Метод і прийоми в економіко-аналітичній діяльності
Під методом розуміється діалектичний спосіб підходу до вивчення господарських процесів у їх становленні і розвитку. Основні його особливості полягають у тому, що досліджувані явища розглядаються у взаємозв’язку і взаємозумовленості, їх русі, розвитку, в єдності та боротьбі протилежностей, що відображає об’єктивні закони дійсності. Принципи, закони і категорії діалектики безпосередньо відбиваються в особливостях методу аналітичної роботи. Загальний метод, створюючи можливості для вивчення предметів у взаємозв’язку та взаємозалежності процесів і явищ, факторів, причин і наслідків, є методологічною основою аналітичної роботи. Водночас загальний метод не може бути однаковою мірою придатним для дослідження всіх об’єктів пізнання. Тому, крім загального методу кожна наука має свій метод, якому властиві системи прийомів і принципів, сукупність засобів дослідження, що конкретизують метод та його структуру. До основних категорій економічного аналізу належать: фактори, резерви, фінансовий результат, капітал, активи, грошовий потік тощо. Процедурну сторону методології та методики аналітичної діяльності регулюють такі принципи, як системність і комплексність, періодичність, достовірність та об’єктивність, доречність і своєчасність. Характерними особливостями методу аналітичної діяльності є: 1) використання системи показників, норм і нормативів, виявлення взаємозв’язку і взаємозалежності між які всесторонньо характеризують господарську діяльність; 2) показниками та факторами, що визначають їх рівень і на цій основі – між причиною і наслідками; 3) розчленування загальних (результативних) показників визначення резервів господарської діяльності, на складові елементи за місцем, часом і факторами формування; 4) можливостей підвищення соціально-економічної ефективності.
Найістотніша
особливість
методу
аналітичної
діяльності
–
його
системність і комплексність дослідження, спрямованість на виявлення „вузьких місць‖ та провідних ланок в економіці підприємства, застосування системи показників. Дослідження економічних явищ поєднується з використанням логічних методів – дедукції та індукції. Дедукція передбачає вивчення явищ за допомогою аналізу від загальних положень, законів і понять до часткових і одиничних. Індукція характеризує хід дослідження від часткового, одиничного до загального, тобто встановлює загальні положення шляхом попереднього спостереження досліду, узагальнення й аналізу результатів. Дедуктивний метод застосовується переважно в процесі фінансовоекономічного аналізу. У даному випадку спочатку вивчають показники господарської діяльності у цілому по підприємству (об’єднанню), після чого ці показники деталізують, розчленовують, що є власне аналізом. Далі узагальнюють матеріали дослідження, що стає основою для загальної оцінки виконання плану, ефективності господарювання, підрахунку резервів, тобто здійснюють синтез. Метод індукції відіграє особливу роль при техніко-економічному аналізі, де увага зосереджується насамперед на окремих виробничих процесах, вивченні певних видів устаткування, машин, механізмів, матеріалів, конструкцій. Конкретизацією методу є прийоми, які відіграють неоднакову роль в аналітичній діяльності: без одних її здійснення неможливе, інші лише доповнюють їх, уточнюють деякі аспекти господарських процесів. Прийоми, які застосовуються в аналітичній діяльності, можна умовно поділити на дві групи: традиційні та математичні. До традиційних прийомів і способів належать порівняння, групування, визначення відносних і середніх показників, індексний метод, прийом ланцюгових підстановок, балансовий та ін.
Порівняння – найпоширеніший спосіб аналізу. У порівнянні на рівні емпіричного пізнання виявляється єдність аналізу і синтезу. Порівняння у ході аналізу господарської діяльності застосовується у таких формах: порівняння з планом, з нормативним значенням показників, з попереднім періодом, передовими організаціями, середньогалузевим рівнем. Порівнювати можна лише якісно однорідні величини, інакше результати будуть недостовірними. У будівництві, наприклад, непорівняність може спричинятися структурними зрушеннями робіт, що виконуються, зміною цін і норм, територіальними тощо. При особливостями, порівнянні організацією діяльності та технологією виробництва будівельно-монтажних
організацій потрібно враховувати їхню галузеву і особливо технологічну спеціалізацію. На основі профілів технологічної спеціалізації можна визначати групи порівнюваних організацій. Групування – невід’ємна частина майже кожного економічного дослідження. Воно дає змогу вивчати економічні явища в їх взаємозв’язку та взаємозалежності, виявляти вплив на досліджуваний показник найістотніших, визначальних факторів, закономірності та тенденції, властиві економічним явищам і процесам. Групування передбачає певну класифікацію досліджуваних явищ і процесів, а також факторів, що їх спричиняють. При застосуванні цього способу показник розчленовують на окремі частини за рядом характерних ознак (наприклад, групування робітників за рівнем виконання норм виробітку, будівельних організацій – за річним обсягом виконуваних будівельномонтажних робіт). Використання в аналізі групувань на рівні будівельномонтажних організацій (об’єднань) дає змогу виявити приховані резерви зростання продуктивності праці, фондовіддачі, зниження рівня виробничих витрат, прискорення будівництва. В аналітичній діяльності широко застосовують як структурні, так і аналітичні групування. Наприклад, у будівництві перші використовують в
процесі вивчення складу будівельних організацій за потужністю, рівнем механізації, продуктивністю праці, структурою робіт. Склад і структура можуть розглядатися як у статиці, так і в динаміці, що розширює можливості економічного аналізу. Аналітичні групування призначені для виявлення взаємозв’язку, взаємозалежності та взаємодії між явищами, об’єктами та показниками, які досліджуються. Групування методично доповнюють визначення середніх значень показників, які є узагальненими характеристиками якісно однорідних, але кількісно різних явищ. Застосовуючи в аналітичній діяльності середні значення величин, слід враховувати, що при обчисленні їх поділяють залежно від поставленої мети на дві групи: прості середні, при розрахунку яких значення ознаки, що усереднюється, не потребує зваження за іншими ознаками; зважені середні, при розрахунку яких значення ознаки, що усереднюється, зважується за значенням інших ознак. В аналітичній діяльності найчастіше застосовують наступні види середніх: середнє арифметичне, середнє хронологічне, середнє гармонічне, середнє квадратичне, середнє геометричне. Застосування певного виду середніх визначається змістом досліджуваних явищ. Середня використовується правильно, якщо в результаті зважування або додавання отримують значення, що мають реальний зміст. Труднощі при виборі типу середнього значення виникають лише при застосуванні середньої арифметичної або гармонічної. Застосування всіх інших середніх обмежене окремими випадками. Середня гармонічна зручна в тих випадках, коли необхідна вага вихідних не задана безпосередньо, а входить до одного з наявних показників як співмножник (наприклад, якщо є потреба зробити аналіз середньої заробітної плати на підприємстві, коли відомі середні у структурних підрозділах). Середня квадратична застосовується при аналізі, якщо необхідно усереднити значення
величин, що входять до вихідної інформації у вигляді квадратних функцій (при обчисленні середніх діаметрів труб, лісу і т.п.). Середня геометрична використовується при аналізі динамічних рядів для обчислення середніх темпів виконання робіт. Для оцінки середнього рівня динаміки застосовують середню хронологічну, наприклад, при обчисленні середніх залишків оборотних активів. Зважені середні, що використовуються в економічному аналізі, обчислюють за такими формулами: середня зважена арифметична Хар середня зважена гармонічна Х гар середня зважена квадратична Хкв середня зважена геометрична середня хронологічна Х хр Х геом
хт т; т т ; х
(1.1) (1.2) т;
х 2т
(1.3) (1.4) (1.5)
т т тп х1 1х2 2 ...хп ;
х1 / 2 х2
х3 ... хп 1 хп / 2 , п 1
де х – варіанти, m – частоти, або статистична вага варіантів, n - кількість варіантів. Індекси. За допомогою індексів порівнюють дані за ряд років. У цьому випадку використовують базисні та ланцюгові індекси. При обчисленні базисних індексів базу порівняння приймають за 100%, а всі наступні показники подають у відсотках до базисного значення. При застосуванні ланцюгових індексів показник порівнюють з його значенням у попередньому періоді. У загальному випадку добуток відповідних ланцюгових індексів повинен становити базисний індекс. Отже, індекси ґрунтуються на відносних показниках, які відбивають відношення рівня певного явища до його рівня у минулому або до рівня аналогічного явища, прийнятого за базу. Будь-який індекс обчислюють шляхом зіставлення звітного значення з базисним. Індекси, які відбивають називають співвідношення безпосередньо порівнюваних величин,
індивідуальними, а ті, що характеризують співвідношення складних явищ – груповими. Індекси дають змогу виявити вплив різних факторів на досліджуваний сукупний показник. Так, при вивченні залежності обсягу будівельномонтажних робіт від зміни чисельності працюючих і продуктивності праці можна користуватися системою взаємопов’язаних індексів Iv ВоЧ 1 ВоЧ о В1Ч1 ; Iv ВоЧ1 Іч Ів ,
(1.6)
де Іv – загальний індекс зміни обсягу будівельно-монтажних робіт;
І ч – факторний індекс зміни чисельності працюючих; Ів – факторний індекс зміни продуктивності праці будівельновиробничого персоналу;
B0 і В1 – середньорічний виробіток на одного працюючого відповідно у попередньому та звітному періодах; Ч о і Ч 1 – середньорічна чисельність будівельно-виробничого персоналу
відповідно у попередньому та звітному періодах. Приріст обсягу будівельно-монтажних робіт за рахунок зміни чисельності персоналу визначають як різницю між чисельником і знаменником першого співмножника: Vч ВоЧ1 ВоЧ о .
(1.7) робіт за рахунок зміни
Приріст
обсягу
будівельно-монтажних
продуктивності праці визначають як різницю між чисельником і знаменником другого співмножника: Vв В1Ч1 ВоЧ1.
(1.8)
Викладений принцип розкладання абсолютного приросту (відхилення) узагальнюючого показника за факторами придатний для застосування у тих
випадках, коли кількість факторів дорівнює двом (один – кількісний, другий – якісний), а аналізований показник є їх добутком. Спосіб ланцюгових підстановок – це вдосконалений стосовно завдань економічного аналізу індексний метод. Ланцюгова підстановка – перетворена форма агрегатного індексу. Цей спосіб аналізу використовують для визначення впливу окремих факторів на відповідний сукупний показник лише тоді, коли залежність між ними має суто функціональний характер, тобто представлена прямою або обернено пропорційною залежністю. У таких випадках аналізований сукупний показник як функція декількох змінних може бути зображений у вигляді алгебраїчної суми добутку або частки від ділення одних показників на інші. У загальному вигляді система обчислення впливу окремих факторів (а, b, с та ін.) на показник у за методом ланцюгових підстановок така: уо уа
аоbосоdo... – базове значення узагальнюючого показника; а1bосоdo... – кориговане значення;
Абсолютне відхилення узагальнюючого показника визначають за
У У1 Уо зміни фактора а Уа У а Уо
а1b1c1d1...
аоbocod o... ;
загальне відхилення узагальнюючого показника розкладається за рахунок
а1bоcоd0...
аоbocod o...
або за рахунок зміни фактора b Уb Уb У a а1b1codo... а1bocod o... і т.д.
Результати розрахунків залежать від послідовності заміни факторів. На практиці насамперед виявляють вплив кількісних факторів, а потім – якісних. Чим більша кількість факторів залучається до аналітичного розрахунку, тим складніше виділити кількісні та якісні фактори, визначити послідовність їх введення до розрахунку. Це зумовлює необхідність при застосуванні даного методу залучати обмежену кількість факторів (3-5), щоб запобігти суб'єктивному підходові. Метод ланцюгових підстановок може застосовуватися у процесі аналізу у модифікованій формі – у вигляді різниць абсолютних або відносних значень часткових показників. У даному випадку для безпосереднього виходу на кінцевий результат потрібна менша кількість розрахункових операцій. Дальша розробка теорії ланцюгових підстановок йде у напрямі перетворення у метод інтегрального визначення впливу різних факторів, що забезпечує однозначність в оцінці їх впливу і більш точний результат. Балансовий прийом широко розповсюджений у бухгалтерському обліку, статистиці, плануванні. Його застосування в аналітичній роботі можливе у тих випадках, коли є суто функціональна залежність. Наприклад, у будівельномонтажних організаціях за допомогою цього прийому можна вивчати використання фонду календарного (робочого) часу, парку будівельних машин і механізмів, збалансованість потреби у матеріальних ресурсах з джерелами їх покриття, фінансовий стан тощо. Балансовий прийом дає змогу визначити вплив факторів на результат, виявити „вузькі місця‖ у досліджуваному явищі, підрахувати резерви поліпшення роботи підприємств. Застосування економіко-математичних методів і моделей в аналітичній діяльності. Широке використання економіко-математичних методів і моделей в аналітичній діяльності забезпечує більш повне дослідження впливу факторів на результати господарської діяльності, більшу достовірність розрахунків порівняно з традиційними методами.
Застосування в аналітичній роботі економіко-математичних методів і моделей потребує: вдосконалення системи економічної інформації про роботу розробки комплексу економіко-математичних моделей, які б відбивали кількісну характеристику економічних процесів і завдань, що розв’язуються за допомогою економічного аналізу; наявності сучасних ЕОМ, які здійснюють зберігання, обробку та передачу інформації для економічного аналізу; організації навчання працівників економічних служб підприємств щодо застосування економіко-математичних методів (ЕММ) та ЕОМ в аналітичній діяльності організації. Залежно від мети, завдань, масштабів організації аналітичної роботи в підприємствах використовують різноманітні види економіко-математичних методів і моделей, які умовно можна класифікувати за такими групами: підприємств. Інтегральний метод факторного аналізу. Порівняно з прийомами ланцюгових підстановок (абсолютних різниць) і дроблення приростів факторних ознак інтегральний прийом є більш досконалим. Він базується на сумуванні приростів функцій, що визначається як окрема похідна, помножена на приріст аргументу на нескінченно малих проміжках. Виділяють два напрямки практичного використання інтегрального метода в процесі проведення факторного аналізу. До першого належать задачі інтегральний метод факторного аналізу; методи кореляційно-регресійного аналізу; методи математичного програмування; матричні методи та моделі; інші економіко-математичні методи і моделі. підприємств (об'єднань) та інших господарських формувань;
Розглянемо деякі аспекти застосування їх в аналітичній діяльності
факторного аналізу, коли відсутні дані про зміну факторів всередині аналізованого періоду або від них можна абстрагуватися. Цей тип задач можна умовно назвати статичним, оскільки фактори, що беруть участь в аналізі, характеризуються незмінністю положення відносно одного фактора і стабільністю умов аналізу вимірюваних факторів незалежно від їх розміщення у моделі факторної системи. До статичних типів задач інтегрального методу факторного аналізу можна віднести розрахунки, пов’язані з аналізом виконання плану або динаміки показників. У цьому випадку відсутня інформація про зміну факторів всередині аналізованого періоду. До другого напряму можна віднести задачі факторного аналізу, коли є інформація про зміни факторів всередині аналізованого періоду і вона повинна враховуватися. Завдання полягає в тому, щоб визначити справжній вигляд кривої , по якій відбувався у часі рух факторів х та у. Цей тип задач можна умовно назвати динамічним, оскільки фактори, які беруть участь в аналізі, змінюються у кожному періоді, поділеному на відрізки часу. До цього типу задач належать розрахунки, пов’язані з аналізом часових рядів економічних показників. У даному випадку можна дослідити зміну факторів у часі за весь період, що аналізується. Важливою особливістю інтегрального методу факторного аналізу є те, що він дає загальний підхід до розв’язання різних задач незалежно від кількості елементів, які входять до моделі факторної системи, та форми зв’язку між ними. Однак для спрощення розрахунків розкладення приросту результативного показника на фактори доцільно дотримуватися двох видів факторних моделей: мультиплікативних і кратних. Обчислювальна процедура інтегрування однакова, а отримувані кінцеві формули розрахунку факторів різні (табл. 1.1; 1.2).
Таблиця 1.1. Матриця формул розрахунку елементів структури мультиплікативних моделей факторних систем [ 8 ] Вид моделі факторної системи Структура факторної системи f х1 у1 х0 у 0 Ах Ау
Формули розрахунку елементів факторних систем
f f
ху хуz
Ах Ау Аz
1 х( у 0 2
у1) ; Ау
1 у х0 2
х1
f
х1 у1z1
х0 у 0 z 0
Ах
Ах
1 1 х у0 z1 у1z0 х у z ; Ау 2 3 1 1 Аz z х0 у1 х1у0 х у z 2 3 1 х 3q0 y0 z0 6 1 y 3q0x0z0 6
1 у х0 z1 х1 z0 2
1 х у z; 3
f хуzq
f Аz
х1 у1z1q1 х0 у0 z0q0 Аq
Ах
Ау
Ах
y1q0 z1
z
q1z x1 0
x
z1x0 q1
q
1 x y q; 4
Аy
x1q0 z1
z
q1z0 x1
x
z1x0 q1
q
1 x y z q; 4
Аz Аq
1 z 3q0 x0 y0 q1x0 y1 6 1 q 3z0 x0 y0 z1x0 y1 6
y y
y1q0 x1 y1z0 (x1
x x)
x1 y0 q1 x1 y0 (z1
q
1 х y z q; 4 1 z0 ) х y z q 4
Таблиця 1.2. Матриця формул розрахунку елементів структури кратних моделей факторних систем [ 8 ] Вид моделі факторної системи х f у Структура факторної системи f f
Формули розрахунку елементів факторних систем
х1 у1 х1 у1
хо уо z1
Ах хо уо
Ау Ах Ау Az
Ах
х у1 ; Ау ln у уо
f
Ах f у Aх у ; Аz z f у z f у Aх q Aх z z f у z Aх q
f
х у z
zо
Ах
х у z
ln
у1 уо
z1 ; Ау z0
f
х у z
z
f Ах
у1 Ау
х1 z1 Az
q1 Aq
уо
хо zо
qo
Ах Аq
у f у
х z Aх z
q q
ln z
y1 y0
z1 z0
q1 q0
; Ау
у ; Аz
z;
138
Методи
кореляційно-регресійного
зв’язку
в
аналітичній
роботі
використовують у тих випадках, коли залежність між показником і факторами впливу на нього носить стохастичний характер. Основна умова кореляційнорегресійного аналізу – забезпечення репрезентативності даних, обґрунтованість застосування до досліджуваного явища відповідних ймовірнісних схем та наявність достатньої сукупності даних однопрофільних підприємств. Кореляція розглядається як імовірнісна залежність між явищами, що не мають суто функціонального характеру. Кореляційний аналіз передбачає певні форми і тісноту зв'язку. При визначенні форми зв'язку виявляють зміну середнього значення результативної ознаки залежно від зміни факторної ознаки. Якщо збільшення (зменшення) факторної ознаки спричиняє збільшення (зменшення) результативної, то зв'язок буде „прямий‖. Якщо збільшення (зменшення) факторної ознаки призводить до зменшення (збільшення) результативної, то зв'язок буде „зворотний‖. Якщо зміна факторної ознаки не змінює результативної, то у цьому випадку залежності немає. Рівняння зв’язку може бути прямолінійним (пряма лінія) або криволінійним (парабола, гіпербола, показова крива – експонента тощо). На основі рівняння зв'язку можна заздалегідь визначити середнє значення результативної ознаки, коли значення факторної ознаки відоме. Рівняння зв’язку як рівняння прямої yx = a0 + a1 x застосовують у випадку рівномірного наростання показника
ух
зі збільшенням ознаки
факторіального у. Прикладом у цьому випадку може бути залежність між вартісним виробітком на одного робітника ух та питомими витратами збірного залізобетону на виконання будівельно-монтажних робіт х або між зміною потужності будівельної організації х та продуктивністю праці ух . Параметри рівняння прямої лінії а0 та а1 визначають шляхом розв'язання системи нормальних рівнянь, отриманих за методом найменших квадратів
пао а1 ао
х х2
у; ух,
х а1
(1.9)
139
де п – кількість отриманих при спостереженні пар взаємопов'язаних величин; х, х2 – відповідно сума значень факторіальної ознаки та сума її
квадратів;
у – сума значень результативної ознаки;
ух – сума добутків значень факторіальної та результативної ознак. Тіснота зв’язку для прямолінійної залежності визначається коефіцієнтом кореляції r п х 2
n
ху х 2
х п у
у 2
у
2
,
(1.10)
де y – результативна ознака (показник); x – фактор, що впливає на результативну ознаку; n – чисельна сукупність. Залежність рівня виробничих витрат від ступеня ритмічності виробництва виражається рівнянням гіперболи, яке показує зменшення результативної ознаки ух при зростанні фактора х. Параметри рівняння гіперболи а0 та а1 визначають зі системи нормальних рівнянь
пао ао
а1
1/ х
у; 1/ х2 у / х. (1.11)
1/ х а1
Тіснота зв'язку при криволінійній залежності визначається кореляційним відношенням, яке обчислюють за формулою r 2 ух
/ 1 п
2 у
, ух ух 2
де фактора х; 2 у
2 ух
– варіація результативної ознаки під впливом
1 п
у
у
2
– варіація результативної ознаки під впливом усіх
факторів.
140
Теоретичне кореляційне відношення змінюється від 0 до 1. Чим ближче кореляційне відношення до 1, тим зв'язок між ознаками тісніший. Частку варіації результативної ознаки – показника у під впливом фактора х – визначають обчисленням коефіцієнта детермінації D 2 / 2. ух у
(1.12)
Дослідження взаємозв’язку між окремими показниками і факторами може здійснюватися за допомогою рівняння параболи 2-го порядку
у
ао
а1х
а2 х2.
(1.13)
Прикладом параболічної залежності є залежності обсягу виробництва продукції від активної частини основних засобів, рівня виробничих витрат від потужності підприємства. Параметри рівняння параболи ао, а1, а2 обчислюють шляхом розв’язання системи нормальних рівнянь пао ао ао а1 х х2 а1 а1 х а2 х 2 3
х2 а2 а2 х3 х4
у; ух; ух.
(1.14)
х
При дослідженні одночасного впливу на певний показник у декількох факторів х1, х2, ... , хп доцільно використовувати рівняння множинної кореляції
ух
ао
а1х1
а2 х2 ... ап хп.
(1.15)
Наприклад, шляхом побудови подібної багатофакторної моделі можна визначити вплив на фондовіддачу механоозброєнності будівництва х1, добової тривалості роботи однієї середньооблікової машини х2, виробітку на одного робітника х3, обсягу будівельно-монтажних робіт, виконаних за 1 маш.-год х4 та ін. Зв’язок функції та відібраних факторів для множинних лінійних моделей визначають за допомогою коефіцієнта множинної кореляції R, а для всіх нелінійних моделей – за допомогою кореляційного відношення R 1 yi ~ y €2 y y 2
,
(1.16)
i
141
€ де yi , yi – фактичне та розрахункове значення і – змінної. Значення рівняння оцінюють, використовуючи F – критерій Фішера: G 2 y 2 зал 2 у 2 зал. ( уі у) 2 N 1 ( уі уі ) 2 N n 1
,
(1.17)
де 2 зал
2 у
– дисперсія при фактичних значеннях у;
– залишкова дисперсія;
п – кількість факторів. При аналізі лінійних багатофакторних моделей обчислюють коефіцієнти регресії та еластичності. Коефіцієнти регресії найбільш зручно визначати на основі простих коефіцієнтів кореляції
rух1х2
rу х1 rух2 r х1 х2 1 r 2 у х2
1 r
2 х1х2
,
(1.18)
rух2х1
rу х rух1 r х1 х2 1 r 2 у х1
1 r
2 х1 х2
.
(1.19)
Коефіцієнт еластичності розраховується за формулою Эі аі хі / у .
(1.20)
Для визначення впливу на функцію окремих факторів з урахуванням їх коливань (змін) обчислюють так звані і
– коефіцієнти хі
аі
/
у
.
(1.21)
Цей коефіцієнт показує, на яку частину середнього квадратичного відхилення зміниться функція від зміни на одне середнє квадратичне відповідного фактора при фіксованому значенні решти факторів. Абсолютне значення коефіцієнта показує послідовність факторів з урахуванням їх змінюваності для певної вибіркової сукупності. У динамічних рядах для дослідження тенденцій зміни показників у часі використовують часовий тренд. Показниками часових рядів є: абсолютний приріст уі
у і уі 1 ;
(1.22)
142
середній абсолютний приріст П коефіцієнт приросту Кп коефіцієнт зростання К р уі уі уі 1 1
у п уі ; N 1 ;
(1.23) (1.24) (1.25)
уі уі 1
;
середній коефіцієнт зростання К р
N 1
уп . уі
(1.26)
Ступеневі моделі. Для виявлення екстенсивних та інтенсивних факторів приросту продукції, обсягу будівельно-монтажних робіт, прибутку та інших показників використовують ступеневі моделі (виробничі функції). При виконанні конкретних розрахунків виробнича функція може мати вигляд Ор А К t L , t
(1.27)
де О р – обсяг будівельно-монтажних робіт, тис.грн.; А – параметр, який враховує вплив неідентифікованих факторів зростання; Кt – середньорічна вартість основних виробничих засобів; Lt – чисельність робітників, зайнятих на будівельно-монтажних роботах, у допоміжних і другорядних виробництвах, осіб; і
– коефіцієнти еластичності. і
Параметри
характеризують співвідношення у витратах живої та
уречевленої праці при виконанні будівельно-монтажних робіт. Для їх визначення слід перейти до лінійної функції за допомогою логарифмування ln О р ln A ln K t ln Lt , 1; 2
(1.28) одержуємо лінійну
lnО р
y ;ln A
0 ; ln Kt
х1; ln Lt
x2;
багатофакторну кореляційну модель виду
y
0
1 1
x
2 2
x.
143
Визначаючи методом найменших квадратів її параметри
о
,
1
,
2
,
обчислюємо рівень ефективності роботи будівельно-монтажної організації, яка характеризується величиною E . Високий рівень ефективності роботи
досягається у тому випадку, якщо Е 1. Наприклад, у результаті обробки на ПЕОМ динамічних рядів за даними будівельно-монтажних організацій корпорації „Укрбуд‖ одержано рівняння Ор 746 10 8 K 0,56 L2,6 . t t
(1.29)
Параметр Lt
0,56 свідчить, що при збільшенні середньорічного темпу
приросту основних виробничих засобів на 1% і закріпленні на середньому рівні впливу другого фактора має місце приріст обсягів робіт на 0,56%; параметр 2,6 відображає приріст обсягу робіт на 2,6% при середньорічному прирості
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Метод і прийоми в економіко-аналітичній діяльності» з дисципліни «Економіко-аналітична діяльність в організації»
