Методи і способи оцінки нематеріальних активів підприємства
Необхідність в оцінці інтелектуальної власності та нематеріальних активів виникає за таких умов: - у разі купівлі-продажу ліцензій; - при укладанні договорів на передачу ноу-хау; - під час передачі прав на об'єкти інтелектуальної власності до статутного фонду підприємств; - при укладанні договорів про спільну діяльність; 270
- якщо необхідно визначити збитки внаслідок несанкціонованого використання інтелектуальної власності при недобросовісній конкуренції; - коли встановлюється обґрунтована ринкова вартість підприємства з метою купівлі-продажу майна; - при отриманні кредитів під заставу; - під час визначення бази для оподаткування; - при страхуванні майна; - при визначенні вартості паїв учасників під час реорганізації чи ліквідації підприємства. Діяльність з оцінки інтелектуальної власності в Україні регламентується Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність», а також залежно від мети оцінки: «Стандартами бухгалтерського обліку» – для оцінки з метою бухгалтерського обліку; Законом України «Про господарські товариства» – при створенні господарських товариств; нормативними документами Фонду державного майна України – при приватизації; Законом України «Про інвестиційну діяльність в Україні» – при інвестуванні. Зазначимо, що при іноземному інвестуванні Закон України «Про режим іноземного інвестування» визначає, що вартість іноземної інвестиції має бути підтверджена експертною оцінкою, здійсненою в Україні. Така оцінка здійснюється на підставі Закону України «Про наукову та науково-технічну експертизу». Під час укладання цивільно-правових угод вартість, як правило, визначається за домовленістю сторін. Основним видом вартості, який розглядається при оцінці нематеріальних активів, є ринкова вартість. У міжнародних стандартах оцінки дається таке її визначення: «Ринкова вартість – це розрахована сума на дату оцінки, за яку інтелектуальна власність обмінюється між покупцем і продавцем за комерційною угодою, під час якої кожна із сторін діяла компетентно, виважено і без примусу». Ринкова вартість визначається як найвірогідніша ціна на ринку на дату оцінки. Це максимальна ціна, яку може отримати продавець, та мінімальна, яку може запропонувати покупець. Вважається, що покупець не заплатить за конкретну інтелектуальну власність ціну більшу, ніж коштує інша, подібна до неї з тими ж самими споживчими якостями. Оцінювач аналізує реальні ринкові угоди і порівнює оцінюваний об'єкт з іншими, які мають аналогічні споживчі якості. Крім ринкової, визначаються інші види вартості, основними з яких, згідно з міжнародними стандартами, є: 1) споживча; 2) інвестиційна; 3) вартість відтворення об'єкта; 4) вартість заміщення; 5) страхова вартість; 6) вартість для цілей оподаткування майна юридичних та фізичних осіб; 7) ліквідаційна вартість. Оскільки нематеріальні активи неоднорідні за своїм складом, характером використання чи експлуатації у процесі виробництва та мають різний ступінь впливу на фінансовий стан і результати господарської діяльності підприємства, для їх оцінки неможливо використати традиційні підходи, застосовувані щодо рухомого та нерухомого майна. Основними факторами, які визначають вартість об'єкта інтелектуальної власності, є: 1) правові (строк дії охоронного документа, його надійність, обсяг прав, що передаються); 2) витратні (витрати на створення об'єкта правової охорони, на реєстрацію прав та підтримку чинності охоронних документів, на маркетинг та рекламу, на страхування ризиків, пов'язаних з об'єктами інтелектуальної власності, на розв'язання право271
вих конфліктів, податок на операції, пов'язані з використанням об'єктів інтелектуальної власності, та інфляційний фактор); 3) прибуткові (очікувані ліцензійні платежі та очікуваний економічний ефект від використання об'єктів інтелектуальної власності). Першим етапом при оцінці нематеріального активу є визначення мети оцінки і, залежно від неї, – виду вартості, яку треба розрахувати. Наступним кроком є вибір методології оцінки, тобто загального підходу та конкретних методів оцінки. Обираючи метод оцінки, оцінювач повинен керуватися такими основними критеріями: - достовірність: методи оцінки мають викликати довіру і бути достовірними з практичного і теоретичного погляду; - об'єктивність: оцінювач має керуватись об'єктивною інформацією; - універсальність: достовірність зростає, якщо використовуються стандартні підходи для підприємств, галузей промисловості та різних видів нематеріальних витрат; - грошові витрати: обумовлені результатами оцінки вигоди повинні бути достатніми для виправдання зусиль, витрачених на її проведення; - послідовність: методики мають послідовно використовуватись протягом періоду оцінки, що полегшить цей процес; - надійність: оцінка має бути достовірною, такою, щоб інші оцінювачі могли відтворити одержані результати, використовуючи аналогічні підходи; - адекватність: підходи до оцінки повинні відповідати потребам користувача; - практичність: використовувані методи та параметри мають бути зрозумілими та відносно простими для їх практичного застосування. Відповідно до міжнародних стандартів оцінки нематеріальних активів зазвичай використовують три основні підходи: 1) витратний; 2) ринковий; 3) прибутковий. Кожен з цих підходів передбачає застосування ряду методів, які дають різні значення вартості оцінюваного об'єкта. Тому в процесі практичної оцінки вартості нематеріальних активів застосовується порівняльний аналіз використаних методів, виявляються їх переваги та недоліки, здійснюється узгодження вартості і, таким чином, більш обґрунтовано встановлюється ціна об'єкта. Витратний підхід ґрунтується на вивченні можливостей інвестора щодо придбання нематеріального об'єкта. Під час застосування цього підходу приймається за аксіому таке: покупець не заплатить за нематеріальний актив більшу суму, ніж та, за яку він може купити аналогічний за своїми споживчими властивостями об'єкт без істотних затримок. Цей метод дає об'єктивні результати, коли є можливість точно оцінити величини витрат на створення аналогічного об'єкта інтелектуальної власності та його зносу за обов'язкової умови відносної рівноваги попиту і пропозиції на ринку. Найчастіше для розрахунку поточної вартості об'єкта інтелектуальної власності застосовуються такі його різновиди, як: - метод визначення первісних витрат; - метод вартості заміщення; - метод вартості відтворення. Вартість об'єкта інтелектуальної власності, яка розраховується методом визначення первісних витрат, ще називають історичною тому, що вона насамперед ґрунтується на фактичних витратах, інформація про які міститься у бухгалтерській звітності. При цьому первісні витрати збільшуються на підприємницький прибуток, але водночас враховується знос інтелектуальної власності. В обліку нематеріальних активів враховують строковий та моральний знос. Строковий знос залежить від термінів охорони об'єктів інтелектуальної власності, встановлених законодавством Укра272
їни, та умов договорів. Цей термін може не збігатися з періодом повної амортизації, адже він не пов'язаний прямо з економічним старінням чи моральним зносом інтелектуальної власності. При оцінці об'єкта інтелектуальної власності методом вартості заміщення за взірець беруть аналогічний за функціональними можливостями та варіантами використання нематеріальний об'єкт. Максимальна вартість інтелектуальної власності визначається мінімальною ціною, яку потрібно сплатити при купівлі інтелектуальної власності з аналогічними споживчими якостями. Метод вартості відтворення допомагає визначити витрати, необхідні для розробки чи купівлі точної копії оцінюваного об'єкта інтелектуальної власності. Алгоритм оцінки нематеріального активу за допомогою витратного методу показано на рис. 7.2. Збір інформації (визначення типу об'єкта інтелектуальної власності, робота з первісними бухгалтерськими документами) Встановлення зносу об'єкта інтелектуальної власності
Визначення ринкової вартості об'єкта інтелектуальної власності
Визначення вартості відтворення об'єкта інтелектуальної власності
Рис. 7.2. Послідовність оцінки нематеріальних активів витратним методом
Ринковий підхід дає досить об'єктивну характеристику вартості об'єкта інтелектуальної власності за умов достатньої насиченості ринку. При цьому застосовується метод прямого порівняльного аналізу продажів. Він містить декілька етапів: спочатку відбувається збір інформації про об'єкти інтелектуальної власності, які були продані на відповідному ринку, потім вносяться корективи щодо можливих відмінностей між оцінюваним об'єктом та об'єктом, використовуваним для порівняння. Тобто цей метод ґрунтується на принципі заміщення. Алгоритм оцінки за цим методом показано на рис. 7.3. Ретельне дослідження ринку для отримання достовірної інформації про фактори впливу на порівнювані нематеріальні активи Приведення показників порівнюваних об'єктів до узагальненого показника чи до діапазону ринкових вартостей оцінюваного об'єкта Відбір одиниць, придатних для порівняння і здійснення порівняльного аналізу
Зіставлення оцінюваного об'єкта з порівнюваними об'єктами, коригування його ціни
Рис. 7.3. Послідовність оцінки нематеріальних активів за допомогою методу прямого порівняльного аналізу продажів
Прибутковий підхід ґрунтується на припущенні, що інвестор, який купує об'єкт інтелектуальної власності, обов'язково розраховує на майбутній прибуток, тобто вартість оцінюваного об'єкта визначається його здатністю приносити прибуток. 273
Оцінка інтелектуальної власності за цим методом представляє собою виявлення залежності поточної вартості інтелектуальної власності від вартості всіх майбутніх прибутків, які можна одержати при її використанні. Майбутні вигоди від використання інтелектуальної власності визначаються методом дисконтування кожної майбутньої вигоди з відповідною нормою віддачі або методом капіталізації прибутків із застосуванням коефіцієнта капіталізації, який відображає послідовність отримання прибутків, зміну вартості інтелектуальної власності та прибутку, а також норму віддачі капіталовкладень. Іншими словами, інвестор купує інтелектуальну власність, яка приносить прибуток сьогодні, в обмін на право одержувати майбутні прибутки від експлуатації цієї власності та її продажу. Прибутковий підхід оцінки нематеріальних активів включає такі різновиди, як: - метод дисконтування грошових потоків; - метод капіталізації прибутків; - метод звільнення від роялті. Метод дисконтування найкраще використовувати у випадках, коли мають місце нестабільні потоки прибутків та витрат. В його основу покладені фінансові закони, які можна сформулювати таким чином: - сьогоднішня грошова одиниця коштує більше, ніж завтрашня; - безризикова грошова одиниця коштує більше, ніж ризикова. Алгоритм методу дисконтування грошових потоків показано на рис. 7.4. Дослідження грошового потоку Здійснення аналізу валових прибутків та їх прогноз Здійснення аналізу чистого прибутку та витрат Здійснення аналізу інвестицій та їх прогноз Розрахунок чистого грошового потоку для кожного періоду
Внесення коригувань
Розрахунок поточної вартості грошового потоку
Розрахунок залишкової вартості нематеріального активу
Визначення ставки дисконтування
Рис. 7.4. Послідовність оцінки нематеріальних активів за методом дисконтування грошових потоків
Визначення ставки дисконтування є найвідповідальнішим етапом цього методу оцінки. Існує декілька способів визначення ставки дисконтування. Досить поширеним є шлях кумулятивної побудови ставки. При цьому за основу ставки дисконтування приймається безризикова ставка. Ризик втрати майбутніх доходів вимагає передбачення перевищення ставки ризику над безризиковою ставкою, він також має гарантувати премію за всі види ризику, пов'язані з інвестуванням в оцінювану інтелектуальну власність. Такими видами ризику є: - розмір підприємства 0-5%; - якість менеджменту 0-5%; - територіальна та виробнича диверсифікованість підприємства 0-5%; - структура капіталу 0-5%; - диверсифікованість клієнтури 0-5%; - стабільність отримання прибутків та ступінь вірогідності їх отримання 0-5%; - інші можливі ризики 0-5%. 274
У промислово розвинених країнах безризикова ставка приймається на рівні 34%, що відповідає реальній прибутковості довгострокових урядових облігацій США. До цієї ставки додаються премія за ризик країни та премії за інші можливі ризики. В Україні рекомендується за основу безризикової ставки брати ставку за депозитними вкладами юридичних осіб в найнадійніших банках. Ця ставка включає безризикову ставку та ставку за ризик, пов'язаний з інвестиціями в економіку України. У цілому метод дисконтування грошових потоків, який ґрунтується на аналізі цих потоків за весь період використання об'єкта інтелектуальної власності, дає змогу оцінити вартість інтелектуальної власності при нестабільних грошових потоках. В основі методу капіталізації прибутків лежить капіталізація як процес переведення прибутків від використання майна у його вартість. Істотним припущенням є те, що прибуток не змінюється у часі. Тому цей метод краще використовувати при оцінці нематеріальних об'єктів, які тривалий час застосовуються на ринку інтелектуальної власності і мають стабільні, легко прогнозовані, величини прибутків та витрат. Поточна вартість об'єкта оцінки визначається шляхом ділення щорічного прибутку від його комерційного використання на коефіцієнт капіталізації. Алгоритм методу капіталізації прибутків наведений на рис. 7.5. Визначення річного валового прибутку та складення прогнозу його отримання на перспективу Визначення річних витрат (прямих, непрямих, змішаних), розрахунок резервів їх зменшення та складення прогнозу на перспективу
Розрахунок вартості об'єкта капіталізації
Визначення коефіцієнта капіталізації
Визначення майбутнього операційного доходу
Рис. 7.5. Послідовність оцінки нематеріальних активів за допомогою методу капіталізації прибутків підприємства
Складним етапом цього методу є вибір коефіцієнта капіталізації, який істотно залежить від стабільності прибутку підприємства. Якщо підприємство має стабільний приріст прибутку, то обирається нижній рівень коефіцієнта капіталізації, який, в свою чергу, приводить до зростання ринкової вартості об'єкта інтелектуальної власності. І, навпаки, при нестабільному прирості прибутку враховують високий рівень коефіцієнта капіталізації. Суттєвим недоліком методу капіталізації є те, що його можна застосувати лише у випадках, коли прибуток стабільний або легко прогнозований. Якщо коефіцієнт капіталізації визначити неможливо, цей метод не використовують. Досить ефективним є метод звільнення від роялті. Оцінка за цим методом передбачає, що використовувана підприємством інтелектуальна власність йому не належить. Тому частину доходу підприємство повинно сплачувати як винагороду за гіпотетичною ліцензією особам, які мають права на відповідні об'єкти. Вартість інтелектуальної власності визначається як сума майбутніх грошових потоків роялті, приведених до поточної вартості з використанням ставки дисконтування. Алгоритм застосування методу звільнення від роялті наведений на рис. 7.6. На розмір ставок роялті впливають такі фактори: - економічна ефективність ліцензії; - наявність та обсяг патентного захисту; - обсяг прав, які передаються за ліцензією; - обсяг документації та ноу-хау, що передаються; 275
- інжиніринговий супровід; - кон'юнктура ринку; - конкурентні пропозиції. Визначення ціни ліцензійної продукції та ставки роялті Визначення щорічного обсягу ліцензійної продукції за гіпотетичною угодою
Розрахунок вартості ціни ліцензії
Визначення коефіцієнта дисконтування
Рис. 7.6. Послідовність оцінки нематеріальних активів за методом звільнення від роялті
Крім загальних методів, існує ряд таких, що застосовуються в окремих випадках і для певних видів інтелектуальної власності. Наприклад, метод ринкових мультиплікаторів, метод оцінки брендів, а також методи, що ґрунтуються на гібридному базисі. Порівнюючи розглянуті підходи, можна дійти такого висновку: перевагами прибуткового методу є те, що він враховує майбутні очікування прибутків та видатків підприємства, забезпечує облік економічного старіння, а також орієнтується на ринковий аспект. До його недоліків відносять складність здійснення прогнозу і ярко виражений суб'єктивізм. Ринковий підхід вигідний тим, що ґрунтується в основному на ринкових даних і відображає ринкові реалії між покупцями та продавцями. Його недоліки полягають в складності отримання вихідних даних на порівнюваних підприємствах, необхідності внесення ряду суттєвих поправок. Цей підхід базується на минулих тенденціях і не враховує майбутні вигоди. Що ж до витратного підходу, то його перевагами є те, що він ґрунтується на первісній бухгалтерській документації і дає об'єктивну оцінку витрат. А його недолік полягає в тому, що минулі витрати не завжди відображають можливість приносити прибуток у майбутньому. Відповідно до міжнародних стандартів оцінки при визначенні ринкової вартості об'єктів інтелектуальної власності повинні виконуватись такі дії: 1. Збір та аналіз правових, фінансових, технічних та інших показників оцінюваного нематеріального об'єкта. При цьому необхідно проаналізувати інформацію про: - власника об'єкта та його безпосереднє оточення; - юридичний статус об'єкта (вид, форма правової охорони, існування прав власності чи прав використання об'єкта); - складові частини об'єкта; - стан ринку стосовно оцінюваного об'єкта. 2. Аналіз основних та альтернативних форм використання оцінюваного нематеріального об'єкта. 3. Збір та аналіз інформації про умови ринкових угод, про угоди з аналогічними об'єктами, які мали місце на ринку інтелектуальної власності в минулому. Аналізуючи ці дані, треба враховувати істотні відмінності між оцінюваним нематеріальним об'єктом та об'єктами-аналогами, щоб внести відповідні коригування до їх ринкової вартості. Також слід ураховувати відмінності в обсязі прав, що передаються, в умовах оплати під час продажу об'єктів. Якщо інформації про факти продажу порівнюваних об'єктів недостатньо, використовують дані стосовно пропозиції щодо продажу таких об'єктів, враховуючи при цьому умови та обмеження, існуючі при використанні подібної інформації для оцінки вартості оцінюваного нематеріального об'єкта.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Методи і способи оцінки нематеріальних активів підприємства» з дисципліни «Економіка підприємства»
