Більшість людей рухається в соціальному просторі й часі спрямовано. До руху, активності їх спонукають поставлені потреби, цілі та інші чинники. Але не кожна мета, яка виникає перед людиною, стає тим, що підштовхує до дії. Лише мета, яка має для людини привабливу силу, може впродовж певного відтинку життя спрямовувати її психічну активність, роздуми, думки. У людини з’являється досить сильна внутрішня потреба в дії, виникає могутнє спонукання, яке штовхає її до відповідного вчинку. Отже, спрямованість особистості зумовлена низкою відповідних мотивів. Основу мотиваційної сфери особистості становлять потреби – психічне явище необхідності особистості в засобах та умовах свого існування. У процесі діяльності відбувається як розвиток особистості, так і перетворення середовища, в якому живе людина. Отже, потреби – це рушійна сила розвитку особистості та його активності. З одного боку, її задають людині умови її біосоціального існування й пов’язані з виникненням дефіциту в нормальній життєдіяльності – соціальній або біологічній. З іншого – потреби детермінують активність, спрямовану на усунення цього дефіциту. Потреба має суб’єктивний та об’єктивний аспекти, що постають як єдність протилежностей. Суб’єктивний аспект характеризують кілька моментів:
• конкретна нестача, необхідність;
• суб’єктивне середовище потреби, тло, тобто внутрішня система потреб, рівень їх розвитку й стану в цю мить, які посилюють або послаблюють імпульс до дії;
• суб’єктивні засоби задоволення потреб;
• суб’єктивна цінність – значущість задоволення потреби та зусилля, необхідне для її задоволення.
Об’єктивний аспект:
• об’єкт нестачі, потреби;
• об’єктивне середовище – ситуація, що сприяє або не сприяє її задоволенню;
• об’єктивні шляхи – засоби, можливості задоволення потреби;
• об’єктивна цінність – значущість задоволення потреби й зусилля, необхідного для її задоволення. Стан потреби характеризує чітка предметна спрямованість. Причому ця орієнтованість на зовнішній світ припускає включення цього зовнішнього в певній ролі до внутрішньої системи життєдіяльності людини. Потреба в предметі відчувається заради його опанування як необхідного, але відсутнього на цю мить компонента системи загалом. Потреба – це завжди відчуття нестачі чогось певного. Потреби індивіда пов’язані з потребами суспільства, вони формуються й розвиваються в контексті розвитку останніх. Їх не можна зрозуміти, не досліджуючи історичний розвиток суспільства. Аналізуючи потреби індивіда, треба враховувати особливості тих спільнот, до яких він належить. Належність до спільноти є однією з найважливіших детермінант мотиваційної сфери особистості. Проте потреби можна класифікувати й за іншими ознаками, а саме як біологічні, матеріальні, соціокультурні. Потреби, притаманні людині, можна поділити на базові, похідні та вищі: • БАЗОВІ ПОТРЕБИ – це потреби в матеріальних умовах і засобах життя, у спілкуванні, пізнанні, діяльності й відпочинку. Їх диктують об’єктивні закони життя індивіда в суспільстві та його розвитку як особистості. Кожна з базових потреб може мати різні рівні розвитку, пов’язані насамперед із певними етапами розвитку особистості. • ПОХІДНІ ПОТРЕБИ формуються на основі базових. До них належать естетичні потреби, потреба в навчанні. • ВИЩІ ПОТРЕБИ включають насамперед потреби у творчості й творчій праці. Потреба, опосередкована складним психологічним процесом мотивації, виявляє себе психологічно у формі мотиву поведінки (рис. 13.2). МОТИВ – це психічне явище спонукання особистості до постановки мети й діяльності щодо її досягнення. Потреба – коли суб’єкту бракує чогось конкретного, а мотив – обґрунтування рішення задовольнити або не задовольнити зазначену потребу в певному об’єктивному й суб’єктивному середовищі. Перш ніж потреба спричинить дію, особистість переживає складний психологічний процес мотивації, який полягає в усвідомленні тією чи іншою мірою суб’єктивного й об’єктивного аспектів потреби й дії, спрямованої на її задоволення. Мотивом може стати лише усвідомлена потреба й тільки в тому разі, якщо задоволення цієї конкретної потреби, багаторазово проходячи через етап мотивації, безпосередньо переходить у дію. З цього погляду будь-які психічні явища можуть поставати як мотиви поведінки лише за умови, якщо у відповідному суб’єктивному й об’єктивному середовищі кожне з них перетворюється на потребу, а її задоволення стає звичкою.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Поняття спрямованості особистості» з дисципліни «Психологія особистості»
