Розвиток павичок спілкування в діяльності військового керівника
Дослідження праці керівників засвідчили, що 40 % від усіх вирішуваних ними проблем належать до керування колективом, а ефективність їхньої праці на три чверті залежить від вміння взаємодіяти з людьми. Виділяють вісім груп якостей фахівця, які становлять майстерність керування: 1) спілкуватися на формальній і неформальній основах та ефек¬тивно взаємодіяти з колегами, рівними по посаді; 2) застосувати якості лідера, які необхідні при вирішенні пи¬тань з підлеглими; 3) орієнтуватись у конфліктних ситуаціях та правильно їх ви¬рішувати; 4) здобувати та обробляти необхідну інформацію, оцінювати, порівнювати й засвоювати її; 5) швидко ухвалювати рішення у екстремальних ситуаціях; 6) розпоряджатися своїм часом, розподіляти роботу серед під¬леглих, надавати їм необхідні повноваження, оперативно ухвалювати організаційні рішення; 7) виявляти якості підприємця, ставити перспективну мету, використовувати сприятливі можливості, своєчасно зміню¬вати структуру колективу; 8) критично оцінювати ймовірні наслідки своїх рішень, вчи¬тися на своїх та чужих помилках. Формування цих вмінь можливе за умови оволодіння навичками та прийомами правильного міжособистісного та внутрішньогрупового спілкування. Особливо це важливо для офіцера — керівника військово¬го колективу, якому у вирішенні професійних проблем та завдань управ¬ління недостатньо спиратись тільки на здоровий глузд, традиції та до¬свід. Командирові необхідно прагнути своєю поведінкою, манерою і так¬том спілкування з підлеглими створювати в оточення добрий настрій, не вносити напруженості, не провокувати негативних емоцій, не фор¬мувати пригніченості з боку підлеглих авторитарним стилем спілкування та управління. Ефективність спілкування багата в чому залежить від уміння зняти соціальні, політичні, релігійні, професійні та психічні бар'єри. Це мож¬ливо за наявності глибоких знань психіки людини, її ціннісних орієнта¬цій, які виражаються в інтересах, потребах, ідеалах тощо. Краще пере¬конує аудиторію той командир, який володіє риторикою (поставленим голосом, темпом мови, дотриманням пауз, голосовими акцентами тощо), комунікативним зовнішнім виглядом (охайністю, доброзичливістю тощо), здатен викликати спільні емоції, накреслити спільні інтереси та мету, аргументовано впливати на оточення. Авторитетний керівник може впливати на підлеглих, навіть маючи недостатньо аргументів. Необхідно знати підлеглих, які критично ставляться до повідомлень, схильні до навіювання — некритичного сприйняття дійсності, та від¬повідно обирати спосіб аргументованого або навіюваного впливу, прогнозувати результат та коригувати свої дії. Досвідченіші воїни вима¬гають переконливих впливів більшою мірою, ніж молоді воїни. Частіше зазнає поразки той керівник, який намагається відкрито впливати, не приховуючи намірів переконати окремих підлеглих або цілий колектив (групу), не робить це побічно в процесі появи якої-небудь інформації, подій. Керівникові не слід оприлюднювати неперевірених фактів, прагну¬ти змінити думку або запевнити підлеглих, виходячи з особистих при¬пущень або здогадів. Тільки об'єктивна інформація здатна задовольни¬ти потреби підлеглих та попередити виникнення чуток. Індивідуальне спілкування з підлеглими вдається здебільшого, коли командир виявляє повагу, враховує обставини місця та часу, вміє визначити настанови співрозмовника, володіє невербальними засобами комунікації, намага¬ється співпереживати, поставити себе на місце підлеглого та перейня¬тися його ситуацією. Психологічну готовність до спілкування визначають такі риси ко¬мандира: — майстерне володіння лексико-фразеологічним складом мови; — наявність розвинутої професійної мови; — вміння контролювати свій ситуативний образ в очах під¬леглих та підтримувати спілкування як фактор мобілізації волі, активізації інтелекту, бажання спілкуватися тощо. Ефективність спілкування керівника підвищують такі засоби та при¬йоми: — оптимальний зоровий контакт; — правильне розташування учасників розмови та надання їм можливості вільно висловлювати свою думку, розрахунок на повагу до своєї позиції, пояснення ситуації для забезпе¬чення єдності цілей; — викладення не тільки своєї думки, а й протилежної з пока¬зом сильних та слабких її боків; — виділення важливої інформації та ін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Розвиток павичок спілкування в діяльності військового керівника» з дисципліни «Військова психологія»
0