Окремі дослідники, наприклад, психологи Г.М. Андреева та К.К. Платонов, аналізуючи поняття спілкування, розмежовують його з поняттям комунікація. Останнє вони тлумачать як «повідомлення», «пе¬редання інформації», наголошуючи на його однобічному характері, зв'яз¬ку з теорією інформації, кібернетикою, технічними системами. Така необхідність виникає у зв'язку з тим, що окремі дослідники, наприклад, М.С. Каган, розглядають спілкування як комунікативний вид діяльності. На відміну від комунікації у понятті спілкування наголос робиться на взаємному обміні інформацією, емоціями й почуттями, виділяється його діалогічний характер, що передбачає взаємодію, взаєморозумін¬ня, взаємини між двома або кількома суб'єктами. Отже, комунікація може відбутися як між людьми, так і між технічними системами, а спілкуван¬ня — тільки між людьми, бо передбачає обмін думками, емоціями, почуттями, інформацією, налагодження контактів і організацію взаємодії. Міжособистісне спілкування — це процес інформаційної і предмет¬ної взаємодії між людьми, в якому формуються і реалізуються їхні між-особистісні стосунки. Воно передбачає встановлення прямих контактів між учасниками спілкування, які дають змогу безпосередньо реагувати та впливати на дії і висловлювання партнерів по спілкуванню, сприй¬мати один одного як конкретну особистість. Цей різновид спілкування розвивається перш за все у малих групах і колективах. Вихідна і головна одиниця міжособистісного спілкування —діада, парний соціально-пси¬хологічний зв'язок (у малій групі кожен спілкується з кожним, без посе¬редників). Сукупність парних взаємодій утворює систему міжособистіс-них зв'язків як на рівні внутрішньогрупового, так і на рівні міжгрупово-го спілкування. Основні види спілкування: матеріальне і духовне, пряме (безпосе¬реднє) і масове (опосередковане). Матеріальне спілкування — цс взаємини і взаємодія людей у ході матеріальнопрактичної діяльності, передусім у процесі професійної діяльнос¬ті, а також їхня поведінка в різних сферах суспільного життя. Духовне спілкування виступає як обмін партнерами по спілкуванню різноманітною інтслектуально-емоційною інформацією, переживаннями і дум¬ками за допомогою живої людської мови, засобів масової комунікації і не-вербальних засобів. Міжособистісне (пряме, безпосереднє) спілкування — це такий різно¬вид взаємодії людей, в якому вони одночасно (або послідовно) виступають одне щодо одного об'єктами і суб'єктами. Основною особливістю масового спілкування є його опосередкований, анонімний характер, спрямованість не на конкретну людину, а на великі й неоднорідні соціальні групи. Здійснюється масове спілкування найчастіше за допомогою засобів масової інформації. Міжособистісне спілкування забезпечує зв'язок особистості з без¬посереднім соціальним оточенням, а масове —сприяє здійсненню зв'яз¬ку особистості і суспільства. Суттєвий інтерес становлять функції спілкування, стосовно яких ма¬ється кілька підходів. Наприклад, згідно з одним із них спілкування має чотири класи функцій. До першого класу належать інструментальні функції обслуговування різних видів групової конкретної діяльності. Другий клас утворює комплекс психічних функцій, які зумовлюють роз¬виток окремих психічних процесів і форм психічної діяльності людини. Третій клас становлять соціально-психологічні функції спілкування — функції налагодження контактів між людьми, самоутвердження та самоак-туалізації особистості, розвитку стосунків між членами групи, групоутво-рення та розвитку групових процесів, а також функції, пов*язані з форму¬ванням і розвитком особистості в суспільстві. До четвертого класу належать соціальні функції спілкування: передання особистого та суспільного досвіду наступним поколінням, організація суспільної взаємодії, формування всіх видів суспільних стосунків, функціонування їх як найважливішого способу життя особистості, колективу, суспільства. Інформиційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передання та приймання інформації. Реалізація цієї функції відбувається на трьох рівнях. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у ви¬хідній інформованості людей, що вступають у психічний контакт. Другий рівень — передання інформації та прийняття рішень. Третій — прагнення людини зрозуміти інформацію та оцінювання одержаної інформації. Регуляційно-комунікативна функція полягає в регуляції поведінки. Спіл¬кування надає людині можливість регулювати поведінку і діяльність не тіль¬ки власну, а й інших людей і відповідно реагувати на їхні дії. Таким чином відбувається процес взаємного налагодження дій. Результатом такого нала¬годження є сумісність людей, їхня згуртованість і спрацьованість, взаємна стимуляція і корекція процесу діяльності та поведінки. Афективно-комунікативна функція характеризує емоційну сферу лю¬дини. Усім відомо, що характер спілкування безпосередньо впливає на пси¬хічний стан співрозмовника та навколишніх. Євген Руденський виокремлює такі функції: основні — інструмен¬тальна, синдикативна, самовираження, трансляційна; додаткові — екс¬пресивна, контрольна (соціальна), соціалізації тощо. Галина Андреева, у свою чергу, виділяла три групи функцій: кому¬нікативну, інтерактивну та перцептивну. Таким чином, все це дає змогу дійти висновку, що спілкування охоп¬лює та відображає двосторонній або багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, який породжується потребами спільної діяльно¬сті. Як суб 'єкт-об 'єкт-суб 'єктна взаємодія спрямована на розв'язання спільного завдання, так і спілкування з необхідністю включає обмін ін¬формацією між людьми, їхнє взаємне сприйняття та розуміння, взаємо¬вплив один на одного. Отже, спілкування — це процес налагодження контактів між людь¬ми, який дає змогу змінити перебіг спільної діяльності за рахунок по¬годження індивідуальних дій, розподілу функцій або здійснити ціле¬спрямований вплив на формування окремих осіб. Тому вона породжує такі феномени, як сприйняття і зрозуміння людьми одне одного; лідер¬ство і керівництво; згуртованість*! конфліктність; стосунки і настанови та ін. Спілкування — найважливіша ознака саме людського існування, без якого неможливі діяльність, формування й засвоєння духовних ціннос¬тей, формування розвиток особистості. Ефективність спілкування та повна реалізація основних функцій залежать від єдності його п'яти ас¬пектів: І)міжособистісного (відображає взаємодію воїна з безпосе¬реднім оточенням: з іншими воїнами, з якими він пов'яза¬ний у процесі службової та повсякденної діяльності); 2) ногнітивного (лаг можливість відповісти на запитання про те, ким е співрозмовник, який він як людина, чого від ньо¬го можна очікувати, тобто дозволяє пізнати основні особис-тісні якості партнера по спілкуванню, товаришів по служ¬бі); 3) комунікативно-інформаційного (являє собою обмін між вої¬нами своїми переживаннями, ідеями, настановами, настро¬ями, почуттями тощо); 4) емотивного (це особливість людського спілкування, тобто наявність емоцій, наповненість інформації особистісними почуттями та ставленнями); 5) конативного (спілкування задля узгодження зовнішніх і внутрішніх протиріч у позиціях партнерів по спілкуванню).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Спілкування і комунікація» з дисципліни «Військова психологія»
