Регулювання НБУ операцій, пов'язаних із рухом капіталу
За відсутності відповідного закону Національний банк України своїми нормативними актами встановив, що до валютних операцій, пов'язаних із рухом капіталу, належать: ^ здійснення прямих інвестицій у вигляді валютних цінностей нерезидентами в Україну або резидентами за кордон, включаючи участь в акціонерному капіталі, реінвестування доходів, інші форми довгострокового (на термін понад 1 рік) і короткострокового (на термін не більше 1 року) вкладення капіталу, пов'язані з набуттям контролю над підприємствами чи компаніями або придбання права власності на будівлі, споруди, природні ресурси та інше нерухоме майно; 432
здійснення портфельних інвестицій нерезидентами в Україну або резидентами за кордон; розміщення резидентами валютних цінностей на рахунках і вкладах за межами України; одержання резидентами фінансових кредитів од іноземних між народних фінансових організацій та інших кредиторів. Враховуючи таку класифікацію операцій, пов'язаних із рухом капіталу, загалом їх валютне регулювання можна розмежувати на регулювання експорту та імпорту капіталу (приплив капіталу з-за кордону). В Україні більшість операцій, пов'язаних із рухом капіталу, підпадає під режим валютного контролю, розповсюдженими формами якого в нашій країні є ліцензування та реєстрація (табл. 8.2). Таблиця 8.2 Форми валютного контролю за операціями, пов'язаними з рухом капіталу, що застосовуються в Україні
Вид валютної операції Форма контролю Контроль за імпортом капіталу Інвестиції нерезидентів в Україну - Кредитування нерезидентами резидентів в іноземній валюті Реєстрація кредитів Національним банком Контроль за експортом капіталу Інвестиції резидентів за кордоном Разові індивідуальні ліцензії НБУ Відкриття резидентами рахунків за кордоном Індивідуальні ліцензії НБУ Інвестиції в Україну, що здійснюються нерезидентами відповідно до Закону України «Про режим іноземного інвестування» (цей документ є спеціальним законодавчим актом, що визначає режим іноземних інвестицій на території України та пов'язані з цим правовідносини), не потребують одержання ліцензій НБУ. Законодавством України встановлено гарантії недоторканності іноземних інвестицій в Україні та безперешкодного переказу за кордон (після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів) доходів, прибутків та інших коштів, одержаних іноземними інвесторами на законних підставах, пов'язаних з інвестиціями. Не існує жодних обмежень щодо конвертації в іноземну валюту на міжбанківсь-кому валютному ринку України доходів (дивідендів), одержаних іноземними інвесторами у національній валюті України. Тож в Україні 433 щодо іноземних інвесторів діє досить ліберальний режим валютного контролю. Іншою сферою залучення коштів нерезидентів у національну економіку є кредитування в іноземній валюті. Резиденти мають право отримувати кредити в іноземній валюті як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку капіталів. Національний банк здійснює валютний контроль за рухом коштів, що надходять в Україну у вигляді кредитів в іноземній валюті. Такий контроль здійснюється в досить ліберальній формі - зводиться до реєстрації іноземних кредитів од нерезидентів. Національний банк здійснює реєстрацію всіх кредитів в іноземній валюті, що їх резиденти отримують від нерезидентів, і видає резидентам реєстраційні свідоцтва встановленої форми. При цьому ре-зидент-позичальник повинен отримати реєстраційне свідоцтво після підписання кредитної угоди з банком-кредитором, але до фактичного отримання коштів за кредитом. Такий порядок передбачає отримання інвестором конкретного документа - реєстраційного свідоцтва, що є своєрідним офіційним підтвердженням правомірності надання іноземного кредиту. Отже, в нашій державі діє досить ліберальний і сприятливий (під кутом зору валютного регулювання) клімат щодо залучення іноземних інвестицій та кредитів в економіку України. Регулювання експорту капіталу здійснюється в нашій державі найбільш жорсткими правилами. Українські інвестиції в економіку інших країн підпадають під режим валютного контролю і допускаються на основі індивідуальної ліцензії Національного банку України, отримання якої регулюється Інструкцією про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, затвердженою постановою Правління НБУ від 16.03.1999 р. № 122. Інвестиція за кордон - господарська операція, яка передбачає придбання суб'єктами інвестицій основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав, цінних паперів та їх похідних в обмін на валютні цінності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Індивідуальна ліцензія Національного банку України на здійснення інвестиції за кордон - належним чином оформлений письмовий дозвіл Національного банку України на право здійснення конкретним резидентом конкретної інвестиції. Для здійснення всіх видів інвестицій (незалежно від строків і сум) резидентам потрібно обов'язково попередньо одержати ліцензії. На здійснення інвестиції за кордон резиденти повинні отримати в Національному банку разову індивідуальну ліцензію. Для одержання ліцензії резидент - юридична особа або фізична особа - суб'єкт під- 434 приємницької діяльності повинні подати до відповідного територіального управління Національного банку України за місцем державної реєстрації такі документи: 0 лист - звернення на ім'я Голови Національного банку України із зазначенням мети, строків і суми інвестиції; 0 нотаріально засвідчені копії свідоцтва про державну реєстрацію резидента - юридичної особи (або свідоцтва про реєстрацію резидента - фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності), а також статуту і установчого договору з доповненнями та змінами, зареєстрованими в установленому порядку); 0 згоду відповідного міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, уповноваженого управляти майном, що належить державі, на здійснення резидентом інвестиції (для підприємств, організацій, установ тощо з частковою або повною державною формою власності); 0 нотаріально засвідчені копії угод (контрактів) резидентів з іноземними партнерами про здійснення резидентами інвестиції (мовою оригіналу, а також засвідчений переклад на російську або українську мову) з обов'язковим зазначенням банківських реквізитів сторін; 0 легалізовану копію документа про реєстрацію об'єкта інвестиції за кордоном (витяг із торговельного, банківського або судового реєстру тощо) та його установчих документів; 0 відомості про назву банку-нерезидента та його місцезнаходження, реквізити розрахункового рахунку, на який здійснюватиметься переказ валютних коштів; 0 документ, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії. Для одержання ліцензії фізична особа, не зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, має подати до відповідного територіального управління Національного банку України (за місцем реєстрації в податковому органі як платника податків) такі документи: 0 заяву за встановленою формою; 0 нотаріально засвідчені копії угод (контрактів) резидентів з іноземними партнерами про здійснення резидентами інвестиції з обов'язковим зазначенням банківських реквізитів сторін; 0 легалізовану копію документа про реєстрацію об'єкта інвестиції за кордоном (витяг із торговельного, банківського або судового реєстру тощо) та його установчих документів; Ш відомості про назву банку-нерезидента та його місцезнаходження, реквізити розрахункового рахунка, на який здійснюватиметься переказ валютних коштів; 0 документ, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії. Уповноважений банк, окрім перелічених документів, зобов'язаний також подати до територіального управління копію протоколу рішення 435 компетентного органу уповноваженого банку про здійснення банком інвестиції. Для здійснення фінансових інвестицій резидент, окрім перелічених документів, подає до територіального управління легалізовану копію проспекту емісії об'єкта інвестиції, підтверджену відповідним контрольним органом країни-емітента. Протягом п'яти робочих днів од дати надходження пакета документів територіальне управління надсилає копію заяви (листа-звер-нення) про видачу ліцензії відповідному територіальному підрозділу по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України та відповідному територіальному підрозділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України. У строк не більше 15 робочих днів од дати надсилання територіальним управлінням копії заяви (листа-звернення) про видачу ліцензії зазначеним вище спеціальним органам по боротьбі з організованою злочинністю територіальне управління НБУ в порядку черговості одержання від резидента документів перевіряє їхні комплектність, відповідність вимогам чинному законодавству України і подає до департаменту валютного контролю та ліцензування Національного банку України пакет документів разом із супровідним листом і висновками спеціальних органів по боротьбі з організованою злочинністю, якщо ці висновки надійшли до територіального управління протягом строку перевірки документів, що передбачений цим пунктом (факт ненадходження висновків спеціальних органів по боротьбі з організованою злочинністю протягом установленого строку має зазначатися в супровідному листі територіального управління). Департамент валютного контролю та ліцензування у строк, що не перевищує 20 робочих днів од дати надходження, розглядає поданий територіальним управлінням пакет документів резидента. З урахуванням висновків спеціальних органів по боротьбі з організованою злочинністю, якщо ці висновки надійшли до територіального управління протягом строку перевірки документів, визначається доцільність видачі індивідуальної ліцензії. Національний банк України видає резидентові в чотирьох примірниках ліцензію за формою, за підписом Голови Національного банку України або його першого заступника. Перший примірник ліцензії надсилається власникові ліцензії (або передається власнику ліцензії під розписку), другий примірник - до територіального управління, третій примірник - до уповноваженого банку, що обслуговуватиме інвестицію, четвертий примірник залишається в департаменті валютного контролю та ліцензування для обліку і контролю. Ліцензія фізичній особі, яка не зареєстрована як суб'єкт підприєм- 436 ницької діяльності, також оформляється в чотирьох примірниках і надсилається згідно з порядком. При цьому територіальне управління у п'ятиденний термін надсилає копію ліцензії до відповідного податкового органу, де власника ліцензії зареєстровано як платника податку. Сума інвестиції у вигляді готівкової іноземної валюти, що вивозиться (переміщується) власником ліцензії через митний кордон України, разом із витратами на перебування за кордоном не може перевищувати загальних розмірів, визначених нормативними актами, що регулюють порядок переміщення іноземної валюти через митний кордон України. У митному оформленні готівкової іноземної валюти, що вивозиться (переміщується) власником ліцензії через митний кордон України, ліцензія не є заміною відповідних дозволів на вивезення за кордон іноземної валюти готівкою (чеками). Ліцензія видається власникові ліцензії на весь строк здійснення зазначеної в ній інвестиції та не може бути підставою для інших валютних операцій. Ліцензія видається тільки зазначеному в ній власникові ліцензії без права передання її третім особам. За видачу ліцензії із заявника стягується плата в розмірах, визначених Національним банком України. Ліцензія не є підставою для відшкодування Національним банком України будь-яких витрат, що виникли у власника ліцензії у процесі оформлення, здійснення та повернення ним інвестиції, а також доходів (прибутків) від інвестиції. Власник ліцензії зобов'язаний у тижневий термін після фактичного здійснення інвестиції надіслати до департаменту валютного контролю та ліцензування, територіального управління та обслуговуючого банку повідомлення про фактично здійснену інвестицію залежно від конкретної форми здійснення інвестиції, тобто перерахуванням коштів через український уповноважений банк або переміщенням валютних цінностей через митний кордон України. Територіальне управління після одержання повідомлення про фактичне здійснення власником ліцензії інвестиції у десятиденний термін надсилає копію зазначеного повідомлення до податкового органу за місцем реєстрації власника ліцензії як платника податків для організації контролю за операціями, пов'язаними із здійсненням інвестиції. У разі потреби внесення змін і доповнень до виданої ліцензії власник ліцензії не пізніше десяти днів після виникнення обставин, які потребують такого внесення (зміна суми або валюти інвестиції, умов її внесення, зміни в розподілі часток участі засновників, зміни в діяльності або припинення діяльності об'єкта інвестиції тощо), зобов'язаний подати до територіального управління клопотання з докумен- 437 тальним обґрунтуванням потреби внесення змін і доповнень до раніше виданої ліцензії. Територіальне управління на підставі поданого власником ліцензії клопотання готує висновок щодо доцільності внесення змін і доповнень до раніше виданої ліцензії та надсилає його разом із документами заявника до департаменту валютного контролю та ліцензування. Департамент валютного контролю та ліцензування на підставі висновку територіального управління та документів власника ліцензії готує пропозиції керівництву Національного банку України щодо правомірності внесення змін і доповнень до раніше виданої ліцензії. За відсутності підстав для відмови зміни та доповнення до раніше виданої ліцензії оформлюються згідно із затвердженою формою. Документи резидентів, подані до департаменту валютного контролю та ліцензування, зберігаються там і не можуть бути використані резидентами для отримання нової ліцензії на здійснення інвестиції. При цьому НБУ може відмовити заявникові у виданні ліцензії на основі значного переліку причин. Підставами для відмови у видачі ліцензії, для внесення змін і доповнень до неї, для тимчасового призупинення розгляду клопотання резидента про видачу ліцензії можуть бути: відсутність необхідних документів; невідповідність поданих документів вимогам чинного законо давства України; виявлення в поданих документах недостовірної інформації; порушення проти заявника справи про банкрутство; заборони чи обмеження щодо іноземних інвестицій, передба чені чинним законодавством України та/або країни інвестиції; негативні висновки відповідного територіального підрозділу по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України та (або) відповідного територіального підрозділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України. Підставами для анулювання ліцензії можуть бути: ^ порушення власником ліцензії її умов, вимог чинного законодавства України; письмова відмова від здійснення інвестиції; припинення інвестиції; установлення факту подання резидентом документів для отри мання ліцензії, що містять заздалегідь недостовірну інформацію. Анулювання виданої ліцензії тягне за собою безумовне повернення резидентом в Україну у строки, визначені Національним банком України, усіх інвестованих за кордон згідно з ліцензією коштів і отриманих від інвестиції доходів (прибутків). Зазначений перелік підстав для відмови Національного банку 438 України у видачі ліцензії, тимчасового призупинення розгляду клопотання резидента про видачу ліцензії, внесення змін і доповнень до неї або анулювання ліцензії, є вичерпним. Про відмову у видачі ліцензії, у внесенні змін і доповнень до неї, тимчасове призупинення розгляду клопотання резидента про видачу ліцензії або анулювання ліцензії Національний банк України письмово повідомляє резидента із зазначенням підстав. Зазначені адміністративні заходи зменшують активність резидентів щодо іноземного інвестування. Враховуючи неефективність діючої системи контролю за експортом капіталу, Національний банк здійснює окремі заходи щодо його лібералізації, а саме: надання можливості відкриття фізичним особам -резидентам після 1 грудня 2000 р. рахунків за кордоном. До цього часу відкривати рахунки за кордоном могли лише юридичні особи -резиденти на підставі індивідуальної ліцензії НБУ (табл. 8.2), й лише в обмежених випадках. Наприклад, в окремих країнах законодавчо передбачено здійснення механізму розрахунків своїх резидентів із нерезидентами-експортерами (зокрема й українськими) лише через рахунки, відкриті в національній валюті таких країн та на їхній території. Іншим прикладом є необхідність забезпечення українськими транспортними організаціями своєчасних розрахунків з іноземними постачальниками в іноземних портах, аеропортах тощо. Лише у цих двох випадках дозволялося відкриття рахунків резидентами України за кордоном. До того ж необхідно було щороку перереєстровувати індивідуальну валютну ліцензію в Національному банку. У листопаді 2000 р. НБУ прийняв Положення про порядок надання фізичним особам - резидентам України індивідуальних ліцензій на відкриття рахунків за межами країни та розміщення на них валютних цінностей. Згідно з цим документом громадяни України та іноземці, а також особи без громадянства, що постійно проживають на території України, можуть, отримавши індивідуальну ліцензію НБУ, відкривати рахунки в іноземних банках і розміщувати на них валютні кошти. Ліцензія дає право на відкриття тільки одного рахунку, тільки в одному банку (філії) та в певній країні. Після відкриття рахунку фізична особа - резидент України повинна в 10-денний строк подати до відповідного територіального управління Національного банку та до місцевого податкового органу копію повідомлення закордонного банку про відкриття рахунку. Операції з рахунком фізичної особи - резидента України здійснюються відповідно до чинного законодавства країни, в якій відкрито цей рахунок. Для отримання ліцензії фізичні особи-резиденти України зобов'язані подати до відповідного територіального управління Національного 439 банку пакет необхідних документів. Протягом п'яти робочих днів од дати надходження пакета документів територіальне управління Національного банку надсилає копію листа-звернення про надання індивідуальної ліцензії відповідному територіальному підрозділу по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України та відповідному територіальному підрозділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України. Територіальне управління розглядає пакет документів у строк не більше 20 робочих днів од дати надсилання копії листа-звернення про надання індивідуальної ліцензії зазначеним вище спеціальним органам по боротьбі з організованою злочинністю. З урахуванням висновків спеціальних органів по боротьбі з організованою злочинністю, якщо ці висновки надійшли до територіального управління протягом строку розгляду документів, визначається доцільність надання індивідуальної ліцензії. Негативний висновок відповідного територіального підрозділу по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України або Служби безпеки України може бути підставою для відмови в наданні індивідуальної ліцензії. Після розгляду зазначених документів територіальне управління надає заявникові відповідну індивідуальну ліцензію чи письмову відмову в наданні ліцензії. Підставами для відкликання індивідуальної ліцензії на відкриття рахунків за межами країни може бути: 0 порушення строку подання податковому органу додаткової декларації та інших документів, обов'язковість подання яких передбачається чинним законодавством України (за поданням податкового органу); 0 порушення умов наданої ліцензії; 0 встановлення факту подання документів для отримання ліцензії, що містять недостовірну інформацію. Дія ліцензії припиняється від моменту прийняття окремого рішення (службове розпорядження) Національного банку про її відкликання. § 8. Платіжний баланс країни, форми його побудови Платіжний баланс посідає особливе місце в системі валютного регулювання, оскільки саме через нього реалізується внутрішній зв'язок стану валютного ринку країни зі станом її національної економіки та забезпечується саме економічне регулювання валютної сфери. Структура та динаміка платіжного балансу засвідчує конкуренто- 440 спроможність національної економіки і дозволяє прогнозувати динаміку курсу національної валюти. Платіжний баланс - це співвідношення суми платежів, здійснених країною за кордоном, і надходженнями, отриманими нею з-за кордону, за певний період. Платіжний баланс за визначенням МВФ - це статистичний звіт за певний період, який показує: операції з товарами, послугами і доходами, здійснені будь-якою країною із закордоном; зміну власності та інші зміни в монетарному золоті, спеціаль них правах запозичення, що належать даній країні, а також фінансо вих вимогах і зобов'язаннях стосовно закордону; односторонні перекази та компенсаційні записи, необхідні для бухгалтерського балансування тих операцій і змін, що взаємно не по криваються. За формою платіжний баланс - це статистичний звіт про надходження валютних коштів у країну та про витрачання їх за певний період у розрізі окремих статей, країн чи груп країн. У платіжному балансі фіксуються всі операції між: резидентами та нерезидентами держави, за якими потоки товарів і капіталів перетинають кордони економічної території України. Платіжний баланс є одним із основних інструментів макроеконо-мічного аналізу та прогнозування, формування податкової та грошово-кредитної політики, заходів із регулювання зовнішньої торгівлі, внутрішнього валютного ринку і валютного курсу. Як агрегований монетарний показник платіжний баланс безпосередньо пов'язаний з такими макроекономічними показниками, як валовий внутрішній продукт (ВВП), національний дохід (НД), сукупні заощадження та інвестиції, бюджетний дефіцит. Користувачами статистики платіжного балансу є уряди, міжнародні економічні організації, суб'єкти господарювання всіх рівнів. Розроблення і складання платіжного балансу є обов'язковою умовою для всіх країн - членів Міжнародного валютного фонду та базується на єдиній методології відповідно до стандартної класифікації компонентів і структури зведеної інформації. Методологія складання платіжного балансу визначається за допомогою міжнародного стандарту «Керівництво з платіжного балансу», що розробляється і періодично публікується МВФ. Останнє, п'яте видання «Керівництва...» опубліковано у 1993 р. Функціонально платіжний баланс відіграє роль макроекономіч-ної моделі, яка систематично відображає економічні операції, здійснювані між національною економікою та економіками інших країн світу. Така модель створюється для розробки й запровадження 441 обґрунтованої курсової та зовнішньоекономічної політики країни, аналізу і прогнозу стану товарного і фінансового ринків, двосторонніх та багатосторонніх зіставлень, наукових досліджень тощо. На підставі фактичних даних про стан платіжного балансу міжнародними фінансовими установами, зокрема Міжнародним валютним фондом, приймаються рішення про надання конкретним країнам фінансової допомоги для стабілізації платіжного балансу і подолання його дефіциту. За формою складання платіжний баланс визначається як зведений статистичний звіт (за певний період часу) про здійснення між краї-ною-складачем та іншими країнами світу операцій з товарами, послугами і капіталом, трансфертних операцій, руху валютних коштів, факти зміни власності, про зміну стану вимог і зобов'язань, резервів і кількості монетарного золота. До 1993 р. статистика міжнародних операцій України була представлена торговельним балансом, балансом фінансових ресурсів і валютним планом країни. Спеціальною постановою Кабінет Міністрів України та Національного банку України від 17 вересня 1993 р. відповідальність за розроблення і складання платіжного балансу України покладено на Національний банк України. Поява Концепції побудови банківської та грошово-кредитної статистики і статистики платіжного балансу була зумовлена загальнодержавною потребою незалежної України у визначенні її місця у світовому співтоваристві, розвиткові банківської та фінансової систем, а також з огляду покладення на Національний банк відповідальності за формування платіжного балансу держави. Цю концепцію було затверджено постановою Правління НБУ від 20.05.1994 р. Механізм реалізації концепції побудови платіжного балансу має такі основні складники: досягнення деталізації банківської звітності стосовно операцій з нерезидентами; розповсюдження звітності на всі підприємства, які мають ра хунки в закордонних банках; фіксація повного обсягу всіх товарів, що перетинають кордони з країнами колишнього СРСР; одержання повної інформації про експортно-імпортні операції з товарами і послугами військово-технічного призначення; опрацювання системи вартісної оцінки бартерних операцій та гуманітарних вантажів; розширення інформаційної бази про експорт та імпорт послуг, у першу чергу транспортних, туристичних і державних; застосування якісної системи контролю за достовірністю даних про умови поставок за контрактом (ФОБ) під час здійснення зовнішньо- 442 економічної діяльності підприємств, а також правильного відображення у звітності курсових співвідношень основних валют у розрахунках; розроблення методичного забезпечення й запровадження збору, опрацювання та узагальнення інформації про прямі та портфельні інвестиції; визначення методичних питань обчислення зовнішньоекономіч ного боргу, вдосконалення інформації про міжнародні кредитні уго ди, а також про терміни та умови їх реалізації; методичне обґрунтування і відповідне використання експерт них оцінок і розрахунків, даних спеціальних обстежень для характе ристики окремих позицій платіжного балансу; методологічне і методичне опрацювання питань проведення систематичного аналізу і прогнозу даних платіжних балансів України відповідно до стандартів Міжнародного валютного фонду, адаптація вихідних даних і запровадження аналітичних розробок; • створення банку даних із статистики платіжного балансу. Виходячи зі світової практики, інформаційна база платіжного ба лансу ґрунтується на таких основних джерелах: даних банківської системи про надходження платежів із-за кордону і здійснення платежів за кордон (фінансові операції з нерези дентами); інформації про пересування товарних потоків через кордон (міжнародна торгівля); статистичних обстеженнях підприємств та організацій з метою збору повної чи додаткової інформації (статистична звітність експор терів та імпортерів продукції, інвесторів та одержувачів іноземних інвестицій тощо). Організація збирання інформації для складання платіжного балансу в кожній країні має певну специфіку, пов'язану з її загальнодержавним упорядкуванням. На даний час в Україні закладено основу всіх трьох складових частин інформаційної бази платіжного балансу і розпочато роботу щодо збирання інформації та складання балансу відповідно до стандартної класифікації Міжнародного валютного фонду. Операції платіжного балансу - це рух економічних цінностей, що відображає створення, зміну, обмін, безплатне передавання або втрату економічних цінностей. Сутність операцій платіжного балансу полягає в зміні права власності на реальні ресурси. Це можуть бути операції, пов'язані з експортом товарів, послуг, рухом трудових ресурсів, капіталу, з фінансовими вимогами і зобов 'язаннями. Загальний підхід передбачає, що операцією платіжного балансу 443 вважається такий потік економічних цінностей, у результаті якого збільшується багатство однієї країни та зменшується багатство іншої. До платіжного балансу відносять операції, пов'язані з процесами зміни стану, з потоками, а не з запасами ресурсів. Тобто відображаються економічні події, що відбулися протягом звітного періоду, а не загальний стан вимог і зобов'язань держави на визначений момент часу. Оскільки операції платіжного балансу відображають економічні відносини певної держави з іншими країнами, важливим є поняття економічної території країни, через кордони якої здійснюється рух економічних цінностей. Економічна територія країни є її географічною територією, управління якою здійснює уряд цієї країни і в якій вільно переміщуються люди, товари й капітал. Економічна територія охоплює: повітряний простір, територіальні води, континентальний шельф, виключне право володіння яким має країна, територіальні анклави (чітко означені земельні ділянки, що є в інших країнах і використовуються державою на орендній основі або через придбання власності для дипломатичних, військових, наукових та інших цілей). Тобто, до економічної території країни може належати територія, на якій розташовані посольства, консульства, військові бази, а також вільні зони і підприємства, що керуються з берега і розташовані в прибережних водах. Економічна територія країни не охоплює територіальних анклавів, що використовуються закордонними урядами або міжнародними організаціями, хоча фізично вони розташовані в географічних кордонах цієї країни. Наприклад, територія, на якій розташована штаб-квартира Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку, не належить до економічної території США. Отже, економічна територія країни не обов'язково збігається з державними кордонами; вона складається з географічної території, що адмініструється національним урядом. Поняття «резидент» - головне концептуальне поняття платіжного балансу, оскільки останній грунтується на економічних відносинах між резидентами і нерезидентами. Поняття резидентності є єдиним для системи національних рахунків, монетарної статистики і статистики платіжного балансу. Треба, одначе, зауважити, що термін «резидент», який вживається під час складання платіжного балансу, зовсім не пов'язаний з терміном «національність», а точніше, з громадянством. Так, фізичні особи, що постійно проживають на території України, є її резидентами незалежно від їхнього громадянства. До резидентів, скажімо, Німеччини 444 належать робітники-мігранти, які працюють і проживають у цій країні не менше одного року. Поняття резидентності застосовується до агентів зовнішньоекономічної діяльності, які діють на економічній території держави. Це -домашні господарства і фізичні особи, що ведуть домашнє господарство; юридичні особи і суспільні організації, такі як корпорації та квазікорпорації (наприклад, дочірні підприємства при прямих інвестиціях). У складанні платіжного балансу важливо дотримуватися таких основних принципів: до платіжного балансу заносяться лише економічні трансакції між вітчизняними і зарубіжними резидентами; необхідно розрізняти операції дебету і кредиту; платіжний баланс є бухгалтерським звітом подвійного запису (оскільки більшість операцій відбуваються в еквівалентному обміні економічними цінностями. У випадку, якщо відбувається надання економічних цінностей (товарів, послуг чи фінансових активів) на безповоротній основі, з метою відображення такої операції на рахун ках двічі (за дебетом і за кредитом) у платіжному балансі вводиться стаття «трансферти»). Основний принцип формування платіжного балансу полягає у відображенні кожної операції, що проводиться двома рівними за величиною проведеннями, тобто кожному руху матеріальних засобів протистоять відповідні зміни фінансових вимог чи зобов'язань. Платіжний баланс України складається з двох великих розділів: балансу поточних операцій; балансу операцій з капіталом і фінансових операцій (табл. 8.3). Таблиця 8.3 Структура платіжного балансу 1. Рахунок поточних операцій 1.1. Товари й послуги 1.1.1. Товари. 1.1.2. Послуги 1.2. Доходи 1.2.1. Оплата праці 1.2.2. Доходи від інвестицій 1.3. Поточні трансферти 445 Продовження таблиці 2. Рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами 2.1. Рахунок операцій з капіталом 2.1.1. Капітальні трансферти 2.1.2. Придбання/продаж невиробничих нефінансових активів 2.2. Фінансовий рахунок 2.2.1. Прямі інвестиції 2.2.1.1. За кордон 2.2.1.2. В економіку, для якої складається звітність 2.2.2. Портфельні інвестиції 2.2.2.1. Активи 2.2.2.2. Зобов'язання 2.2.3. Інші інвестиції 2.2.3.1. Активи 2.2.3.2. Зобов'язання 2.2.4. Резервні активи Під час обліку операцій за статтею поточного рахунку «Товари» необхідно брати до уваги такі її особливості. Енергоносії виокремлюються окремим кодом. Товари для перероблення - товари, які перетинають кордон із метою їх подальшого перероблення, після чого вони повертаються до країни - власника товару. Категорія товарів для перероблення не передбачає переходу права власності. Ці товари враховуються на валовій основі (за повною вартістю товарів до і після перероблення). Платежі саме за перероблення товарів враховуються за категорією інших ділових послуг. Стаття «Послуги» поточного рахунку містить такі операції. Ремонт товарів - вартість ремонту пересувного обладнання, який виконується нерезидентом або для нерезидента. До цієї статті не долучаються інші види ремонту, а саме: ремонт будівель і споруд (будівельні послуги), ремонт комп'ютерної техніки (комп'ютерні та інформаційні послуги), технічне обслуговування транспортного обладнання в морських і повітряних портах (інші послуги на транспорті). Товари, придбані у портах транспортними організаціями,- пальне, продовольство, матеріальні запаси, допоміжні матеріали. Надання супутніх послуг (технічне обслуговування транспортних засобів, лоцманські послуги тощо) не належать до цієї статті. 446 Транспортні послуги - вантажні й пасажирські перевезення всіма видами транспорту і супутні послуги. За пунктом «Інше» відображаються допоміжні послуги, зокрема оренда транспортних засобів разом з екіпажами, а також складування, навантажування, розвантажування, технічне обслуговування транспортних засобів, лоцманські послуги, комісійні виплати, агентські послуги, пов'язані з пасажирськими і вантажними перевезеннями. Використання терміна «інший транспорт» потребує конкретизації виду транспорту. Послуги за статтею «Подорожі» відображають вартість усіх видів товарів і послуг, придбаних приїжджими. За цією категорією послуг враховуються платежі за туристичні путівки, за проживання в готелі, придбання товарів особистого користування, а також приватні перекази з-за кордону на користь нерезидентів (зокрема іноземних студентів), готівкова валюта, продана на відрядження та ін. Комунікаційні - послуги зв'язку, в тому числі телекомунікаційні, забезпечення телефонного, телексного, телеграфного зв'язку, радіомовлення, електронної пошти, супутникового, факсимільного й телевізійного зв'язку, поштові послуги. Будівельні послуги - будівництво об'єктів, монтаж обладнання, ремонт будівель і споруд за межами економічної території. Страхові послуги - охоплюють різні види страхування, що здійснюються страховими компаніями-резидентами для нерезидентів, і навпаки. Роялті та ліцензійні послуги - офіційно дозволене використання нематеріальних активів (патенти, ліцензії, ноу-хау, авторські права, торговельні знаки, технології). Але придбання і продаж таких активів належать до операцій з капіталом (капітальні трансферти). Послуги приватним особам і послуги у сфері культури й відпочинку - створення художніх фільмів, радіо- і телевізійних програм, проведення спортивних, культурних та оздоровчих програм, послуги, пов'язані з навчанням чи лікуванням за кордоном. Урядові послуги - зовнішньоторговельні операції посольств, консульств, військових представництв, здійснювані з резидентами тієї країни, де розташовані. Інші ділові послуги - різноманітні види ділових, професійних, технічних і пов'язаних з науково-дослідною діяльністю послуг, які не увійшли до наведених вище категорій послуг. А саме: перероблення давальницької сировини; операційний лізинг - оренда обладнання без персоналу, зда вання в оренду (чартер) морських і повітряних суден та іншого транспортного обладнання без команди та екіпажу; послуги з підготовки документів, у сфері бухгалтерського облі ку, аудиту, податкового планування, надання оперативної допомоги фірмам; 447 послуги в галузі реклами і маркетингу, проведення виставок і торговельних ярмарків; наукові дослідження та дослідно-конструкторські розробки, виконані резидентами для нерезидентів, і навпаки; архітектурні, інженерні та інші технічні послуги, геологічна розвідка, перевірка й сертифікація якості продукції, технічний конт роль; послуги в галузі сільського господарства, видобування корис них копалин, перероблення на місцях тієї продукції, яка надійшла за імпортом і не підлягає реекспорту, і навпаки; послуги з добору кадрів, письмового та усного перекладу, оплата будівельних матеріалів компаніями-нерезидентами, що ведуть будівельні роботи на території країни; агентські послуги - оплата компаніями послуг їхніх закордон них агентів, у тому числі представництв. До статті «Доходи» поточного рахунку входять компенсації працівникам, доходи від інвестицій (доходи від прямих інвестицій та інші дивіденди і проценти). Ця стаття відображає взаємозв'язок між доходами і капітальним рахунком, а також між платіжним балансом і балансом зарубіжних інвестицій. Основні види доходів, що відображаються на поточному рахунку: Оплата праці - заробітна плата та інші виплати, отримані працівниками за межами своєї країни. Доходи від прямих інвестицій, а саме: дохід від пайової участі в капіталі компаній - дивіденди, розподілений і нерозподілений прибуток закордонних відділень, реінвесто-ваний прибуток; проценти за борговими зобов'язаннями - проценти, що їх сплачує прямому інвесторові підприємство прямого інвестування, і навпаки. Доходи від портфельних інвестицій - рух коштів між резидентами і нерезидентами, що виникає внаслідок володіння цінними паперами інструментами. До них належать: ■ дохід від пайової участі в капіталі компаній (дивіденди); ■ дохід за борговими зобов'язаннями (проценти). Доходи від інших інвестицій: проценти за довгостроковими кредитами (гарантованими і не- гарантованими); інший дохід від інших інвестицій - проценти за іншими фінан совими вимогами/зобов'язаннями (міжбанківськими кредитами, по зиками, депозитами, за користування залишками коштів на коррахун- ку та ін.). Стаття «Поточні трансферти» відображає операції, проведені на безоплатних засадах. Ця група операцій збільшує доходи і споживання 448 країни-одержувача за рахунок доходів і споживання країни-поста-чальника. Поточні трансферти містять грошові трансферти урядам на фінансування видатків, гуманітарної допомоги, щорічних або регулярних внесків у міжнародні організації, оплати урядом або міжнародними організаціями витрат (зокрема заробітної плати співробітникам) на надання технічної допомоги. Чисті поточні трансферти є результатом із групи поточних операцій країни, тобто різницею між дебетовим і кредитовим оборотами. Облік поточних трансфертів здійснюється окремо за сектором державного управління та іншими секторами. Поточні трансферти сектора державного управління охоплюють гуманітарну допомогу, внески державних органів до фондів міжнародних організацій, податки і штрафи, сплачені нерезидентами державним органам, і навпаки. До поточних трансфертів інших секторів належать: ■ грошові перекази осіб, які працюють за' кордоном,- безоплатні грошові Перекази сім'ям; ■ інші трансферти - дарування, спадок; аліменти та інші виплати на утримання дітей; пенсії та інші виплати в межах програм соціаль ного забезпечення, що виплачуються недержавними організаціями; приватні перекази, що надходять резидентам від нерезидентів, і нав паки; періодичні відрахування (включаючи членські внески) у благо дійні, релігійні, наукові й культурні організації; сплата мита і штра фів, якщо вона проводиться резидентами країни на користь держав них органів інших країн. Вартісна різниця між експортними та імпортними поточними операціями має назву сальдо поточного рахунку. Коли доходи країни від експорту товарів, послуг і поточних трансфертів перевищують її витрати на імпорт товарів, послуг, ця країна має додатне сальдо балансу поточних операцій. У разі ж, коли країна витрачає на товари, поточні трансферти більше, ніж одержує сама у вигляді доходів від продажу за кордон товарів і послуг, вона має від 'ємне сальдо балансу поточних операцій, або дефіцит поточного рахунку. Рахунок операцій з капіталом і фінансовими інструментами відображає всі міжнародні угоди, пов'язані зі зміною права власності на іноземні фінансові активи чи пасиви країни. Насамперед це операції, що полягають у заявленні та погашенні фінансових вимог однієї країни до інших країн і навпаки. Цей рахунок поділяється на рахунок операцій з капіталом і рахунок фінансових операцій.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Регулювання НБУ операцій, пов'язаних із рухом капіталу» з дисципліни «Центральний банк і грошово-кредитна політика»
