особистої залежності рабів і кріпаків від господаря. Замкненість господарств (автаркія) спостерігалася і на рівні окремих країн, переважала політика господарського відокремлення і самозабезпечення. З розвитком продуктивних сил натуральне виробництво витісняється товарним. У той же час пережитки натурального господарства зберігаються і в умовах панування товарно-грошових відносин. У багатьох слаборозвинутих країнах натуральні форми господарювання складають значну, а в деяких країнах – переважну частину економіки. Товарне виробництво – це форма організації суспільного господарства, за якої економічні відносини між людьми проявляються через ринок, через купівлю-продаж продуктів. В результаті таких відносин продукт праці стає товаром. Матеріальною основою, першою умовою виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці. Суспільний поділ праці – це спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів продуктів або на певній виробничій діяльності. Генезис суспільного поділу праці включає три етапи. Впродовж майже трьох мільйонів років існування первіснообщинного ладу суспільний поділ праці був відсутній. Це означало, що кожна доросла людина виконувала усі види роботи. У ІІІ-ІІ тисячоліттях до н.е. пастуші племена відокремлюються від землеробських. Це перший великий суспільний поділ праці. Пізніше відбувся другий великий суспільний поділ праці – ремесло відокремилось від землеробства. Третій великий суспільний поділ праці відбувся в рабовласницькому суспільстві, коли виділився клас купців. Розрізняють три форми суспільного поділу праці: загальний – поділ суспільного виробництва на великі сфери, роди (промисловість, сільське господарство); частковий – поділ сфер і родів на окремі галузі, види виробництва; одиничний – поділ праці всередині окремого підприємства на професії, види зайнятості. Внаслідок загального та часткового суспільного поділу праці окремі господарства почали спеціалізуватися на виготовленні певного продукту. Це дало їм можливість вдосконалити засоби праці, підвищити її продуктивність, збільшити обсяги виробництва продуктів та об’єктивно зумовило виникнення і перетворення обміну у життєву необхідність. Однак здійснити обмін може лише власник засобів виробництва і виробленого продукту. Отже, другою умовою виникнення товарного виробництва є соціально-економічна відокремленість виробників, яка виступає у формі приватної власності на засоби виробництва. На основі приватної власності і особистої праці виникло просте товарне виробництво. Відокремлене ведення господарства на основі приватної власності і власної праця ставить у пряму залежність рівень споживання сім’ї від рівня і ефективності виробництва. Кожен виробник хоче обміняти продукт своєї праці на рівноцінний продукт чужої праці, тобто за принципом еквівалентності, – це сприяє раціональному використанню ресурсів, скороченню витрат виробництва. З розвитком продуктивних сил засоби праці (знаряддя праці особливо) стають настільки великими, що переростають рамки індивідуального господарства, а конкуренція розорює дрібних виробників, у яких нижча продуктивність праці, вони втрачають свої засоби виробництва. Більш досконалі засоби виробництва зосереджуються в руках невеликої частини суспільства. З іншого боку поступово зникає рабство і кріпацтво як економічні явища, – люди отримують особисту свободу. Не маючи засобів виробництва і засобів існування, вони змушені найматись до власників засобів виробництва – так виникає капіталістичне товарне господарство, основане на чужій найманій праці. Таким чином розвиток простого товарного виробництва в кінцевому результаті привів до утворення капіталістичного господарювання. Просте і розвинене (капіталістичне) товарне виробництво як форми організації суспільного виробництва мають як загальні риси, так і відмінності. Загальні риси простого і розвиненого товарного виробництва полягають у тому, що, по-перше, обидві форми в своїй основі мають приватну власність на засоби виробництва; по-друге, економічні зв’язки між виробниками здійснюються у формі обміну продуктами. Відмінності цих форм наступні: при простому товарному виробництві власник засобів виробництва і виробник поєднуються в одній особі; при розвиненому – виробниками є наймані робітники, позбавлені засобів виробництва; просте товарне виробництво основане на особистій праці, а капіталістичне – на найманій, на експлуатації чужої праці; продукт праці при простому товарному виробництві належить товаровиробникові, у капіталістичному – власникові засобів виробництва, тобто капіталістові; просте товарне виробництво є дрібним, розпорошеним; у ньому не існує одиничного поділу праці; капіталістичне товарне виробництво передбачає спільну працю багатьох найманих працівників, розвинений одиничний поділ праці; метою простого товарного виробництва є задоволення особистих потреб товаровиробника, метою ж капіталістичного виробництва є нажива, отримання прибутку капіталістом; просте товарне виробництво має обмежений характер, тобто лише частина вироблених продуктів використовується для обміну, інша частина – для споживання; розвинене (капіталістичне) товарне виробництво має пануючий характер в суспільстві, воно стає загальним. Всі блага виробляються для продажу. Основною категорією товарного виробництва є товар.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Натуральне і товарне виробництво» з дисципліни «Економічна теорія»
