Настрій має тривимірний базис: активність, тонус, почуттєвий тон (Куликов). Активність і тонус зумовлюють почуттєвий тон, але від нього йде і зустрічний вплив. Рівень благополуччя заглаом (не лише психологічного благополуччя), повнота особистісної гармонії, психічна стійкість, успішність основних життєвих процесів – усе це вагомі чинники, які змінюють почуттєвий тон настрою і таким чином змінюють у певних межах активність і тонус. На психологічному рівні підвищена активація виявляється в ясності свідомості, швидкості дій, рухів і психомоторних реакцій, енергійній поведінці, у бажанні знаходити рішення, прагненні змінювати ситуацію й переборювати труднощі. Здебільшого рівень активації зумовлений силою актуалізованих потреб і мотивів, оптимістичним ставленням до життєвої ситуації, вірою у свої можливості. На шкалі активації на одному полюсі – збудження, підйом, підвищення інтенсивності психічних процесів, темпу дій і рухів, а на іншому – гальмування, спад, зниження інтенсивності й темпу. У фізіології термін тонус (лат. tonus походить від грец. tonos – напруженість) означає постійну активність нервових центрів, певних тканин і органів, що забезпечує готовність до дії. Тонус, як і активація, – стрижнева характеристика стану. На психологічному рівні стан тонусу позначає трохи інше. Тонус відчувається як наявність або відсутність енергії, великий або малий ресурс сил, можливість просуватися до поставлених цілей, активно реагувати на труднощі, які виникають, і долати їх. Для підвищеного тонусу типова підвищена готовність до роботи (у тому числі тривалої), суб’єктивні відчуття внутрішньої зібраності. Зниженому тонусові властиві низька працездатність, утома, незібраність, млявість, інертність, схильність виявляти астенічні реакції на труднощі. У процесі пошуку класифікації домінуючих настроїв було проаналізовано різні можливі підстави для виокремлення видів настроїв. Основою класифікації є дві характеристики особистості (два базові виміри буття особистості): величина активності особистості й величина актуальних ресурсів. По-іншому ці характеристики можна назвати так: одну – сила прагнень до досягнення життєвих цілей, до зміни ситуації, а іншу – можливості особистості для здійснення бажаного. Співвідношення виразності цих двох вимірів і є підставою для класифікації настрою.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Принцип розподілу настроїв на види» з дисципліни «Психологія особистості»
