До основних характеристик спілкування, на нашу думку, слід відне¬сти його структурні компоненти, основні форми та акти, зміст. На основі діяльнісного підходу щодо розуміння природи спілкуван¬ня можна виділити такі його структурні компоненти: — предмет спілкування — це інший воїн, партнер по спілку¬ванню; — потребау спілкуванні — це прагнення воїна до пізнання й оцінки інших, а через них і за їхньою допомогою — до са¬мопізнання і самооцінки; — комунікативні мотиви — це те, заради чого воїн спілку¬ється з іншими воїнами; — дія спішування — це одиниці комунікації, цілісний акт, який адресований іншому воїнові; — завдання спілкування — це мета, на досягнення якої у кон¬кретній комунікативній ситуації спрямовані різноманітні дії, що відбуваються у процесі спілкування; — засоби спілкування — це ті предмети, за допомогою яких відбувається спілкування; — продукт спілкування — це предмети й утворення матері¬ального і духовного характеру, які створюються у процесі спілкування. Спілкування відбувається, як правило, у трьох формах: — монологічній (характерца для командира, коли він органі¬зовує певні види навчальної та службової діяльності під¬леглих); — діалогічній (найскладніша, але водночас бажана, особливо для офіцерів-вихователів); — полілогічиій (багатостороннє спілкування, яке відбувається у ситуаціях ухвалення рішень у бойовій обстановці, в екс¬тремальній ситуації, коли здійснюється боротьба за пере¬хоплення ініціативи у дискусії та діяльності). Спілкування як діяльність складається з ко 11 кроті і и х елементарних актів. Зокрема: — суб'єкта — ініціатора спілкування; — суб'єкта, якому адресована інформація; — норм і правил, на основі яких організується спілкування; — цілей, які мають учасники спілкування; — ситуації, в якій відбувається спілкування. Кожен акт спілкування являє собою ланку таких взаємозв'язаних комунікативних дій: — вхід суб'єкта спілкування у комунікативну ситуацію; — оцінка суб'єктом спілкування характеру комунікативної ситуації; — орієнтація у комунікативній ситуації; — вибір іншого об'єкта для можливої взаємодії; — постановка комунікативного завдання із врахуванням особ¬ливостей ситуації спілкування; — опрацювання підходу до суб'єкта взаємодії; — привернення уваги суб'єкта взаємодії; — оцінка психічного стану партнера по спілкуванню; — самоналаштовування внутрішнього психічного стану на психічний стан співрозмовника; — вирівнювання психічних станів партнерів по спілкуванню, формування загального емоційного стану; — комунікативний вилив одне на одного партнерів по спілку¬ванню; — оцінка суб'єктом спілкування — ініціатором спілкування — реакції партнера по спілкуванню; — стимулювання діалогу з боку партнера по спілкуванню; — активні дії партнера по спілкуванню на вплив ініціатора спілкування. Зміст спілкування може складати: — передання інформації, емоцій, почуттів, переживань, відо¬мостей; — взаємне сприйняття партнерами по спілкуванню одне од¬ного; — взаємооцінку партнерами по спілкуванню одне одного; — взаємовплив партнерів; — взаємодію партнерів та ін. Манера спілкування передбачає: — тон спілкування; — поведінку у спілкуванні; — дистанцію у спілкуванні (інтимна, особистісна, соціальна, публічна тощо). Наприклад, відстань між партнерами у спілкуванні називається зоною дистанції, яка може складати: в інтимній зоні — 15—45 см, особистісній зоні —45-120 см, соціальній зоні — 120-400 см, публічній зоні — понад 400 см. Отже, знання офіцером основних характеристик спілкування сприяє організації ефективного спілкування з партнерами по спілкуванню вза¬галі та педагогічного зокрема.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Основні характеристики спілкування» з дисципліни «Військова психологія»
