Деякі науковці використовують поняття «заздрість» і «ревнощі» як синонімічні. Є й такі, хто вважає ревнощі ширшим поняттям, ніж заздрість, тому вважають за можливе використовувати тільки поняття «ревнощі». Ревнощі – це підозріливе ставлення людини до об’єкта обожнювання, пов’язане з болісним сумнівом у його вірності, або знанням про його невірність Причиною виникнення ревнощів Е. Хетфілд і Г. Уолстер вважають почуття приниженої гордості та усвідомлення порушення прав власності. Особливе значення посідають ревнощі, які виявляються у взаєминах між статями. Вони пов’язані з почуттям любові й приводом для них слугує той факт, що хтось любить не нас, а іншого. Ревнощі пов’язані із упевненістю, що лише він (вона) має право на кохану людину. Результатом цього є зазіхання на особисту волю коханого, деспотизм, підозрілість. Нерідкі афективні спалахи ревнощів, які можуть спричинитися до трагічних наслідків. Внаслідок ревнощів любов переходить у ненависть. Тоді людина прагне всілякими способами заподіяти страждання, образити й принизити обрану нею людину. Така ненависть часто залишається придушеною й виявляється у вигляді знущання над коханим (коханою). О.М. Волкова реакції ревнощів класифікує за декількома критеріями: за критерієм норми – нормальні або патологічні; за змістовним критерієм – афективні, когнітивні, поведінкові; за типом переживання – активні й пасивні; за інтенсивністю – помірні, глибокі, важкі. Нормальні, непатологічні реакції вирізняються адекватністю ситуації, зрозумілі багатьом людям, підпорядковані суб’єктові, нерідко контрольовані з його боку. Патологічні ревнощі мають такі характеристики. • Когнітивні реакції виражаються в прагненні аналізувати факт зради, шукати її причину, шукати винного (я – партнер – суперник), вибудовувати прогноз ситуації, простежувати передісторію, тобто відтворювати картину події. Когнітивні реакції більш виражені в осіб астенічного складу, інтелектуалів. • Афективні реакції виражаються в емоційному переживанні зради. Найхарактерніші емоції – розпач, гнів, ненависть і презирство до себе й партнера, любов і надія. Залежно від типу особистості афективні реакції мають перебіг на тлі меланхолійної депресії або гнівної ажитації. Перевага афективних реакцій спостерігається в людей художнього, емоційно-лабільного складу. • Поведінкові реакції постають, як пише О. Волкова, у вигляді боротьби або відмови. Гострі й глибокі реакції ревнощів є результатом повної несподіванки зради на тлі благополучного шлюбу. Зрада більше ранить довірливу й віддану людину. Ревнощі стають затяжними, якщо ситуація не має розв’язки, партнер поводиться суперечливо, не приймаючи певного рішення. О. Волкова зазначає, що посиленню реакції ревнощів сприяють: • інертні психічні процеси, які ускладнюють усвідомлення, реагування й дії в певній ситуації; • ідеалістичний настрій, при якому людина не допускає жодних компромісів у любовному житті; • виражене власницьке ставлення до речей та осіб; • завищена чи занижена самооцінка; при завищеній самооцінці спостерігається деспотичний варіант переживання ревнощів, при заниженій – людина гостро переживає власну неповноцінність; • самотність, бідність міжособистісних зв’язків, коли партнера нема ким замінити; • чутливість людини до зради різного роду в інших партнерствах; • сильна залежність від партнера в досягненні будь-яких життєвоважливих цілей (матеріальна забезпеченість, кар’єра тощо). Виокремлюють кілька видів ревнощів: тиранічні, від ущемлення самолюбства, зворотні, прищеплені (Лінчевський). Тиранічні ревнощі виникають у впертих, деспотичних, самовдоволених, дріб’язкових, емоційно холодних і відчужених суб’єктів. Такі люди висувають навколишнім дуже високі вимоги, виконати які буває важко або зовсім неможливо, й не викликають у сексуального партнера не лише співчуття, а й призводять до охолодження у взаєминах. Ревнощі від ущемлення самолюбства виявляються в людей із тривожно-недовірливим характером, із низькою самооцінкою, невпевнених у собі, що легко впадають у тугу й розпач, схильних перебільшувати неприємності й небезпеки. Непевність у собі, почуття власної неповноцінності змушує їх бачити суперника в кожному зустрічному. І якщо їм здасться, що партнер не виявив до них належної уваги, у їх відразу виникають сумніви, підозри щодо вірності коханої людини. Зворотні ревнощі – результат власних тенденцій у невірності, її проекція на партнера. Прищеплені ревнощі є результатом навіювання з боку, що «всі чоловіки (жінки) однакові», натяків із приводу невірності дружини, Яскравим прикладом такого ревнивця є Отелло, якого налаштував проти Дездемони Яго. За О. Волковою, існують такі способи подолання ревнощів: • відволікання на що-небудь значуще для людини (навчання, робота, турбота про дітей, хобі); • формування нового погляду на речі, формування моралі прощення, свідомий контроль над реакціями ревнощів; • соціальні висновки, пошук власних помилок, побудова нових взаємин із партнером, можливо, іншого типу; • знецінювання партнера й ситуації зради – порівняння їх з іншими цінностями, життєвими установками; • у разі розпаду партнерства – пошук нового партнера, зміна способу життя, формування інших міжособистісних зв’язків.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Ревнощі» з дисципліни «Психологія особистості»
