На практиці надходження готівки від реалізації активів за строками рідко збігається з кількістю готівкових коштів, необхідних для покриття заборгованості. Проблема, що виникає в разі невідповідності строків, полягає в тому, що банки мають високу частку зобов’язань, які потребують негайного виконання (вклади до запитання, кредити на грошовому ринку тощо). Таким чином, банки мають бути готові задовольнити попит на грошові кошти, що може бути досить значним в окремі періоди, особливо в кінці першого тижня місяця і протягом певних сезонів року. Насамперед відбувається виникнення (стимулювання) попиту на готівкові кошти з боку клієнтів банку (через зняття клієнтами коштів з рахунків або через надходження заявок на отримання кредитів) (табл. 2.7). Таблиця 2.7 Джерела попиту і пропозиції ліквідних коштів банку Джерела пропозиції ліквідних коштів Джерела попиту на ліквідні кошти Надходження депозитів від клієнтів Зняття коштів з депозитів клієнтів Доходи від продажу не депозитних банківських послуг Заявки на отримання кредитів від платоспроможних клієнтів Погашення раніше виданих кредитів Оплата видатків із залучення не депозитних коштів Продаж активів банку Операційні видатки і сплата податків у процесі продажу банківських послуг Залучення коштів на грошовому ринку Виплата дивідендів акціонерам Джерело: [54]. Пропозиція готівкових коштів формується за рахунок тимчасово вільних коштів окремих банків на міжбанківському кредитному ринку, нових депозитних внесків клієнтів банку, поповнення вже існуючих рахунків, доходів
43 тощо. Завданням керівництва банку є задоволення попиту на готівку в повному обсязі, тобто підтвердження платоспроможності банку. Для задоволення попиту на ліквідні кошти банк використовує деякі з потенційних джерел пропозиції, найважливішим з яких є надходження депозитів від клієнтів (включаючи поповнення вже існуючих вкладів). Цьому джерелу пропозиції ліквідних коштів притаманна сезонність. Надходження на рахунки клієнтів інтенсивніші на початку місяця і в середині. Погашення клієнтами раніше виданих кредитів надає додаткові кошти для задоволення нових потреб у ліквідних коштах разом із продажем активів банком (таких як ліквідні цінні папери з інвестиційного портфеля). Таким чином, різні джерела попиту і пропозиції ліквідних коштів загалом визначають нетто-ліквідну позицію кожного банку в будь-який момент часу, яка визначається так: Нетто-ліквідна позиція = (Lt) Пропозиція ліквідних – коштів Попит на ліквідні кошти У разі, коли попит на ліквідні кошти перевищує їх сукупну пропозицію (Lt<0), у банку виникає дефіцит ліквідності, який потребує залучення додаткових ліквідних коштів. У випадку перевищення пропозиції ліквідних коштів над попит на ліквідні кошти (Lt>0), у банку виникає надлишок ліквідності, який потребує розроблення графіка інвестування (розміщення) вільних коштів з урахуванням часового фактора. Взагалі, часовий фактор має вирішальне значення в управлінні ліквідністю банку. При розробленні стратегії управління ліквідністю має бути враховане її основне функціональне призначення, що полягає у вирішенні таких завдань: • задоволення попиту на кредитні ресурси; • виконання вимог за депозитними операціями; • обмеження неприбуткового продажу активів; • оптимізація вартості залучених ресурсів на фінансовому ринку; • оптимізація дохідності банківських операцій і загальної прибутковості банку. Нині в банківській практиці є декілька моделей управління ліквідністю, які ґрунтуються або на методах управління активами, або управління пасивними операціями. Процес управління активами і пасивами спрямований на залучення максимально допустимого обсягу ресурсів (як власних, так і позичених) та їх розміщення в максимально дохідні активи, що мають потрібний рівень ліквідності й обмежений рівень ризику. При цьому керівництво банку має прагнути максимізувати поточну вартість активів та оптимізувати кінцеві фінансові результати.
44 Під процесом управління активами слід розуміти шляхи і порядок розміщення власних і залучених коштів. Особлива увага при розміщенні коштів приділяється інвестиціям у цінні папери і кредитні операції. Аналіз структури активних операцій банку являє собою аналіз направлень використання його ресурсів. Основними напрямами дослідження й аналізу активних операцій банку є: • аналіз структури активних операцій; • оцінка економічної доцільності та ризикованості окремих активних операцій. Управління пасивами – це діяльність, пов’язана із залученням коштів вкладників та інших кредиторів і визначенням відповідної (ефективної) комбінації джерел коштів для даного банку. Під управлінням пасивними операціями розуміють дію, спрямовану на задоволення потреб банку в ліквідності шляхом активного дослідження та залучення позичених коштів. В управлінні пасивними операціями необхідно враховувати співвідношення між витратами на залучення коштів та доходами, які можна отримати від вкладення цих коштів у кредити, цінні папери та інші активи. Як наслідок, взаємозв’язок між управлінням активними і пасивними операціями має вирішальне значення для прибутковості банку. При цьому пасивні операції, в результаті яких формується ресурсна база банків, відіграють первинну та головну роль щодо активних. Саме пасивні операції визначають обсяги і масштаб дохідних операцій. У зв’язку з цим, питання нагромадження ресурсного потенціалу і забезпечення його стабільності є стратегічним і актуальним для банку. Для ефективного функціонування банку необхідно визначити шляхи розміщення всіх доступних для інвестування коштів таким чином, щоб забезпечити максимальну дохідність банку, здійснюючи при цьому фінансові операції в межах його оптимальної ліквідності з урахуванням внутрішніх і зовнішніх обмежень. Як і будь-який управлінський процес, управління ліквідністю банку включає в себе дві складові: стратегічне та оперативне (поточне) управління. Діяльність стосовно стратегічного управління спрямована на забезпечення стратегічної позиції, яка забезпечить майбутню життєздатність організації в умовах, які змінюються. Оперативне управління займається виконанням існуючої позиції банку з метою досягнення стратегічних цілей організації на малому плановому горизонті. В банку керівник займається стратегією, забезпечує постійний потенціал прибутковості, а виконавець поточних операцій зайнятий перетворенням цього потенціалу в реальне щоденне забезпечення ліквідності банку. На відміну від стратегічного управління ліквідністю банку, завданням оперативного управління є щоденне забезпечення необхідного рівня його ліквідності. Невірно організований процес оперативного управління знижує
45 його ефективність, що може призвести до виникнення ризику ліквідності. Для вирішення завдання оперативного управління існують різні методи, які ґрунтуються на прогнозуванні вхідних і вихідних фінансових потоків банку. Основою кожної методики є співвідношення готівкових і безготівкових платежів і надходжень банку за визначений період. До методів стратегічного управління можна віднести методи управління активами, які сформувалися завдяки постійній необхідності балансувати між прибутковістю та ліквідністю, методи управління пасивами та методи математичного моделювання. Методи управління активами включають в себе наступні методи: загального фонду коштів, розподілу активів та метод заміщення активів. Для більш детального розуміння зупинимось на основних перевагах і недоліках кожного з методів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Методи управління ризиком ліквідності банком» з дисципліни «Ліквідність банку: окремі аспекти управління та світовий досвід регулювання і нагляду»
