Основні напрями психологічної підготовки особового складу до ведення бойових дій
У військовій практиці склалася така система основних напрямів психологічної підготовки: —формування мотиваційних основ бойової діяльності воїнів; — їх інформування про навчально-бойові завдання, способи і прийоми їх розв'язання; —залучення особового складу до активних практичних дій у процесі бойової підготовки в умовах, близьких до реального бою; —озброєння воїнів засобами самоуправління своїми психічними станами та діями. Усі ці напрями реалізуються під час занять із бойової та гуманітарної підготовки, у процесі впровадження різноманітних виховних заходів. Специфіка психологічної підготовки полягає в тому, що вона є складником кожного цього заходу, забезпечуючи та доповнюючи їхній зміст своїми засобами з метою забезпечення у воїнів безперервності процесу формування психологічної готовності до дій в умовах сучасної війни. Формування мотиваційних основ бойової діяльності. Офіцерам необхідно передусім мати чітке уявлення про ту систему мотивів і мотивацій, яка керує діяльністю та поведінкою особового складу під час бою і знати психологічні умови їх успішного формування. У діяльності воїна доцільно виділити та цілеспрямовано розвивати такі групи мотивів: мотиви захисника Батьківщини; мотиви військово-професійної діяльності; мотиви безпосередньо практичної дії. Усі ці види мотивів тісно взаємопов'язані й складають систему. Мотиви захисника Батьківщини формуються на основі пояснення воїнам необхідності забезпечення територіальної цілісності та суверенітету Україні. Розуміння цього є однією з основних умов вияву воїнами активності та старанності у оволодінні боновою майстерністю, формування ГОТОВ¬НОСТІ подолати, коли це необхідно, труднощі, які можуть виникати у ході бойових дій. Ці мотиви формуються насамперед у процесі гуманітарної підготовки й виховних заходів, спрямованих на виховання таких якостей, як любов до Батьківщини, гордість за службу в Збройних силах, бажання бути високопрофесійним воїном тощо. У період оволодіння1 воїном своею бойовою майстерністю та опанування функціональних обов'язків мотиви захисника Батьківщини конкретизуються, збагачуються новим змістом і переходять у новий якісний стан — мотиви і мотивації військово-професійної діяльності. Умовами їх формування є усвідомлення воїном своєї належності, наприклад, до військ зв’язку, героїчної історії цих військ; якісне засвоєння військового фаху, подолання пов'язаних Із цим труднощів І поява на цій підставі гордості за цей свій вид військ; прагнення дотриматися встановлених у військовій частині бойових традицій тощо.
При опрацюванні конкретних дій, прийомів подолання труднощів нав¬чально-бойових завдань формуються мотиви безпосередньо практичних дій: прагнення самоутвердження перед командиром, товаришами по службі сміливим, рішучим, схильним до подолання труднощів бойового навчання, бажання швидко оволодіти своїм військовим фахом та заслужити відповідне заохочення тощо. Іншим напрямом у психологічній підготовці є досягнення вичерпного інформування воїнів про навчально-бойові та бойові завдання, які вони виконують, та труднощі, які вони подолають. Тут офіцер має застосувати два види інформації: орієнтовну, яка допомагає воїнам чітко уявити собі характер сучасної війни, особливості їхніх дій у разі застосування супротивником ЗМУ. Інформація такого роду конче необхідна, вона спрямовує воїнів на швидке оволодіння своїм військовим фахом, на сумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків. Одинак якщо під час такого інформування не пояснюється характер майбутніх труднощів і їхня дія на психіку підготовлених і непідготовлених воїнів, не показуються зміни, які в них з'являються, а також можливості, умови й шляхи подолання цих труднощів, то вона не сприяє виконанню основних завдань психологічної підготовки воїнів до успішних дій у сучасній війні. Таке інформування лише дає змогу створити найзагальніше уявлення про психологічні фактори бойової обстановки, про необхідність виконання поставленого завдання тощо. Тому обов’язковим є інший вид інформації: мобілізувальної, яка має націлювати воїнів на подолання труднощів навчально-бойових і бойових завдань та спрямувати на їх успішне виконання. Іншим напрямом психологічної підготовки с залучення воїнів до активних практичних дій в обстановці, наближеній до реального бою. Ефективність формування психічної стійкості та психологічної готовності зумовлюється додержанням офіцерами ряду принципів психоло¬гічної підготовки. Головним принципом психологічної підготовки с моделювання —відтворення в ході розв'язання навчально-бойових і бойових завдань зовнішньої картини сучасного бою. Для цього можна широко застосовувати різні засоби імітації. На польових заняттях можна імітувати застосування супротивником ядерної зброї, вогню артилерії, мінометів, зенітних засобів, бойових ударів авіації, радіоактивного забруднення місцевості та ін. Для цього можна застосувати ви-бух-пакети, холості набої, димові шашки, шашки нейтрального диму та інші засоби імітації. Добре зарекомендували себе звукові установки для відтворення звуків пострілів, розривів артнабоїв та шуму бою.
Крайньою формою такої імітації є принцип натуралізації, який широко застосовується у деяких західних арміях. Наприклад, в американській армії на тактичному навчальному полі імітуються несамовитий галас та волання поранених, розкидають муляжі трупів, гниле м'ясо з трупним запахом та закривавленими нутрощами тварин. На маневрах та навчаннях американських військ широко застосовується практика переодягання у форму одягу ймовірного супротивника. Безумовно, таке моделювання не має травмувати психіку воїнів. Тому головною мстою імітації є формування в особового складу таких психічних станів, що збігаються з тими, які можуть з'явитися в реальному бою.
Досягненню цієї мети значною мірою сприяє додержання в процесі психологічної підготовки принципу проблемності, який передбачає включення в опрацювання навчально-бойових І бойових завдань елементів ризику, небезпеки. Для цього необхідно, щоб на заняттях та навчаннях бойові ситуації відпрацьовувались у кліматично тяжких умовах у скороченому режимі часу; щоб особовому складу не надавалась інформація про супротивника, про місцевість та готові рішення, формувалося цілісне уявлення воїнів щодо бойових ситуацій на підставі самостійного аналізу розрізнених та протилежних «відомостей»; особовий склад навчався розуміти зміст змін, що стались у бойовій обстановці, тощо. Найповніше ці умови створюються у процесі бойової підготовки. На практиці цей принцип реалізується під час комплексних тактичних навчань з бойовою стрільбою із застосуванням таких прийомів і способів, які безпосередньо спрямовані на психіку військовослужбовця: — подолання різних складних перешкод в умовах безпосередньої фізичної небезпеки; — кидання наступальних бойових гранат в атаці під час руху, без зупинки, з оборонних укріплень; — рух в атаку під розривами своїх артнабоїв; — стрибки у воду в повному екіпіруванні зі зброєю; — форсування водних перешкод по льоду; — водіння танків під водою; — водіння бойової техніки гірськими дорогами; — стрільба штатним артнабоєм і здійснення таких стрільб вночі; — обкатка танками та пересування десантом на танках; — десантування з транспортних засобів під час руху; — виконання робіт та обладнання позицій в умовах реального забруднення місцевості навчальними імітаційними засобами або дегазація забрудненої зброї та бойової техніки; — подолання в ході занять зон. насичених джерелами зорових та слухових подразників, тощо. З цією метою можливе широке застосування таких засобів, як постановка перед підлеглими несподіваних завдань і ввідних, лімітування часу на їх розв'язання, створення умов, коли воїни мають зробити оптимальний вибір із множини варіантів рішень. Для цього офіцери можуть застосовувати такі прийоми: — утворення «зіпсувань» і виведення з ладу зброї, бойової техніки, засобів зв'язку, членів екіпажів тощо; — швидка зміна ввідних та навчальної обстановки, які потребують від воїнів оперативних і рішучих дій; — активні дії умовного супротивника; — несподіване оголошення бойових тривог; — здійснення навчань на незнайомій місцевості у складних кліматичних умовах тощо.
Застосування цих та інших методичних прийомів має здійснюватися із врахуванням набутого особовим складом досвіду діяльності в екстремальних умовах за суворого дотримання заходів безпеки. Тому при практичному опрацюванні будь-яких навчально-бойових і бойових завдань (наприклад, кидання бойових гранат, обкатка танком, боротьба з танками супротивника тощо) разом з ускладненням самої навчально-бойової ситуації необхідно дотримуватися принципу поступовості. Так, наприклад, при відпрацюванні дії з кидання бойових гранат необхідна певна послідовність у посиленні труднощів (табл. 14-2). Крім того, для формування психологічної готовності необхідно, щоб особовий склад кинув 3 різних положень не менше 6-8 гранат. Сформована психологічна готовність зберігається у тому випадку, якщо періодичність кидання бойових гранат буде не рідше одного разу на 5-6 місяців. Аналогічно мають відпрацьовуватися всі інші навчально-бойові ситуації із врахуванням кількості тренувань, необхідних для формування психологічної готовності та для її підтримки на оптимальному для воїнів рівні.
Табл. 14-2. Послідовність посилення труднощів піл час кидання бойових гранат
Навчально-бойова ситуація, яка відпрацьовується Посилених труднощів у діях особового складу а цій ситуації Кидання бойових гранат — кидання навчальних гранат («макетів»); — кидання імітаційних гранат із різних положень; — кидання бойових фанат з вікна (стоячи, з коліна, лежачи); — кидання бойових гранат, йдучи в атаку в пішому порядку; — кидання бойових гранат при артобстрілі, що провадиться через голови особового складу, що наступає.
Важливим засобом психологічного загартування особового складу під час навчань є розв'язання вошами завдань, що потребують від них максимального напруження сил. Це дає змогу воїнам накопичувати досвід дії з максимальним навантаженням, зміцнити їхню віру у свої сили. Ця умова психологічно досягається додержанням принципу динамізму в діях особового складу, коли навчання та заняття провадяться з постійною зміною умов відпрацювання навчально-бойових і бойових ситуацій, послідовним ускладненням завдань, посиленням труднощів, збільшенням тривалості та безперервності у відпрацюванні навчально-бо¬йових ситуацій від заняття до заняття тощо. Тому в особового складу необхідно цілеспрямовано формувати переконання в тому, що бій потребує максимального напруження духовних, психічних, психофізіологічних і фізичних сил і не допускає жодного розслаблення. Додержання вищеназваних умов дає особовому складу змогу не розгубитись у несподіваних умовах бою, що швидко змінюються, спостерігати, як розвивається бій І водночас приймати необхідні обґрунтовані рішення. У зв'язку з цим особливої важливості набуває боротьба командирів з розслабленням та спрощенням під час бойової підготовки. Ще одним принципом є принцип психологічного протиборства, який разом із вогневим, тактичним та Іншими видами протиборства має забезпечувати можливість відчувати спрямованість дії на себе. Ця спрямованість може бути усвідомленою: — в умовах реальної протидії умовного супротивника; — внаслідок сильної фізичної дії на органи відчуття; — при навантаженнях, що викликають стурбованість за достатність запасів моральних і фізичних сил; — у ситуаціях, що викликають побоювання за правильність ухвалених рішень, тощо. Для цього необхідно, щоб особовий склад під керівництвом офіцерів самостійно навчався розкривати задум супротивника та організовувати йому ефективну протидію; вводити його в оману щодо справжніх намірів та дій своїх підрозділів; уміло застосовувати маскування, дезінформацію супротивника, відвертаючи його увагу від справжньої мети наших підрозділів; створювати в уяві супротивника такі ілюзії, які штовхали б його на хибний шлях щодо дій, сил та засобів наших підрозділів тощо. Додержання цих умов дає змогу сформувати в особового складу прагнення вести активну боротьбу із супротивником, нав'язуючи йому свою волю. Велику роль у психологічній підготовці відіграє додержання на зайняттях і навчаннях принципу безпеки дій особового складу. Цей принцип відображає закономірну залежність між об'єктивною необхідністю діяти в умовах ризику й небезпеки та потреб мирного часу щодо збереження життя і здоров'я особового складу. Справжня безпека досягається: — високою організованістю та обдуманістю занять і навчань; — відмовою від навчальних місць, умов, етапів виконання навчально-бойовий завдань, на яких можливе травмування особового складу; — постійним і ретельним аналізом причин травматизму, що мав місце раніше у підрозділі (частині) та їх усунення; — додержанням заходів страхування та взаємодопомоги; — високим рівнем вмінь особового складу та додержанням ним військової дисципліни, порядку й організованості на заняттях з бойової підготовки.
Дотримання цих принципів психологічної підготовки особового складу впорядковує процес бойової підготовки, надає йому цілеспрямованого характеру щодо формування у воїнів якостей, які дають їм можливість успішно долати труднощі бою та виконувати бойові і навчально-бойові завдання. Останніми роками дедалі більшої популярності набуває такий напрям психологічної підготовки воїнів, як озброєння їх навичками і вміннями саморегуляції своїх психічних станів, навчання методиці самомобілізації на розв'язання доведених завдань. Суттєвою умовою ефективності цього напряму є оволодіння офіцерами прийомами спонукання підлеглих до пізнання своїх індивідуаль¬но-психічних особливостей та можливості успішного подолання труднощів, що з'являються під час служби й бою. Тому перш за все необхідно допомогти воїнам пізнати свої індивіду¬ально-психічні особливості. З цією метою їх необхідно навчити методам самоспостереження, самопорівняння із взірцем, самоаналізу та самооцінці свого психічного стану. Застосовуючи ці методи, воїн усвідомлює та об'єктивно оцінює свою підготовку до бойової діяльності, можливості успішного її здійснення в складних умовах бойових обставин. Результатом буде ухвалення воїном рішення на самовдосконалення. Наприклад, у практиці зв'язківців часто трапляється така ситуація: радіотелеграфіст робить передачу впевнено, швидко. Несподівано виникають зміни в роботі. Якість, чіткість передачі порушується. Виявляється, що він «зірвав» руку. Для радіотелеграфістів це біда. Воїни, які «захворіли» на цю «хворобу», починають нервувати, переживати і цим ще більше погіршують становище. Справа доходить до того, що радіотелеграфісти не можуть керувати своєю кистю, У такій ситуації важливо підказати, що воїну на основі самоаналізу треба знайти причину зриву та визначити шляхи її подолання.
Подальшим етапом буде озброєння воїнів навичками й уміннями самокерування. Тут важливо роз'яснити бійцям, що керування своїми психічними станами і діями є комплексом систематизованих психічних і фізичних прийомів, які дають змогу знімати надмірну психічну напруженість, стимулювати зовнішню та внутрішню активність, максимально мобілізувати моральні та фізичні сили на виконання навчального та бойового завдань. ЦІ різні напрями психологічної підготовки та умови їх реалізації дають результат лише тоді, коли вони використовуються в комплексі, під час усіх занять із бойової та гуманітарної підготовки особового складу. При цьому центральною постаттю організації і здійснення психологічної підготовки є офіцер. Він має добре знати методи, за допомогою них здійснити процес психічного загартовування підлеглих, постійно вдосконалювати власний арсенал методичних прийомів І засобів, які б сприяли формуванню у підлеглих емоційно-вольової стійкості та готовності виконувати бойові та навчально-бонові завдання в складних умовах сучасної війни.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Основні напрями психологічної підготовки особового складу до ведення бойових дій» з дисципліни «Військова психологія»
