Традиційним для розуміння ліквідності вважається також підхід, коли з метою характеристики ліквідності банку розглядають ризик ліквідності. Ризик – притаманна банківській діяльності можливість (вірогідність) понесення банком втрат та (чи) погіршення ліквідності внаслідок настання несприятливих подій, пов’язаних з внутрішніми чи зовнішніми факторами. Ризик ліквідності є одним з основних видів фінансового ризику, на який необхідно звертати увагу ризик-менеджеру, однак водночас він є найменш дослідженим та формалізованим явищем у сучасній теорії фінансів. Важливість оцінки цього ризику та управління ним останніми роками значно зросла. Насамперед це пов’язано з процесом глобалізації світової економіки, наслідком якої стало формування світової фінансової системи. Глобалізація, з одного боку, відкрила перед учасниками фінансових ринків нові інвестиційні можливості, а з іншого – примусила враховувати ризики, які раніше обходили увагою, зокрема ризик ліквідності. На сьогодні в наукових роботах і публікаціях вітчизняних та зарубіжних авторів існує велика кількість різних визначень ризику ліквідності. Так, одні економісти виділяють ризик недостатньої ліквідності, інші – ризик незбалансованої ліквідності. Немає також єдиної думки й з приводу сутності цих ризиків. Найбільш традиційним підходом є розгляд ризику недостатньої ліквідності [8]. Одні економісти пов’язують його з факторами його виникнення (наприклад, недостатністю активів для своєчасного виконання зобов’язань [55], неможливістю швидкої конверсії фінансових активів у грошові кошти без втрат [27]); інші – з вірогідністю виникнення збитків внаслідок необхідності здійснення швидкої конверсії фінансових активів [3 ]; треті – зі зміною чистого доходу та ринкової вартості акцій, викликаною ускладненнями в отриманні готівкових коштів за помірними цінами шляхом продажу активів або шляхом нових кредитів [32]. Ю. Левіна однак зазначає, що термін «ризик ліквідності» є принципово некоректним, і аналізує інші підходи, що застосовуються до формулювання сутності ризику неліквідності, наголошуючи саме на останньому терміні. Крім того, автор стверджує, що розуміння ризику невиконання банком своїх
17
зобов’язань виключно як неможливості трансформації активів у грошові кошти та залучення додаткових зобов’язань з метою підтримання ліквідності відображає нерозуміння вірогідної сутності ризику, що полягає у можливості неотримання бажаних результатів чи відхилень у запланованому ході подій [36]. З урахуванням зазначених підходів можна таким чином сформулювати сутність цього виду ризику. Ризик ліквідності є ризиком понесення збитків (втрати частини капіталу) внаслідок нездатності чи неможливості банку своєчасно та без втрат для себе залучити додаткові фінансові ресурси чи реалізувати наявні активи для виконання взятих на себе зобов’язань перед кредиторами та вкладниками. Деякі економісти ризик ліквідності трактують більш широко, називаючи його ризиком незбалансованої ліквідності і включають до нього не лише ризик незбалансованої ліквідності, а й надлишкової ліквідності. Так, у монографії «Банковское дело: стратегическое руководство» під редакцією В. Платонова та М. Хіггінса зазначається, що ризик недостатньої ліквідності виражається у неможливості своєчасно виконати свої зобов’язання та для цього необхідний продаж активів банку на невигідних умовах; ризик надлишкової ліквідності – у втраті доходів через надлишок високоліквідних активів та внаслідок цього невиправданого фінансування низькодоходних активів за рахунок платних для банку ресурсів [10]. Правомірність такого трактування можна пояснити єдиною природою джерела ризику – незбалансованістю за сумами та строками активів та пасивів, яку банк не може усунути без втрат для себе. При цьому в одному випадку (ризик недостатньої ліквідності) втрати полягають у набутті ліквідних активів за несправедливою ціною, а в іншому (ризик надлишкової ліквідності) – у недоотриманні доходу. Узагальнюючи, можна сказати, що ці різні підходи підкреслюють результативну та факторну сторону ризику, однак результативна сторона трактується більш вузько. Приймаючи ризик у своїй діяльності банк розраховує на успіх з одночасною вимогою знати, яким чином долати негативні наслідки. Неспроможність виконати цю вимогу через об’єктивні чи суб’єктивні причини призводить до негативного результату діяльності. Друга ж складова ризику ліквідності відображає факторну сторону. Її виокремлення є необхідною та обов’язковою умовою для розкриття сутності ризику. Як зазначає О.І. Лавру шин, саме вона підкреслює специфічну природу кожного ризику, тоді як результативна складова визначає природу ризику взагалі [8]. Для ризику ліквідності ця факторна сторона полягає у можливості не виконати зобов’язання перед вкладниками та кредиторами через відсутність необхідних джерел чи виконати їх із втратами для себе. До таких джерел відносять високоліквідні активи, ліквідні активи, що можуть бути швидко конвертовані в грошові кошти, залучення міжбанківських кредитів, випуск власних цінних паперів, отримання кредитів у центральному банку. При цьому
18
при виборі джерел покриття дефіциту ліквідності банк має вивчити деякі аспекти. Йдеться про терміновість потреб банку в ліквідних ресурсах, тривалість такої потреби, свободу доступу банку до ліквідних засобів, резервні вимоги, які висуваються до ресурсів, що залучаються банком. Крім того, П. Роуз у роботі «Банківський менеджмент» виділяє також відносну вартість і ризик альтернативних джерел засобів, очікувані відсоткові ставки, перспективи грошово-кредитної політики, можливість страхування та регулювання, що застосовується до джерел ліквідних засобів [54]. Х. Ван Грюнінг і С. Брайович Братанович сформулювали ряд проблем, які можуть виникнути в банку при здійсненні запозичень на зовнішньому ринку [14]: - запозичення ресурсів на міжбанківському ринку не завжди можуть бути доступні. Якщо банк втрачає довіру на цьому ринку, його ліквідність може бути під загрозою; - управління пасивами може призвести до зниження обсягу короткострокових цінних паперів та збільшення обсягу короткострокових зобов’язань; - конкуренція на ринку міжбанківських кредитів може призвести до зростання високоризикових вкладень банку; - при купівлі ресурсів на ринку для забезпечення вже існуючих зобов’язань завжди існує небезпека понести збитки через високу їх ціну; - за наявності кризової ситуації на грошовому ринку практично всі банки, крім найбільших, отримуватимуть кредити під високі відсоткові ставки; - придбання коштів за низькою ціною збільшує схильність банку до ризиків змін відсоткових ставок. Отже, неможливість звернення до того чи іншого джерела без збитків для себе може бути викликана як внутрішніми, так і зовнішніми факторами, що впливають на стан ліквідності конкретного банку. Незважаючи на різні підходи до розуміння сутності поняття ризику ліквідності, фактори є однаковими як для ризику недостатньої, так і незбалансованої ліквідності, їхня природа також є однаковою. До внутрішніх факторів ризику ліквідності прийнято відносити: якість активів і пасивів, ступінь незбалансованості активів і пасивів за строками, сумами та в розрізі окремих валют, рівень банківського менеджменту, імідж банку. Якість активів виражається у низькій ліквідності, що не дозволяє своєчасно забезпечити приплив грошових коштів. Якість пасивів обумовлюється можливістю непередбачуваного, дострокового відтоку вкладів і депозитів, що збільшує обсяг вимог до банку в кожний конкретний момент.
19
Незбалансованість активів і пасивів за строками, сумами та в розрізі окремих валют не у всіх випадках являє загрозу ліквідності. Якщо рівень цієї незбалансованості не виходить за критичні точки та якщо має місце різнохарактерна направленість відхилень у майбутні періоди, ризик ліквідності є мінімальним. Рівень і тенденція у незбалансованості активів і пасивів визначають можливість банку позбавитися її. Вихід за критичні точки та стабільність характеру відхилень створюють загрозу не оволодіти ситуацією та відрегулювати свою ліквідну позицію. Якість банківського менеджменту визначає професіоналізм прийняття рішень як на стадії здійснення окремих операцій (при видачі кредитів, купівлі цінних паперів, залученні депозитів і вкладів, здійсненні збалансованих операцій) чи в процесі структуризації балансу в розрізі строків і валют, так і при регулюванні невідповідностей, що виникають між активами та зобов’язаннями банку (вибір найбільш оптимального джерела погашення зобов’язань банку). Позитивний імідж банку дозволяє йому мати найбільш сприятливі умови залучення та розміщення коштів. Наведені фактори, що обумовлюють виникнення ризику ліквідності, по суті визначають нездатність чи зниження здатності банку усунути цій ризик, відображаючи його якісну природу. Нездатність банку виконати свої зобов’язання перед вкладниками полягає не в самому факті виникнення невідповідності сум активів і пасивів за строками та валютою, а в рівні та якості цієї невідповідності, що виражається: у нездатності чи послабленні здатності фінансувати прийняті на себе зобов’язання за рахунок залучення нових депозитів, отримання кредитів, випуску та розміщення цінних паперів; якість; у нездатності банку реалізувати наявні активи через їхню низьку
у нездатності менеджменту відрегулювати ситуацію внаслідок низького професійного рівня. Інша група факторів – зовнішні – обумовлюють неможливість чи послаблення можливості банку за даних умов позбавитися ризику ліквідності. До таких факторів можна віднести: політичну ситуацію в державі, що визначає довіру ділових кіл до уряду та суспільства, банківської системи; економічну стабільність у державі, що дозволяє розвиватися відносинам ринкового типу; розвиток кредитування; ринку цінних паперів і ринку міжбанківського
стан грошово-кредитних індикаторів (рівень інфляції, відсоткових ставок, валютного курсу, динаміки цін на фондовому ринку тощо);
20
-
ефективність наглядової політики центрального банку.
Ці фактори визначають загальний економічний клімат у державі, що впливає на економічну активність суб’єктів господарювання, у тому числі банків, стан ресурсної бази банків, сфери вкладення коштів, ризикованість і дохідність операцій банків. Єдина природа внутрішніх факторів виражається у тому, що надлишкова ліквідність, як і недостатня, відображає нездатність банку повно та своєчасно усувати невідповідність, що виникає між активами та пасивами відповідних строків. Причинами такого становища можуть бути: у випадку надлишкової ліквідності – обережність чи невміння управління ситуацією, знаходити сфери розвитку операцій банків; у випадку недостатності ліквідності – агресивність політики, невміння оцінювати реальну ситуацію. Єдина природа зовнішніх факторів відображає нездатність банку оцінювати та враховувати зовнішнє середовище, в якому він функціонує. Враховуючи єдину природу факторів, що впливають на ліквідність банку, Базельським комітетом з банківського нагляду ризик ліквідності було визначено як «ризик втрати спроможності фінансувати збільшення активів та виконувати зобов’язання, коли настає час їх виконання» [49]. Перетворення ліквідності, безумовно, є однією з головних функцій банків, оскільки банки трансформують короткострокові вклади, залучені кошти (зобов’язання) у довгострокові позики та кредити (активи). Тому всі банки знаходяться у стані нестійкої рівноваги, коли вони повинні, з одного боку, мати стійкі джерела залучення коштів, а з іншого – інвестувати в активи, щонайменш деяка частина з яких може бути реалізована в короткостроковий період. Банкам необхідно також вибирати між швидким зростанням активів і нездатністю фінансувати це зростання за рахунок довгострокових та стабільних джерел, розраховуючи при цьому на підтримку інших банків, які зможуть надати надлишок своєї ліквідності. Банкам необхідно також визначитись і в питаннях прибутковості. Довгострокові та стабільні джерела фінансування зазвичай є дорожчими за короткострокові депозити до запитання, що обмежує прибуток. Крім того, ліквідні активи (такі, як облігації), як правило, приносять менший прибуток, аніж довгострокові кредити. Раціональне управління ліквідними активами може знизити вірогідність того, що серйозні труднощі, які можуть виникнути в окремих банках, можуть негативно позначатися на загальній фінансовій стабільності. Річ у тім, що проблеми ліквідності одного банку можуть мати наслідки для всієї банківської системи («ефект доміно»), розповсюджуючись через міжбанківський ринок. Варто визнати, що управління ризиком ліквідності досі є скоріш мистецтвом, аніж наукою, тому знання, придатні для застосування на практиці, можуть бути отримані більшою мірою лише емпіричним шляхом.
21
Усвідомлюючи наявність подібного ризику та зважаючи на нього, банки повинні здійснювати управління портфелем фінансових інструментів, тим більше, що ризику ліквідності властиво проявлятися саме у кризових ситуаціях. При роботі на фінансових ринках завжди вимагається оцінка розміру своєї позиції по відношенню до ринку та у випадку великої позиції особливо уважно слідкувати за зміною ситуації на ринку. Таким чином, у банківській сфері стоїть питання про дотримання оптимального рівня ліквідності, що знаходиться у проміжку між втратою платоспроможності та збільшенням доходів. При виборі шляхів досягнення оптимальної ліквідності банки повинні виходити з таких принципів: активів; золоте правило балансу – строк пасивів має відповідати строкам
теорія залишків – вклади, що можуть бути відкликані в будь-який момент, як правило, доступні відносно тривалий термін, що задовольняє ліквідність. Залишки є частиною вкладів, яким притаманна довгостроковість; теорія легкореалізованості – активи можуть бути швидко реалізовані на ринку, отже є ліквідними. При встановленні ліквідності активів важливу роль відіграє час, протягом якого вони можуть бути реалізовані, а формальна тривалість таких активів не є по суті важливою; теорія максимального обтяження – можливі втрати внаслідок передчасного продажу мають обмежуватися розміром власного капіталу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Ліквідність як ризик банківської діяльності» з дисципліни «Ліквідність банку: окремі аспекти управління та світовий досвід регулювання і нагляду»
