Економічна сутність та класифікація фінансових інвестицій
Фінансові інвестиції — це вкладення коштів чи інших активів у цінні папери суб’єктів господарської діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Підприємства здійснюють інвестиції для ефективного використання тимчасово вільних коштів. Дослівно термін “інвестиції” перекладається з латинського “invest” як “одягати, вкладати”. У найбільш широкому трактуванні інвестиціями є вкладення капіталу з метою поступового їх збільшення. При цьому приріст капіталу повинен бути таким, щоб компенсувати інвестору вкладені кошти, винагородити його за ризик, покрити втрати від інфляції в наступному періоді. Таким чином, головна ціль фінансового інвестування — одержання в перспективі прибутку від вкладень; перетворення вільних заощаджень у високоліквідні цінні папери; установлення офіційних відносин чи контролю над підприємством-емітентом. Основні принципи оцінки та відображення в обліку фінансових інвестицій визначаються П(С)БО 12 “Фінансові інвестиції”, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 16.04.2000 р. № 91, П(С)БО 20 “Консолідована фінансова звітність”, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 30.07.1999 р. № 176 та П(С)БО 19 “Об’єднання підприємств”, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07.07.1999 р. № 163. Стаття 1, п. 1.2.8.1. Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємства” дає таке визначення фінансовій інвестиції: це господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Визначення терміна “фінансові інвестиції” дається також у П(С)БО 2 “Баланс” — це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора. Тобто фінансові інвестиції — це вкладення одного підприємства в цінні папери та капітал інших підприємств. Інвестор — юридична чи фізична особа, що здійснює вкладення власних, позикових і залучених коштів у створення та відтворення основних засобів та інших довгострокових активів. Отже, фінансові інвестиції визначаються як активи, що утримуються з метою: · одержання доходів (прибутку) у вигляді дивідендів, від- сотків; · набуття вигідних відносин з іншими підприємствами (взяття участі в управлінні їхньою діяльністю або контроль над їхньою діяльністю); · отримання майбутніх вигод від зростання вартості здійснених інвестицій. За видами фінансові інвестиції поділяються на: Ё вкладення до статутного капіталу інших підприємств, включаючи дочірні та залежні підприємства; Ё придбання цінних паперів інших емітентів; Ё надання позик іншим юридичним і фізичним особам; Ё переказ грошових коштів на депозити в банки. Таким чином, до фінансових інвестицій належать: внески до статутних фондів підприємств (за винятком акціонерних товариств), акції, облігації, інвестиційні й депозитні сертифікати, векселі й інші цінні папери. Цінний папір — це документ, який засвідчує майнове право чи відношення позики власника документа щодо особи, яка випустила такий документ. До цінних паперів згідно з Законом “Про цінні папери і фондову біржу” належать: “акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов’язання республіки; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери” Основні види цінних паперів — акції, облігації, інвестиційні сертифікати, векселі, депозитні сертифікати і т. д. Інвестиційні цінні папери поділяють на пайові, боргові та похідні. Акція — це пайовий цінний папір, який закріплює права його власника на одержання частки прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів і на участь в управлінні цим товариством. Акція — безстроковий документ і існує стільки, скільки існує акціонерне товариство. Акція — це свідчення про внесок до статутного капіталу. Мета інвестора, що купує, — отримати дохід і брати участь в управлінні акціонерним товариством (пропорційно купленим акціям). Власники акцій одержують дохід у вигляді дивідендів, які нараховуються власникам акцій із чистого прибутку після сплати всіх боргів і відрахувань. Акції бувають іменні та на пред’явника. Якщо придбаваються іменні акції, то ім’я їх власника обов’язково заноситься до книги реєстрації (реєстру), який веде або сам емітент, або реєстратор (депозитор). Якщо акції не іменні, то вони не реєструються і достатньо фактичного володіння ними для того, щоб її власник підтвердив, що саме він є акціонером даного товариства. Акція на пред’явника може випускатися як у документальній (паперовій), так і в електронній формі. Вона повинна бути обов’язково оплачена її власником. Залежно від фіксованості доходу та участі в управлінні розрізняють звичайні (прості) і привілейовані акції. Звичайна акція засвідчує: а) право власника на участь в управлінні справами акціонерного товариства; б) право на одержання дивідендів, причому не гарантованих і не фіксованих; в) право на певну частину майна, яке залишається після ліквідації акціонерного товариства. Привілейована акція засвідчує: а) право власника на одержання дивідендів з фіксованим відсотком, який виплачується незалежно від результатів діяльності акціонерного товариства; б) переважне право власника на першочергове одержання дивідендів і на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства під час його ліквідації (якщо це передбачено умовами випуску акцій). Облігація — це борговий цінний папір, що визначає боргові відносини між власником облігації та емітентом і підтверджує зобов’язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у погоджений термін, а також виплачувати визначений відсоток (винагороду). Відносини між вказаними особами трактуються як позика. Облігація засвідчує таке: а) право на одержання у фіксований термін її номінальної вартості або іншого майнового еквівалента; б) право на одержання фіксованого відсотка від номінальної вартості облігації. Акція та облігація належать до різних видів цінних паперів. Акція — це право на власність, а облігація — право на позику. Власник акції бере участь в управлінні (маються на увазі не привілейовані, а звичайні акції), а власник облігації такого права не має. Власнику облігацій гарантовано стабільний дохід (у вигляді твердої відсоткової винагороди), у той час як дивіденди можуть бути як великими, так і малими, або певний час взагалі не виплачуватися. Акції пов’язані з підвищеним ризиком, хоч, з іншого боку, обіцяють і більший прибуток. Вища надійність облігації супроводжується нижчим відсотком під час виплати з неї. Сукупність різних цінних паперів, якими володіють інвестори, називається “портфелем інвестицій”. Для цілей обліку, аналізу й планування фінансові інвестиції групуються за окремими ознаками. Придбані цінні папери залежно від мети інвестування, терміну перебування на підприємстві та ліквідності поділяють на довгострокові й поточні фінансові інвестиції (рис. 3.1).
Рис. 3.1. Види фінансових інвестицій Поділ інвестицій на довгострокові та поточні не має чітко визначених законодавчих критеріїв, але таке розмежування вкладень на сьогодні суттєве, тому що вони по-різному відображаються в обліку й звітності. Чіткого визначення критеріїв такого розподілу інвестицій у національних П(С)БО немає, тому під час вибору методів первісної та подальшої їх оцінки в обліку й звітності слід керуватися пунктами 17 та 33 П(С)БО 2, в яких зазначається, що в балансі за рядком “Довгострокові фінансові інвестиції” відображаються фінансові інвестиції на період понад один рік, а також такі, що не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент, а за рядком “Поточні інвестиції” — фінансові інвестиції терміном до одного року, які можуть бути вільно реалізованими в будь-який момент (окрім вкладень, що є еквівалентами грошових коштів).Таким чином, поточні фінансові інвестиції — це інвестиції, які легко реалізуються та призначаються для утримання протягом терміну, що не перевищує одного року. Тобто вони використовуються для вигідного розміщення тимчасово вільних грошових коштів підприємства. В основному це інвестиції в легкореалізовані цінні папери. Довгострокові фінансові інвестиції — це вкладення, які не можуть бути визначені як поточні. На нашу думку, це інвестиції, що вкладені на термін більший за один рік у юридично самостійні підприємства заради можливого їх придбання, впливу на них або для одержання додаткового прибутку. Довгострокові інвестиції поділяються на: Ё інвестиції, що утримуються підприємством до їх погашення; Ё інвестиції в асоційовані та дочірні підприємства; Ё інвестиції в спільну діяльність зі створенням юридичної особи контрольними учасниками; Ё інші фінансові інвестиції. Поточні фінансові інвестиції поділяються на еквіваленти грошових коштів та інші поточні фінансові інвестиції. Визначення еквівалентів грошових коштів передбачено П(С)БО 2, проте воно не дає чіткої відповіді, які ж саме інвестиції слід відносити до цієї категорії. У такому разі потрібно послатися на п. 7 МСБО 7 “Звіт про рух грошових коштів”, у якому зазначається, що інвестиції можуть бути класифіковані як еквіваленти, якщо вони: ― вільно конвертуються у відому суму грошових коштів; ― характеризуються незначним ризиком зміни вартості; ― мають короткий строк погашення, наприклад протягом трьох місяців. Як правило, еквіваленти грошових коштів утримуються для погашення короткострокових зобов’язань, а не для інвестиційних цілей. Інші поточні фінансові інвестиції — це: · інвестиції, терміном менше одного року (крім еквівалентів грошових коштів); · інвестиції в асоційовані й дочірні підприємства, які придбані та утримуються для продажу протягом 12 місяців; · інвестиції у спільну діяльність, які придбані й утримуються з метою їх подальшого продажу протягом 12 місяців. Залежно від видів придбаних паперів фінансові інвестиції також можна розподілити на дві групи: пайові (фінансові інвестиції, які надають право власності) та боргові (фінансові інвестиції, що не надають права власності) (рис. 3.2).
Рис. 3.2 Класифікація фінансових інвестицій Інвестиції першої групи характеризуються тим, що вони: Ё засвідчують право власності підприємства на частку в статутному капіталі емітента корпоративних прав; Ё виступають у вигляді пайових цінних паперів (акцій) або внесків до статутного капіталу інших підприємств; Ё мають необмежений термін обігу; Ё утримуються підприємством для отримання доходу за рахунок дивідендів або придбані з метою перепродажу чи отримання доходу за рахунок зростання ринкової вартості інвестицій. До другої групи належать інвестиції, які: · мають боргову природу; · виступають як боргові цінні папери (облігації); · утримуються підприємством до їх погашення з метою отримання доходу у вигляді процентів або придбані для перепродажу й отримання доходу за рахунок зростання ринкової вартості інвестицій; · мають установлений термін обігу. Фінансові інвестиції поділяються також на прямі та портфельні. Пряма інвестиція — господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою особою. Портфельна інвестиція — господарська операція, що має на меті придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку (за винятком операцій з купівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов’язаними з ним особами в обсягах, що перевищують 50 % загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій). Прямі інвестиції характеризуються безпосередньою участю інвестора у виборі об’єктів інвестування та вкладення коштів, а непрямі — придбанням частки в портфелі цінних паперів або майнових цінностей, як правило, через посередників. За формою власності ресурсів інвестування виділяють приватні, державні, іноземні та спільні інвестиції. Приватні інвестиції здійснюються громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, державні інвестиції — центральними та місцевими органами. Іноземні інвестиції здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами й державами, спільні — громадянами та юридичними особами України й інших держав. Внутрішні інвестиції — вкладення коштів в об’єкти інвестування, розміщені в територіальних межах даної країни, зовнішні інвестиції передбачають вкладення коштів за межами України. Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій суб’єктів (інвесторів та учасників) з реалізації інвестицій. Головним суб’єктом означеної діяльності, який приймає рішення про вкладення власних, запозичених або залучених майнових чи інтелектуальних цінностей у суб’єкти інвестування, є інвестор.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Економічна сутність та класифікація фінансових інвестицій» з дисципліни «Фінансовий облік (облік активів)»
