Головний елемент земельних відносин - земельна власність. Право власності громадян і юридичних осіб на земельні ділянки виникає в результаті приватизації державних або муніципальних земель, спадкоємства, купівлі-продажу, дарування. обміну, інших операцій із землею, а також у результаті їх внесення в статутний капітал (пайовий) юридичної особи. Земельні відносини виражають взаємодію між органами державної влади, місцевого самоврядування, юридичними особами та громадянами з приводу володіння, користування й розпорядження земельними ділянками, а також ч приводу державного управління земельними ресурсами. Учасниками земельних відносин є громадяни, юридичні особи, суб'єкти, муніципальні утворення. Права іноземних громадян, осіб без громадянства т;і іноземних юридичних осіб на придбання у власність земельних ділянок визначають відповідно до Земельного кодексу й інших законів України. Об'єктами земельних відносин виступають земельна ділянка в певних межах фіксованої площі та місцеположення, земельні частки (паї) й права на них Правові норми, що регулюють відносини власності на землю, підрозділяють на загальні, властиві усім земельним відносинам, і спеціальні, характерні для певних категорій земель й умов їх використання. Земельні відносини містять установлені земельним законодавством: порядок надання або вилучення земельної ділянки; права та обов'язки землекористувача; оподаткування, плату за землю; санкції за порушення земельного законодавства. Кодекс розмежовує власність на землю (рис. 12.1). Згідно з кодексом землі, які не є власністю громадян, юридичних осіб і муніципальних утворень, є державною власністю.
Рис. 2.1 Розмежування власності на землю
Республіканська власність на земельні ділянки визнається законами. Право такої власності виникає у разі розмежування державної власності на землю і у зв'язку з придбанням земельних ділянок на підставах, передбачених ЦКУ. У відповідності до закону у національній власності можуть також знаходитися не надані у приватну власність земельні ділянки. У власності суб'єктів, згідно з законодавством, знаходяться земельні ділянки: визнані такими законами; одержані суб'єктами під час розмежування державної власності на землю; придбані суб'єктами на підставах, передбачених ЦКУ. У власності суб'єктів України можуть знаходитися не надані у приватну власність земельні ділянки: зайняті об'єктами нерухомості, що є власністю суб'єктів; надані органами державної влади суб'єктам, державним унітарним підприємствам і установам, суб'єктам, створеним органами влади; віднесені до-земель природних територій регіонального значення, що особливо охороняють; віднесені до земель лісової фундації, що знаходяться у власності суб'єктів відповідно до федеральних законів; віднесені до земель водної фундації, зайнятими водними об'єктами, що знаходяться у власності суб'єктів; зайняті приватизованими об'єктами нерухомості, що знаходилися до приватизації у власності суб'єктів. До третього виду державної власності на землю - муніципальної - відносяться ділянки: визнані такими законодавчо і прийнятими відповідними законами; право муніципальної власності на які виникло під час розмежування державної власності на землю; придбані на підставах, встановлених ЦКУ. У власність муніципальних утворень для забезпечення їх розвитку можуть безвідплатно передаватися землі, що знаходяться в державній власності, зокрема за межами кордонів муніципальних утворень. За умов розгортання земельних відносин варто прийняти такі поняття та визначення: - власники земельних ділянок - особи, що є власниками земельних ділянок землекористувачі — особи, що володіють й користуються земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) або безвідплатного термінового користування; - землевласники - особи, що володіють і користуються земельними ділянками за правом довічного успадкованого володіння; - орендарі земельних ділянок — особи, що володіють та користуються земельними ділянками за договорами оренди й суборенди; - володарі сервітути особи, що мають право обмеженого користування чужими земельними ділянками. Економічні взаємозв'язки між власниками й користувачами земельних ресурсів характеризуються рентними відносинами. Рента складається з трьох основних джерел: дару природи (родючості фунту, сприятливих кліматичних умов, цінності річкових ресурсів і корисних копалин тощо); забезпечення за допомогою комунального обслуговування певного рівня життя та праці. Муніципалітети справедливо підвищують рівень. земельної ренти на підтримку й розвиток соціальної, інженерної, транспортної, виробничої інфраструктури; • підприємницької діяльності на окремо взятій земельній ділянці. Успішна діяльність підприємця, дозволяє отримувати на певній ділянці землі очікуваний дохід, частина якого надходить до місцевих органів влади у вигляді орендної плати, а частина залишається у підприємця. Одним з основних напрямів реформування земельних відносин є введення, в господарський обіг найбільш економічно значимих земель (урбаністичний підхід). За сучасних умов розвитку ринкових відносин доцільним є перехід на конкурсну (аукціонну) форму продажу прав на земельні ділянки або права їх оренди. Такий підхід грунтується на системному розгляді комплексу об'єктів нерухомості та їх земельно-ресурсної й просторової основи. Технологічно такий підхід реалізується через процедури формування нерухомості, зокрема через її містобудівне та землевпоряджувальне проектування (моделювання) і міський землеустрій (розмежування), уточнення земельних резервів міст й самої межі поселень, державну реєстрацію прав на нерухомість та облік самих об'єктів нерухомості, складання й ведення державного земельного кадастру, зміну системи оподаткування об'єктів нерухомості на основі їх реальної ринкової оцінки, розвиток інфраструктури ринку нерухомості, земельний контроль та моніторинг. Базовим для формування нової земельної й містобудівної політики є те, що земельну ділянку та інші об'єкти нерухомості не можна розглядати роздільно не лише у разі здійснення операцій з об'єктами нерухомості, але й за самого планування й проектування їх створення. Земельні відносини в міських і сільських поселеннях нерозривно пов'язані з містобудуванням й навпаки. З урахуванням економічної значимості землі та інших об'єктів нерухомості, актуальності, найтіснішого взаємозв'язку та взаємозалежності земельних і містобудівних перетворень реформування доцільно здійснювати синхронію в межах єдиної земельно-містобудівної діяльності (принцип урбанізму).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Земельні відносини» з дисципліни «Нерухомість в Україні»
