Установки, стереотипи та імідж особистості як засоби регуляції її поведінки
Установка (attitude). Цей термін уперше вжив філософ Р. Спенсер, пізніше – Н. Н. Ланге, російський психолог. У 1918 р. У. Томас (американець) і Ф. Знанецький (поляк) визначили соціальні установки як психічне переживання значення, сенсу, цінності соціального об’єкта. У 1935 р. Г. Оллпорт дав класичне визначення атитюда: установка – це стан розумової й нервової готовності, базований на досвіді, що спрямовує реакції індивіда щодо всіх об’єктів і ситуацій, з якими він пов’язаний. У 1940 р. сформувалися два напрями: вивчення стійкості структури атитюда й аналітичний напрям. У 1950 р. А. Кемпбелл визначає атитюди як прогнозований синдром реакцій, послідовних щодо низки соціальних об’єктів. У 50-ті рр. Дж. С. Брунер, Л. Дж. Постмен підкреслювали творчу роль людини, роль мотивації, цінностей. У 60-ті рр. Катц визначає установку як схильність індивіда до оцінки якогось досвіду або його символу, яка може виражатися і вербально (думка, оцінка), і невербальною поведінкою. Відомі такі визначення: атитюд – це реакція, яка розміщує об’єкт думки на шкалу оцінки (Мак-Граєр); атитюд – набута оцінна реакція, спрямована на певні об’єкти, порівняно стійка і яка впливає й мотивує нашу поведінку щодо цього об’єкта. Установка складається з трьох компонентів: описове знання; ставлення; плани, програми поведінки. Функції установки: адаптивна, захисна, експресивна (виражає індивідуальну значущість культурних цінностей), пізнавальна і функція координації всієї пізнавальної системи психічних процесів. Вивчаючи структуру ціннісних орієнтацій, В. А. Ядов розробив диспозиційну концепцію особи, у якій окремі установки пов’язав у рівневу систему диспозицій: елементарні установки (формуються на основі вітальних потреб, у простих ситуаціях неусвідомлені); соціальні установки (формуються на базі оцінки окремих соціальних об’єктів і ситуацій); базові соціальні установки (визначають загальну спрямованість особистості); система ціннісних орієнтацій. Для вимірювання установок найчастіше застосовують шкалювання; широко відомі шкали Терстоуна і способи їх конструювання. Унаслідок тривалого відбору й сортування великою групою експертів зібраного банку думок щодо об’єкта установки залишено 11 тверджень, які потрібно розташовувати як шкалу від максимального схвалення до максимального несхвалення. Правила відбору тверджень такі: твердження мають стосуватися теперішнього часу, не бути невтішними, повинні містити не більше однієї думки, не можна використовувати слова «все», «ніхто», «завжди», іноземні слова з подвійним сенсом, відкидають твердження, що тільки констатують щось і не пов’язані прямо з об’єктом, а також ті, у яких відображено загальну згоду. Вимірювання установки можливе також за поведінкою, хоча необхідно враховувати, що поведінка й установка часто розходяться за вербальним компонентом, яким є думка. Мета зміни установки – зазвичай збільшити знання, змінити ставлення, показати наслідки зміни поглядів, думок і т. ін. Більш успішний спосіб змінити установки – через зміну ставлення, наприклад, навіюванням. Під гіпнозом змінені установки набувають вигляду стійких переконань. На формування установки впливають батьки (важлива схожість установки батьків і дітей щодо соціально значущих об’єктів) та авторитетні особи, а також засоби масової комунікації. Стереотипи є одним із видів соціальної установки. Знання про людей, накопичені і в особистому досвіді спілкування, і з інших джерел, узагальнюються й закріплюються у свідомості людей у вигляді стійких уявлень – стереотипів. Людина вельми широко використовує їх, оцінюючи людей, оскільки вони спрощують, полегшують процес пізнання. Термін «соціальний стереотип» ввів у соціальну психологію У. Ліппман для позначення упереджених думок і уявлень. Таким чином, ідеться насамперед про оцінні стереотипи, а не про поведінкові звички. Стереотипи – регулятори поведінки. Найбільш вивченими є національні стереотипи. Вони фіксують відносини між етнічними групами, є частиною національної самосвідомості, мають виражений зв’язок з національним характером. Стереотипи – духовна освіта, емоційно забарвлені образи, що склалися у свідомості людей, у яких є елементи опису, оцінки й розпорядження. На думку відомих дослідників, сума реальних знань у стереотипі завжди більша від суми помилкових знань, однак через свою велику узагальненість вони значної інформації не містять. Існують стереотипи професійні, фізіогномічні (в основі – зв’язок рис зовнішності та властивостей особистості), етнічні та ін. Національний стереотип є інструментом політики. Національний стереотип, позначаючи етнічну чи національну групу, припускає наявність певної межі у всіх її представників. Ця недиференційована думка неминуче містить – приховано або очевидно – і позитивну, і негативну оцінку. Згода з приводу такої оцінки робить стереотипи однаковими для всіх членів групи, а використання негативного оцінного стереотипу стає в деяких умовах своєрідним «хорошим тоном». Причини виникнення стереотипів – загальна тенденція до спрощення, ігнорування відмінностей. Вони постають регуляторами соціальних взаємин. Їх відрізняє економія мислення, «захист» (виправдання своєї поведінки), задоволення агресивних тенденцій, спосіб виходу напруження. Професійний стереотип – персоніфікований образ професії, тобто узагальнений образ типового професіонала. У. Ф. Петренко вивчав стереотип психолога. Психолог — складний, розумний, цікавий, організований, гордий, принциповий, дотепний; такої якості, як «щасливий», у психологів немає. Виявлена протилежність «щасливого» цілому набору позитивних якостей розкриває наявність специфічної «професійної шкідливості» професії психолога, пов’язаної із звичайною невротизацією. Необхідність аналізу інших людей веде до загостреного самоаналізу, що знімає форми психологічного захисту особи і робить її чутливішою до фруструючих чинників. Стереотип та імідж – близькі поняття. Імідж – образ, уявлення, що методом асоціацій наділяє об’єкт додатковими цінностями, необґрунтованими в реальних властивостях самого об’єкта, але які володіють соціальною значущістю для того, щоб сприймати цей об’єкт. Імідж – образ, подібність. Імідж наділяє соціальне явище (людину, групу, організацію, товар) новими характеристиками. Імідж – «напівфабрикат», вимагає домислення, стимулює уяву, має регулюючу роль, вимагає від людини або організації вміння «жити на рівні свого іміджу» і, отже, має достатню мотиваційну й мобілізуючу функцію. Він може перетворитися на стереотип. Разом з соціальними мотивами імідж спрямовує й зумовлює всі види соціальної взаємодії, у які вступають індивіди і групи.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Установки, стереотипи та імідж особистості як засоби регуляції її поведінки» з дисципліни «Психологія особистості»
