Відповідно до CBO'IX якостей i відчуттів, а також, керуючись відповідною психотерапевтичною метафорою, психолог-консультант формує певну схему психотерапевтичних стосунків, котру можна формалізувати через таку характеристику організації психотерапевтичного процесу, як „позиція". Психотерапевтична позиція - це рольова стратегія, яку обирає консультант, будуючи стосунки з пацєентом. Головні параметри позиції -авторитарність/партнерство у визначенні цілей i завдань консультативного процесу i директивність/недирективність у ix технічній реаліації, котра i є мірою відповідальності за результати психотерапії та консультативної допомоги. Консультант може співпрацювати з клієнтом на рівних, „поряд", у такий спосіб створюючи умови, ят спонукають людину осмислено приймати рішення про відповідальністъ та зміни (так найчастше i повинно бути в консультуванні), або з позиції „зверху", тобто вести кліента, беручи на себе функції наставника, який „знає, що таке „добре" i що таке „погано". При нагоді психолог може „йти" за клієнтом, тобто будувати взаємодії з позици „знизу", досліджуючи, що саме є вагомим для людини в ситуації, що склалася. Уявлення про piзні психотерапевтичні позициї можна отримати з такої схеми:
24 авторитарність (експерт)
Партнерство(фасилітатор) Рис.2 Професійна позиція консультатна Потрібно пам'ятати, що використовуючи поведінкові та сугестивні техніки, консультант найчастіше виступає з позиції „батько" („умовне прийняття"). Він навчає, веде, організовує процес, дає установки або вводить пресупозицїї (НЛП) тощо. При медитативних техніках стосунки складаються на основі „безумовного прийняття" та співпереживання („материнське ставлення"). „Материнська" позиція поєднує в собі „батьківську" результативність i м'якість впливу, що дозволяє людині рухатись у своєму унікальному напрямку. Як правило, це досягається за допомогою використання механізмів трансового наведения як допоміжного засобу для делегування несвідомому необхідних змін. „Сестринське" ставлення передбачає увагу, повагу, свободу, визнання самоцінності людини i найбільш характерно для парадигми клієнт-центрованої чи екзистенціальної психології. В позиції „брата" - суворого, але такого, що цінує партнерство та співпрацю, психотерапевт виступае при використанні когнітивних технік. У цій позиції психолог не приховує сутності інтервенцій, заручається підтримкою найбільш здорових частин ,Я". Такими, на наш погляд, є позитивна психотератя, транзактний аналіз та ін. „Нейтральна" позиція - позиція "дзеркала" - характерна для психоди-намічного підходу. Психоаналітики взагалі підкреслюють, що психоаналіз в його класичному варіанті не є психотерапією, бо в ньому ставиться завдання не вилікувати, а допомогти усвідомити. Вибрати ту чи іншу позицію можна, зважаючи на характер завдання, індивідуальні особливості та установки клієнта, того наскільки він знає
25 свій внутршній свйт, володйє собою. Здебільшого позиція диктується концептуально тією чи іншою школою психотерапії, до якої консультант відчуваеє більшу симпатю, свідомо чи несвідомо тяжіє. Показником про-фесюналізму є здатність консультанта займати усвідомлено i пластично кожну із вказаних вище позицій. Узагальнюючи стратегії ведения психотерапевтичного сеансу, школи виділяють так звані тактики „мисливця" i „рибалки". Консультант-„мисливець", визначаючи віхи бесіди, „заганяє" клієнта туди, де він, асимилю-вавши все обговорене, має більше можливостей „прозріти". Консультант-„рибалка", фасилітуючи процес бесіди, скоріше очікує, надає клієнту простір для того, щоб його підсвідомість сама вибрала шлях до необхідніших трансформацій. При цьому жодна з тактик не передбачає втрату ініциативи консультанта. Господарєм сеансу завжди має бути психотерапевт, його впевненість i стабільність є гарантом ефективності дійства. О.Ф.Копйов вважає, що не так суттєво, горизонтальні (демократичні) чи вертикальні (авторитарні) стосунки складаються між консультантом i клієнтом, більш важливо наскільки партнери по спілкуванню стали один для одного справжніми, значущими адресатами висловлювань, а не анонімними носіями абстрактних „об'ективних" характеристик, таких, скажімо, як "діагноз", "статус", "вік", "роль" та ін. (Копйов А.Ф., 1987)
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Професійна позиція консультанта» з дисципліни «Основи психологічного консультування»
