Бойові психічні травми та психологічна реабілітація військовослужбовців
У зв'язку з чим виникає необхідність здійснення психологічної реабілітації воїнів? По-перше, у воїнів, які протягом певного часу перебувають під впливом бойових стрес-факторів, виникає елементарна стомленість, що знижує ефективність їхньої бойової діяльності. Стомленість — це відчуття слабкості, безсилля, в'ялості, дискомфорту, що супроводжуються негативними емоційними станами, втратою інтересу та мотивації до бойової діяльності. Стомленість негативно впливає на всі психічні та психофізіологічні процеси воїна, наприклад, знижується увага, порушується пам'ять, мислення, можуть виникати ілюзії, конфліктні ситуації з товаришами по службі тощо. Коли ця стомленість не компенсується відпочинком, вона має схильність акумулюватися і досягати критичних рівнів. У дослідженнях німецького вченого Е. Динтера встановлено, що перебування особового складу безпосередньо на передньому краї більше ніж 30-40 діб стає непродуктивним. Це пов'язано з тим, що після досягнення максимуму морально-психічних можливостей, який наступає через 20-25 діб, у нього настає їх швидкий спад, обумовлений виснаженням духовних і фізичних сил. По-друге, у воїнів можуть виникати бонові психічні травми, під якими розуміють психічні розлади, порушення І захворювання, що ведуть до часткової або й повної втрати їхньої бойової здатності у результаті впливу факторів бойової обстановки, що травмують психіку воїна, та умов військової служби під час ведення бойових дій, а також після їх закінчення. Такі психічні розлади стали вивчати психіатри. Наприклад, на початку XX ст. російські лікарі вперше розглядали психічні проблеми солдат як наслідок бойового стресу. Тому Г.Є. Шумков під час Російсько-японської війни намагався ставити діагноз бойової психічної травми та лікувати безпосередньо на передньому краї. Він дійшов висновку, що основною причиною бойових психічних травм можуть бути як фізичні та психічні травми, так і інші психогенні фактори бойової обстановки. З того часу вони дістали назву стрес-фактори бойової обстановки. У міру накопичення емпіричного та теоретичного матеріалу з цієї проблеми у 80-х pp. XX ст. виникла нова галузь психологічної науки — психологія травматичного стресу. Найбільшого поширення та розвитку вона набула у США, Великій Британії, Франції, Ізраїлі, а згодом і в Росії. Відтоді стресові наслідки стали вивчати не взагалі, а як наслідки бойового стресу, які виникають безпосередньо на полі бою, після його закінчення, а також після певного періоду часу (місяць, рік і більше). У зв'язку з цим необхідно докладно знати передумови та причини виникнення бойових психічних травм, форми їх вияву, наслідки та прийоми, способи та форми надання кваліфікованої допомоги. Виникненню бойових психічних травм сприяють: а) психічні перевантаження воїнів у бойовій обстановці: — постійна реальна загроза життю; — жорстка відповідальність за виконання бойового завдання; — недостатність і невизначеність інформації, що надходить; — дефіцит часу під час ухвалення рішення; — невідповідність рівня військово-професійної підготовленості особистості воїна реальним умовам бойової діяльності; — психічна неготовність воїна до дій у бойових умовах; — кумулятивний, індуційований варіант перебігу реакцій у групах людей, наприклад, миттєве поширення паніки серед воїнів; — повна або часткова ізоляція воїнів від основних сил тощо; б) бойові фізіологічні перевантаження: — фізичне виснаження в результаті перенапруження та порушення режиму харчування; — порушення режиму сну; в) умови бойової діяльності: — виконання розпорядку дня і дисциплінарних вимог; — організація побуту, забезпечення потреб і запитів воїнів; — незвичні умови служби та бойових дій (клімат, погода, місцевість тощо); — переживання особистого характеру (хвороба і смерть близьких, службові негаразди, фінансові проблеми тощо). Знання цих причин практично визначає основні напрями роботи з психологічної реабілітації воїнів. Наприклад, за американськими даними, 30% усіх ветеранів В’єтнамської війни мали виражені посттравматичні стресові реакції протягом всьо¬го їхнього життя. На 1988 р. у 15,2 % ветеранів-чоловікІв і 8,5 % ветеранів-жінок було зареєстровано посттравматичні психічні розлади. Серед національних меншин ці відсотки більші: 27,9 % — серед Іспаномовних ветеранів, 20,6 % —у ветеранів негритянського походження. Досвід В'єтнамської війни був використаний під час підготовки американських військ до бойових дій у Перській затоці. У зв'язку з цим усі стрес-фактори, які викликають бойові психічні травми, американськими вченими були поділені на три групи: бойові стресори бойової обстановки (загроза життю; отримання поранення; смерть близьких і товаришів по службі; ураження від ракетного удару, артилерійського і стрілецького вогню як з боку супротивника, так і власних військ (у разі їх помилки); участь у спеціальних підрозділах, що діють на теренах супротивника); небойові стресори бойової обстановки (смерть іракських і кувейтських солдатів; страх перед застосуванням Іраком ракетних ударів або атак з використанням хімічної та біологічної зброї; очікування наземних бойових дій, які асоціювалися зі страхом смерті або пораненням; ставлення Іраку до військовополонених; загальні негативні умови життєдіяльності у пустелі); стресори, що пов'язані з відправкою у зону бойових дій (ізоляція від родини, близьких, друзів, товаришів по службі, роботі. Особливо це стосувалося солдатів Національної гвардії та військ Резерву). Внаслідок дії цих стрес-факторів у воїнів виникають труднощі у функціонуванні психіки. Можна навести таку психологічну класифікацію розладів їхньої психіки у бойових умовах: 1. Розлади психіки, провідною ознакою яких є фобія — патологічний страх, характерними симптомами якого с серцебиття, холодний піт, сухість у роті, тремтіння кінцівок, мимовільне виділення сечі та калу, паралічі кінцівок, заїкання, німота. Можна виділити три основні клінічні форми страху: *рухова — виявляється у неконтрольованих діях і рухах, наприклад, втеча від небезпеки; *ригідна — виявляється в пасивності, недостатності міміки, байдужості, оклякненні тощо; *прихована — виявляється у гарячковій пасивності, безглуздій активності, які призводять до зриву виконання бойового завдання. У штабах така форма активності паралізує результативну роботу, породжує протилежні накази, розпорядження тощо. Колективною формою страху с паніка — стан масового страху перед реальною або уявною небезпекою, яка наростає в процесі взаємної індукції, що блокує здатність воїнів реально оцінювати обстановку, мобілізацію вольових ресурсів і організацію спільних цілеспрямованих дій. 2. Бойовий шок і бойове стоміення. Бойовий шок має три стадії: перша розвивається протягом кількох годин (діб) і характеризується почуттям тривоги, що поступово зростає, страхом і погіршенням настрою; друга — гостра стадія — продовжується від кількох днів до кількох тижнів, виявляється розвитком психосоматичних порушень невротичного характеру; третя —хронічна стадія — характеризується тривалою психічною декомпенсацією ЗІ змінами особистості. Під бойовим стомленням розуміють психічні розлади, які виникають у воїнів через кілька тижнів бойових дій, середньої інтенсивності. 3. Посттравматичний синдром включає групу психічних розладів, які виникають внаслідок неусвідомлених намагань суб'єкта «витіснити» зі свідомості найбільш несприятливі епізоди. Основні форми вияву посттравматичного синдрому: часткова або повна соціальна дезадаптация, зниження пам'яті, думки про самогубство та суїцидальні дії, почуття постійної стомленості, неспроможність концентрувати увагу, порушення сну, зловживання алкоголем, прийом наркотиків, головні болі, шлунково-кишкові розлади, сексуальні розлади тощо. За важкістю можна класифікувати такі бойові психічні травми: — легкого ступеня— виявляються в надмірній дратівливості ті, замкненості, втраті апетиту, головних болях, швидкій стомлюваності; — середнього ступеня — характеризуються легкими істеричними реакціями, агресивністю, тимчасовою втратою пам'яті, депресією, підвищеною чутливістю до шуму, сильним страхом, втратою почуття реальності дій, що відбуваються; — тяжкого ступеня — характеризуються порушеннями слуху, зору, координації рухів і психоруховими розладами від безглуздих вчинків до розвитку ступору. Основні напрями профілактики бойових психічних травм. 1. Навчання командирів, а через них і всіх військовослужбовців основам психології та практичним навичкам і вмінням своєчасного розпізнання психічних розладів з використанням найпростіших методик оцінки бойового стресу, опрацювання навичок самоконтролю і спостереження за навколишніми. 2. Роз'яснення воїнам природи стресових ситуацій та переконання їх у персональній відповідальності за власний психічний стан, опанування найпростішими прийомами релаксації, медитації тощо. Така робота має здійснюватися безпосередньо перед боєм і в періоди затишшя. 3. Оптимальне забезпечення воїнів всім необхідним, формування у них упевненості у власних силах, турбота про харчування й відпочинок, надання своєчасної психологічної та психіатричної допомоги. 4. Своєчасне розпізнання осіб з бойовими психічними травмами, надання їм оперативної психологічної допомоги та евакуація їх у тил. Основними критеріями для евакуації є: неспроможність військовослужбовця виконувати функціональні обов'язки, неадекватна оцінка оточення, відсутність контакту, його деморалізувальний вплив, загроза з його боку для навколишніх. Як свідчить світовий досвід, бойові психічні травми необхідно лікувати безпосередньо на передньому краї. В основі цього лікування мають лежати три основні принципи: своєчасність надання психологічної допомоги, максимальне наближення місця лікування до поля бою, мінімальні терміни лікування. Особи, що дістали бойові психічні травми, мають отримати медичну допомогу безпосередньо в бойових порядках. Ті воїни, які підлягають евакуації, збираються на батальйонний медичний пункт, де їм надається перша психологічна, долі карська, а за можливості — перша лікарська допомога з використанням методів психокорекції та мінімальної кількості ліків. Воїни, боєздатність яких не відновлюється протягом кількох годин, мають евакуюватися до медичної роти або окремого медичного батальйону, де вони мають перебувати від кількох годин до кількох діб залежно від важкості травми, кількості потерпілих і бойової обстановки. Для їхнього лікування використовують методи психокорекції, раціональної трудотерапії з обов'язковими елементами бойової та фізичної підготовки. Головним завданням колективних та індивідуальних бесід має бути переконання уражених у можливості їхнього швидкого вилікування і повернення у підрозділ їх відразу треба попередити про те, що термін лікування не може перевищувати 10 діб. Найважче уражені підлягають евакуації в спеціалізовані відділення шпиталів, які розташовані в тилу військ. Психологічне забезпечення відновного періоду включає: — психологічне інформування особового складу про можливі психічні наслідки бойової діяльності та шляхи їх подолання; — діагностику психічного стану військовослужбовців, що складають групу ризику (воїни, які виконували найважчі та стресогенні завдання, раніше отримували бойові психічні травми, мають складне становище в родині, допускали суттєві помилки у виконанні бойових завдань, перебувають в ізоляції в підрозділі; воїни-жінки, воїни старшого віку тощо); — психологічне консультування військовослужбовців з питань, які виникають через переживання у відновному періоді; — психологічну й соціально-психологічну підтримку воїнів, що переживають труднощі відновного періоду; — використання спеціалізованих психологічних методів, спрямованих на прискорення відновних процесів у воїнів (психофізіологічний тренінг, тренінг саморегуляції, групи інтенсивного спілкування та ін.). Форми психологічної реабілітації залежать від психічного і психофізіологічного стану військовослужбовця. Коли останній усвідомлює свої психологічні труднощі та стан, що переживає, щодо нього застосовуються психопрофілактичні методи, які виражаються у психологічному інформуванні, психологічній і соціально-психологічній підтримці воїна та членів його родини, використанні спеціалізованих психологічних методів, що прискорять відновлення, а за необхідності — супроводжуються здійсненням превентивної психодіагностики. У разі виникнення у воїна певних відхилень від нормального розвитку процесів відновлення з ним здійснюється психокорекційна робо¬та, а при появі стійких психічних труднощів надається психотерапев¬тична допомога. Ці дві форми психологічної допомоги можуть здійснюватись у військовій частині психологом у взаємодії з медичним персоналом цієї ж частини. У цих випадках суб'єктом відновного періоду залишається особистість воїна. У разі отримання важких бойових психічних травм психологічна реабілітація організується спеціалістами. Вона може надаватися в традиційному вигляді й бути частиною медично-психологічної реабілітації та провадитися з воїнами, що лікуються у зв'язку з пораненнями, контузіями, травмами, опіками, опроміненням, психічними розладами. Вона може доповнюватися професійною та соціальною реабілітацією. У нетрадиційному варіанті психологічна реабілітація — це специфічний вид психологічної допомоги, що надасться воїнам, які переживають або гострі реакції на актуальний стрес, або загострення відстрочених негативних психічних наслідків, відстрочених реакцій та розладів, що зумовлені раніше пережитим, як правило, психотравмувальним стресом. Безперечно, що й у другому варіанті психолог співпрацює з військовими або цивільними лікарями, а воїн під час психологічної реабілітації звільняється від виконання службових обов'язків і перебуває або у стаціонарі медичного підрозділу, або у реабілітаційному відділенні військового шпиталю. У другому варіанті психологічна реабілітація є центральною ланкою реабілітаційного процесу і доповнюється медичною реабілітацією або тільки певною медичною допомогою. За наявності відповідних умов у медичному підрозділі військової частини здійснюється неспецифічна психологічна реабілітація, яка може початися і закінчитися в умовах військової частини або бути першим етапом наступної, спеціалізованої психологічної реабілітації в умовах військового шпиталю. Неспецифічність або специфічність психологічної реабілітації визначається глибиною і важкістю бойових психічних травм воїна і ступенем спеціалізації способів психологічного впливу, які необхідні для вирішення проблем психологічної реабілітації. Здійснюючи психологічну реабілітацію після завершення бойових дій, обов'язково необхідно враховувати такі фактори: — ступінь активності військової частини, підрозділу і конкретного воїна в бойових діях (чим більше та активніше діяли військовослужбовці в зоні бойових дій, тим оперативнішою, масштабнішою і повноціннішою має бути психологічна допомога; ступінь активності визначається за характером і кількістю бойових дій, в яких брали участь військовослужбовці, за рівнем їх бойової інтенсивності та значущості для виконання більш масштабних бойових завдань); — кількість бойових втрат у військовій частині, а також характер і причини поранень, контузій, травм, опіків, доз опромінення та інших форм фізичного впливу на здоров'я воїна. Під час надання психологічної допомоги у відновний період щодо кожного воїна враховуються; — а) ситуація, в якій було отримано ушкодження здоров'я; — б) ступінь впливу на нього випадків смерті товаришів (особливо близьких по службі та життєдіяльності); — в) характер його ставлення до явищ, що визначені в пунктах а) і б); — г) особливості ставлення до цього командування; — д) нагороди та заохочення, що тією чи Іншою мірою пов'язані з цим явищем; є) характер відбиття даних явищ у свідомості товаришів по службі тощо; — час виходу військової частини, підрозділу, військовослужбовця Із зони бойових дій (чим раніше та оперативніше буде надано психологічну допомогу учасникам бойових дій, тим меншою буде ймовірність виникнення згодом психічних проблем, зумовлених бойовим стресом); — особливості соціально-психологічного клімату і міжособис- тісних взаємин у військовій частині; підрозділі, характер взаємин конкретного військовослужбовця з людським оточенням; — особливості та умови діяльності військової частини, підрозділу, воїна після виходу з бойової обстановки (нормальна і добре продумана організація життєдіяльності військової частини, підрозділу, конкретного воїна сприятиме психічному здоров'ю всього особового складу і зменшуватиме необхідність психологічної допомоги та реабілітації); — особистісні переживання конкретного воїна, що може бути пов'язано з фізичним знищенням солдат супротивника, загибеллю товаришів по службі, веденням бойових дій у оточенні супротивника, перебуванням у полоні, здійсненням протиправних вчинків; — врахування соціальних, етнічних, релігійних, родинних та інших обставин, що мають суттєвий вплив на процес психологічної реабілітації кожного конкретного військовослужбовця. Отже, існує досить чітка система надання психологічної допомоги та реабілітації військовослужбовців, що мають певні проблеми з психічним здоров'ям або отримали суттєві бойові психічні травми. На сьогоднішній день мається три концептуальні підходи щодо надання психологічної допомоги в бойових ситуаціях — це американська, ізраїльська та російська системи. Американська система надання психологічної допомоги організована таким чином: командир підрозділу, молодший медичний спеціаліст виявляють осіб з бойовими психічними травмами І надають їм негайну психологічну допомогу, після чого відправляють потерпілого в батальйонний медичний пункт. Тут їм надається долікарська психологічна допомога (сон. тепло, якісне харчування, відпочинок і мінімальна кількість фармакологічних препаратів) протягом кількох годин. Після цього ті воїни, в яких нормалізувалася психічна діяльність, відправляються у підрозділи, а тих, у кого зберігаються симптоми психічних розладів —до медичного евакуаційного пункту тилової зони бригади. Протягом двох діб з ними провадиться психотерапія, використовуються медикаментозні засоби, їх добре годують, організують добрий відпочинок тощо. Ті воїни, в яких психічний стан нормалізувався, повертаються до ладу, а інші скеровуються в дивізійну медичну роту. Протягом двох тижнів, окрім вищеназваних заходів, з потерпілими провадяться ненапружені заняття з бойової підготовки, організуються зустрічі з товаришами по службі, заходи психологічної та психіатричної допомоги. Для надання такої допомоги в медичній роті с психолог, психіатр і соціолог. Обов'язковою умовою відновлення психічного здоров'я вважається збереження чіткою режиму дня і військової форми одягу. За відсутності позитивних результатів лікування продовжується у психіатричному закладі або стаціонарному шпиталі. За оцінками спеціалістів, ефективність такої допомоги становить 45-75 %. Ізраїльська система психологічної допомоги має комплексний характер і передбачає виявлення командирами безпосередньо в підрозділі осіб з ознаками бойових психічних травм. Цих воїнів відправляють до батальйонного медичного пункту, де з ними протягом кількох годин здійснюється психотерапевтична робота. Ті, які подолали бойову психічну травму, повертаються до свого підрозділу, а інші — скеровуються до медичного евакуаційного пункту, де з ними протягом кількох днів працюють психологи та медичні працівники. З цією метою можуть використовуватися психотерапія, за необхідності — медикаментозні засоби (головним чином, снодійні), організується зв'язок з командирами, товаришами по службі. Коли така система заходів не дає позитивного результату, потерпілі скеровуються в дивізійну медичну роту терміном до двох тижнів. Окрім вищезазначених заходів, можуть організуватися навчальні стрільби та інші навчально-бойові заняття, Тільки після цього воїнів з остаточними негативними ознаками психічних наслідків скеровують на лікування в стаціонарний воєнний шпиталь. Зберігаючи традиційну систему, ізраїльські спеціалісти включають у неї нові елементи. Так, для надання психологічної допомоги воїнам в медичні батальйони відряджаються команди Управління психіатрії воєнно-медичної служби збройних сил. А самі батальйони обслуговують частини ланки «дивізія» і перебувають в 2—5 км від лінії фронту. Кожна команда складається із п'яти спеціалістів: 1 психіатр, 1-2 психологи, 2-3 соціологи. Методами роботи групи є сон, психотерапія, душ, добре харчування та ін. Використовуючи ці засоби, група протягом 72 год. повертає до лав до бО % психотравмованих воїнів. Російська система психологічної допомоги веде початок своїх традицій з Російсько-японської війни 1905 р. Вона отримала певне вдосконалення в роки Першої світової та Великої Вітчизняної війн. Ця система характеризується тим, що психологічна допомога надається переважно воїнам із психотичнимн та психічними розладами, що розвиваються на тлі фізичних поранень і травм. У ході бойових дій у «гарячих)? районах апробовано роботу спеціальної групи психологічної (психофізіологічної) допомоги, яка складається з психіатрів, психофізіологів, психофармакологів. Вони довели власну життєздатність і корисність. Суттєвим недоліком цієї системи є той факт, що значна кількість командирів вилучаються із системи надання психологічної допомоги через те, що вони не підготовлені для її надання. Таким чином, здійснений аналіз надання психологічної допомоги та психологічної реабілітації свідчить про те, що існує певний алгоритм цієї роботи, є спеціалізовані прийоми, способи та форми падання такої допомоги, які можуть широко використовуватися у Збройних силах України для підтримання бойової готовності військових підрозділів та частин, зменшення бойових психічних травм І підвищення ефективності падання своєчасної психологічної допомоги та психічної реабілітації.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Бойові психічні травми та психологічна реабілітація військовослужбовців» з дисципліни «Військова психологія»
