Якщо виходити з того, що людина – істота багатопланова, то й консультування потрібно будувати в кількох площинах одночасно і ніколи не забувати про це. Природно, що психолог перш за все цікавиться душевними якостями лидині. Про душу кажуть, що вона в-тіл-юється, тобто знаходиться в тілі. Людство довго йшло до розуміння того, що тіло – така ж законна частка душі, як і разум. Воно, може не «перша скрипка», але ні в якому разі не остання. Тіло – основа всіїє нашої психічної діяльності. Тому, лікуючи душу, потрібно досить серйозно працювати з тілом, адже воно як матеріальний носій консервує переживання в м’язових затисках, і, щоб досягти емоційної трансформації, потрібно спочатку звільнити тіло від попередніх вражень, які задають стійкій контур сприйняття актуальної дійсності. Якщо ефективна психотерапія немислима без роботи з тілом, то в консультуванні часто до цього «руки не дозодять». Виправданням
180 консультантові служить начебто те, що проблематика, яка виноситься на консультативну роботу, не настільки глибоко „в'їлася" в тіло, адже зміни на фізичному тілесному рівні потребують часу (не менше як 2-3 роки схожих переживань), а на консультацію приносять зазвичай „свіженькі" проблеми. З таким аргументом не можна не погодитись, хоча варто пам'ятати, що більшість ситуативно проявлених проблем мають „дитяче коріння", а тому вже представлені в тілі.
Секрети ефективного консультанта „Вистежити" будь-яку психологічну проблему потрібно не тільки психологічно, але й тілесно. Коригувати її теж варто на обох рівнях. Однак, навіть вивчаючи паралель „дупіа-тіло", ми не матимемо повної картини, поки не звернемо увагу на ще одне. В житті ми раз у раз чуємо, що людина одухотворена, себто крім тіла і душі нею рухає дух. „Людина більше ніж психіка: людина - це дух", - писав Віктор Франкл (Франкл В., 1990, с. 17). В класичній психології дух пов'язували з смислотворенням та волею. А вони формувалися паралельно з розвитком інтелектуальної сфери людини й пізнанням нею природної етики та законів світобудови. Часто ми чуємо: „В здоровому тілі - здоровий дух". Спочатку ця мудрість древніх римлян звучала так: „Здоровий дух оздоровлює тіло". Сучасні погляди щодо причин хворобливих розладів підтверджують останнє. Новітні гіпотези зводяться до того, що передумовою психічного та фізичного нездоров'я людини є її незріла духовність. А зрілість духовної сфери, на думку М.Бердяєва, неможлива без: 1) здатності людини вийти за межі себе як соціальної та біологічної істоти; 2) вміння виробити певне ставлення до себе завдяки саморефлексії, самопізнанню, переосмисленню власних цінностей тощо. Цікаво, вказує він, що саме активізація духовного рівня сприяє трансформації нижчих рівнів індивідуальності, провокує зміни на психічному душевному рівні. Духовність - це інтегрований стрижень всіх сил індивідуальності, який забезпечує їй опору та цілісність. Як філософська та психологічна категорія духовність пов'язана з потребою осягнення людиною смислу буття та власного призначення в ньому. „Той, хто має НАВІЩО жити, може витримати будь-яке ЯК", - писав Ф.Ніцше. Наближаючись до розуміння смислу, людина відчуває умиротвореність, а гублячи це відчуття, вона переживає психологічну кризу, страждає від внутрішньої неадекватності, докорів сумління, почуття провини та інших емоцій патогенного кола. Пробудження духовності виражається в підсиленні почуття наповненості душевного світу, а її придушення - в спустошенні душевного життя, екзистенційному вакуумі.
181
Секрети ефективного консультанта Розвиток духовності є найбільш досконалим механізмом психологічного захисту особистості. Пошук та творення смислів продовжується все життя і на кожному віковому етапі формує цілий ряд світоглядних установок та відповідних життєвих навичок. Під життєвими навичками ми розуміємо інтегрований психічний досвід особистості, що диктує форми проживання та переживання життя. По суті, це форми організації свідомості, вироблені особистістю в процесі пристосування до себе та навколишнього світу. В психології нерідко особистість ототожнюють з підсистемою спрямованості, мало зважаючи на глибинну сутність її несвідомих інтенцій. Однак, якщо визнати глибинну передвизначеність формування системи особистісних значень, то все стає на свої місця, і переконання можна вважати інтегруючим чинником як для стагнації, так і для розвитку особистості. З одного боку, це найбільш консервативне формування, яке зберігається як серцевина особистості, з іншого - воно невпинно трансформується та насичує життя емоціями. Трансформація переконань відбувається лише в ситуаціях кризи чи різного роду перешкод, коли стара система переконань не в змозі обслуговувати нові обставини життя. Таким чином, виникнення криз, проблемних ситуацій, що викликають напруження, є закономірним моментом розвитку. А психологічні труднощі, відповідно до принципу саморозвитку, можна вважати глобальними випробуваннями, які повинна долати кожна нормальна людина. Логічно припустити, що, з плином життя особистість потрапляє у все складніші проблемні ситуації і має навчатися більш досконалим способам їх асиміляції, тобто виробити нові, ще складніші життєві навички. Так, у дитинстві всі ми розв'язуємо проблеми смостійності-несамостійності, в юності узгоджуються категорії „можу-хочу-повинен", дорослість „б'ється" над мірою відповідальності за себе та інших, старість -над прийняттям фізичних обмежень та зведенням рахунків з життям. Істинний контроль над своїм життям розвивається за рахунок розвитку свідомості, появи в ній нових функціональних блоків і структур, що дозволяють розв'язувати більш складні й багатоаспектні задачі. Наприклад, з віком ускладнюється і повинен досконаліше функціонувати блок управління емоціями. Спочатку з'являється вміння помічати виникнення емоцій, потім - можливість розрізняти, впізнавати та контролювати їх перебіг. Далі зростає диференційованість емоційної та інтелектуальної сфер, здатність брати на себе відповідальність за власне емоційне життя, екологічно каналізувати емоції, створювати їх віртуальні копії, коли це потрібно за умовами ситуації. 182 Формувати життєві навички було б простіше, якби за переконаннями, що так захищаються свідомістю особистості, не лежав ще цілий пласт малоусвідомлених установок. Здебільшого ці установки нагадують „не розжовані" з дитинства стереотипи сприйняття або правила живої етики, які склалися поза свідомістю в процесі набуття досвіду. За формою вони нагадують пресупозиції. Пресупозиція (від лат. ргае - попереду, лат. 5іірро8ІІіоп, від зирропо - підставляю) - припущення, здогад, що стоїть першим, положення, на якому будуть ґрунтуватися всі наступні. Пресупозиціями, як невидимим ефіром, просякнуті всі життєві ситуації. Люди, часто напівсвідомо, вихоплюють ті чи інші з них, що найбільше підтверджуються досвідом, та користуються ними до тих пір, поки внаслідок якихось випробувань щось не спрацьовує. Тоді виникає необхідність проаналізувати та реорганізувати систему базових аксіом-пресупозицій. Хтось знаходить опору, свідомо приймаючи іншу установку, хтось, уникаючи когнітивного дисонансу, несвідомо переходить на нову пресупозицію. Процес може повторюватися багато разів, особливо коли відсутня культура самоусвідомлення та роботи над собою. Тому крім задачі-мінімум - допомогти справитись з проблемою, - ефективний консультант завжди прагне розв'язати задачу-максимум - „витягнути на світло" (проаналізувати) та змінити пресупозиції клієнта, зміцнити внутрішні опори, тобто підняти духовну сферу людини на вищий щабель розвитку. Секрети ефективного консультанта Психологічна інтервенція не тільки повинна спонукати людину до розвитку, але й визначати його орієнтири. У попередніх розділах (див.: 4.1.4) ми вже торкалися проблем роботи з пресупозиціями клієнта в мовленні, які вимагають підвищеної уваги, бо зводять нанівець всі надбання проведеної сесії. Однак є сенс зауважити, що консультант теж вносить в розмову чимало подібних установок. Як і кожна нормальна людина, він формує свої погляди на життя і не завжди усвідомлює їх глибинний зміст. Його пресупозиції теж є суб'єктивними, і єдине, що їх реабілітує, - це те, що вони не настільки стихійні, як у клієнта, бо, хочеться сподіватись, наближаються до рівня сучасних знань. Володіючи більш досконалими дороговказами розвитку власної картини буття, консультант на сеансі делегує їх клієнтові, і тому часто нічого не залишається, як працювати зі своїм внутрішнім змістом в нових рамках. Так, наприклад, дуже багато людей, будучи до роботи з психологом досить екстернальними (схильними до перекладання відповідальності за свої дії на інших) в сприйнятті подій свого життя, після консультування демонструють більшу інтернальність, тобто не стільки ремствують на інших, скільки беруться самі вирішувати свої проблеми. 183 В роботі ефективного консультанта завжди можна визначити його опорні пресупозиції. їх недирективне свідоме пропагування наповнює його роботу енергією та харизмою. Щоб відчути смак того, як спрацьовують чіткі пресупозиції консультанту-початківцю слід врахувати кілька професійно пивих установок: 1) Наявність проблем - це нормальне явище. Усвідомлення проблеми є першим кроком для її усунення. 2) Відчути істинну рироду людини можна, прислухаючись до її глибинних переживань та відстежуючи їх в емоційному відреагуванні. 3) В будь-якій ситуації люди поводять себе найкращим, з можливих для них у цей час, способом. 4) Все, що трапляється з людиною (поведінка, стосунки, реакції), є її проекціями на віт. 5) Проблемність буде переслідувати людину до тих пір, поки не буде нівельовано вторинну вигода, яку вона вносить в ситуацію. Подібні дороговкази-пресупозиції психолог-консультант напрацьовує не тільки в сійній кар'єрі, але й у всіх контекстах життя. Тільки тонка постережливість та високий рівень усвідомлення формують його ефективність і майстерність (Деякі світоглядні установки автора див. у додатку № 6).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Життєві навички, або аксіологія консультування» з дисципліни «Основи психологічного консультування»
