Психологи зазначають, що людина як біологічна істота народжується один раз, але як особистість — двічі. Вперше тоді, коли дитина починає говорити «Я», відокремлюючись з оточення, протиставляючи себе ін¬шим людям та порівнюючи себе з іншими (це відбувається десь на тре¬тьому році життя). Друге народження особистості відбувається, коли у людини сформувався світогляд, власні моральні потреби та оцінки, про¬відні соціально значущі якості, властивості іриси, які роблять її відносно стійкою щодо переконань інших. Це дає їй можливість набути відносної автономності,'змогу керувати своєю поведінкою і діяльністю згідно зі своїми переконаннями і моральними нормами. Які ж дії сприяють «другому народженню» особистості? На що слід звертати увагу офіцерові в роботі з особовим складом? Першим фактором є біологічна зумовленість особистості. За Пет¬ром Гальпериним, це — будова головного мозку, що є передумовою її розвитку Середня вага мозку людини — 1360 г. Проте вага головного мозку є не єдиним показником розумових здібностей людини, які зумовлені не лише його побудовою, а й діяльністю. Межа ваги головного мозку, поза якою ро¬зумові здібності різко знижуються, становить для чоловіків 1000 г, для жі¬нок — 900 г. У людини вага головного мозку в 45-49 разів більшу за вагу спинного мозку. Головний мозок — один із найскладніших і найдивовижніших витворів природи на землі. Тільки у двох тварин мозок більший за людський — у слона й кита, але їхня загальна вага в багато разів більша від ваги людини. Найсуттєвіше значення має кора великих півкуль головного мозку, основну масу яких утворює біла речовина, з якої складаються провідні шляхи. Зверху великі півкулі вкриті тонким шаром нервових клітин завтовшки 2,5-3 мм, який називається корою великих півкуль. Якби згладити всі борозни кори великих півкуль, розпрямити їх і роз¬вернути на площині цієї звивини, то кора головного мозку людини зайняла б площу близько 2200 см2, орангутанга— лише 500 см2, а коня — трохи більше 300 см2. » За своєю будовою кора великих півкуль людського мозку набагато склад¬ніша, ніж у будь-якої тварини. У складі кори великих півкуль розрізняють три види нейронів: пірамідні, зірчасті та веретеноподібні, які розташову¬ються у сім шарів. Якщо в корі людського мозку нараховується 14-16 млрд. нервових клітин, то в корі мозку орангутанга — тільки близько 1 млрд. На¬скільки ця цифра величезна, можна судити з того, що на перелік цих клітин (по клітині на секунду) людині знадобилося би п'ять століть. Кору великих півкуль за характером побудови й локалізації функцій розподіляють, за Брод-маном, на 52 поля або більш як на 200 полів, за C. і О. Фогтами. За Олександром Лурією, мозок як саморегулювальна система скла¬дається з трьох основних блоків. Енергетичний блок підтримує тонус, необхідний для нормальної роботи вищих відділів кори головного моз¬ку. Він складається із систем верхніх відділів мозкового стовбура, сіт¬частої формації, а також утворення давньої кори. Другий блок забезпе¬чує приймання, переробку та зберігання інформації різної модальності. До нього входять задні відділи обох півкуль, тім'яні та потиличні відді¬ли кори. Останній блок забезпечує програмні дії та рухи, регуляцію активних процесів і порівняння ефекту дій з початковими намірами. Всі три беруть участь у психічній діяльності людини, в регуляції поведінки. Порушення роботи одного з них призводить до порушень пси¬хічної діяльності. Наприклад, ненормальна робота першого блоку здат¬на викликати нестійкість уваги, швидку виснаженість, сонливість, силь¬не занепокоєння тощо. Порушення другого блоку спричиняє відхилен¬ня у прийманні та переробці інформації різної модальності. Порушен¬ня третього блоку призводять, наприклад, до безглуздих повторів ру¬хів, які не спрямовані заданою метою, тощо.. За даними Григорія Костюка, онтогенез людського організму визна¬чається біологічною спадковістю, онтогенез особистості — соціальною спадковістю. Сутність біологічного фактора полягає в тому, що він забезпечує ге¬нетичні передумови подальшого розвитку людини як соціальної істоти. Становлення людського організму відбувається за конкретною програ¬мою, яка задана в його генотипі. Генотип визначає людський тип анато-мо-фізіологічної структури організму, його морфологічних і фізіологіч¬них ознак, будови нервової системи, статі, характеру дозрівання тощо. Генотип також визначає динамічні властивості нервових процесів, без¬умовно-рефлекторні мозкові зв'язки, з якими народжується дитина і які регулюють перші акти поведінки. Найголовніше — це спадково обумов¬лені величезні можливості утворення нових потреб і форм поведінки нервової системи людини, тобто це задатки людини. Вони реалізують¬ся тільки в умовах суспільного життя. Дослідження Григорія Костюка, Олександра Лурії, Бориса Теплова, Володимира Небиліцина, Миколи Малкова свідчать, що психічні властивості людей не можна безпосе¬редньо і прямолінійно виводити з їхніх задатків. Вони, за Г.С. Костюком, є результатом індивідуальної історії розвитку зумовленим не тільки природними даними, а й суспільними обставинами і діяльністю самої дитини. Отже, особистістю не народжуються, а стають в онтогенезі віднос¬но пізно. При цьому особливо важливо, що термін «особистість» має передусім соціальний зміст. Тому слід виділити такий фактор форму¬вання особистості, як соціальний. Тільки в суспільстві можливе форму¬вання особистості, за його межами цс неможливо. Для доказу цієї тези звернімося до історії. У стародавньому Римі, а також у Швеції, Литві, Бельгії, Угорщині, Німеччині, Ірландії, Франції були відомі випадки, коли людських немовлят вигодовували тварини. Таких випадків зареєстровано понад півтора десятки [54]. Усі ці діти видавали нечленороздільні звуки, не вміли ходити на двох ногах, мали велику м'язову силу та енергію, швидко бігали, прекрасно лазили й стрибали. Зір, слух і нюх у них були розвинені добре, проте далеко не всі з них навіть після тривалого перебування в людському суспільстві на¬вчилися говорити. Наприклад, ! 920 р. в Індії доктор Дж. Синг знайшов у вовчому лігвищі разом із вовченятами двох дівчаток. Одній з вигляду було років 7-8, дру¬гій — два роки. Молодша незабаром померла, а старша — її звали Кама-лою — прожила близько 10 років. Увесь цей час доктор Дж. Синг вів до¬кладний щоденник спостережень за нею. Камала повзала, спираючись на руки та ступні. М'ясо їла тільки з підлоги, з рук не брала. Коли під час їжі до неї підходили, гарчала. Дівчинка добре бачила в темряві й боялася силь¬ного світла, вогню і води, не давала себе помити. Вдень вона спала, сидячи в кутку обличчям до стіни, вночі вила. Одяг із себе зривала і навіть у холод¬нечу скидала ковдру. Через два роки Камала хоч і погано, але навчилась стояти й через шість років — ходити, та бігала все ж так, як і раніше. Протягом чотирьох років вона вивчила тільки шість слів, а через сім років —45. До цього часу дівчи¬на залюбки вже перебувала в товаристві людей, перестала боятися темряви й навчилася їсти руками, пити зі склянки тощо. У 17 років вона мала розу¬мовий розвиток чотирирічної дитини. 1923 р. в Індії у лігві леопарда разом із двома його звірятками знайшли п'ятирічного хлопчика. Хвороба очей, а згодом повна сліпота неймовірно ускладнили його «олюднення», і через три роки він загинув, так і не оволо¬дівши мовою. 1956 p., знову в Індії, знайшли 9-річного хлопчика, який про¬жив 6-7 років у вовчій зграї. Рівень його розумового розвитку був, як у 9-місячної дитини, і тільки після чотирьох років життя серед людей він ви¬вчив кілька простих слів і команд. Усі наведені випадки доводят^, що фізично діти розвиваються одна¬ково. Хоч би де росла дитина, у неї у певний час прорізаються, а потім випадають молочні зуби. Але психічні якості людини без людського середовища не можуть розвиватись, і людина залишається твариною. Все це свідчить про те, що провідну роль у формуванні особистості відіграє соціальний фактор, оскільки особистість є мірою соціального розвитку людини. Біологічний фактор є лише передумовою розвитку особистості. Тому останнє слово у розвитку особистості належить со¬ціальним умовам, але цей розвиток неможливий без біологічних перед¬умов. Природні (анатомічні, фізіологічні й інші якості) та соціальні фактори утворюють єдність і не можуть протиставлятись одне одному. Біологічні передумови реалізуються тільки в суспільних умовах житгя. Надбання суспільства не фіксуються і не передаються в генах. Вони засвоюються протягом життя через спілкування, виховання, активну ді¬яльність, в процесі яких відбувається соціалізація індивіда. Соціалізація — це процес засвоєння індивідом знань, соціального досвіду, норм і цінностей, включення його до системи соціальних зв'яз¬ків і взаємин, необхідних для його становлення і життєдіяльності в пев¬ному суспільстві. Вона характеризується двома важливими момента¬ми: засвоєнням соціального досвіду та його «перерозподілом» до рівня особистісних настанов і орієнтацій. Визначальними в цьому процесі є активність індивіда і варіативність його поведінки, що пов'язане з по¬ширенням, ускладненням соціальних зв'язків і взаємин та з певною спрямованістю його діяльності. Процес соціалізації суто індивідуальний і, відповідно, передбачає індивідуалізацію формування особистісних якостей індивіда та охоп¬лює всі етапи життєвого шляху, протягом якого він засвоює і викорис¬товує культурні цінності. Кожен етап соціалізації має свої особливості. Зміна вікових стадій супроводжується відповідними психічними меха¬нізмами засвоєння культури, спрямованістю нахилів і інтересів, сприй¬няттям і переробкою різноманітної інформації. Спочатку головним со¬ціальним середовищем для дитини є родина, родичі, які доглядають її, згодом — це товариство однолітків, шкільні групи, вихователі та вчи¬телі освітньо-виховних установ, пізніше — трудовий колектив тощо. Існують різноманітні засоби та способи соціалізації індивіда. Соці¬альне середовище, в яке потрапляє дитина і в якому розвивається — це об'єкти і різні явища природи, це створене людством штучне предмет¬не середовище, а передусім — це люди, їхні взаємини, створені ними речі, засоби життєдіяльності, мовні засоби, культура людської цивіліза¬ції. За Володимиром Вернадським, це ноосфера, що має планетар¬ний характер. Усі засоби та способи соціалізації спрямовані на засвоєння норм і приписів поведінки індивідом, які встановлені суспільством. Таке за¬своєння відбувається шляхом вироблення стереотипів, думок про ті чи інші властивості людини або явищ, що склалися на основі стандартизо¬ваних уявлень і очікувань. Водночас стереотипи є не тільки засобом та умовою соціалізації, а й її продуктом. Процес соціалізації історично зумовлений. В результаті цього про¬цесу формуються певні соціальні риси особистості, які необхідні для життєдіяльності в конкретному суспільстві. Зміст, стадії, конкретні ме¬ханізми соціалізації також визначаються структурою цього суспільства. Найважливішими інститутами соціалізації є родина, школа, товари¬ство однолітків, засоби масової інформації, трудовий (військовий) ко¬лектив тощо. Впливи соціального середовища мають, у першу чергу, опосередкуватися рівнем власної активності індивіда у діяльності та поведінці, характером стосунків з іншими людьми, рівнем освіченості та вихованості, індивідуальними рисами характеру, життєвими настановами тощо. У зв'язку з цим слід виділити такий важливий фактор формування особистості, як виховання. У вітчизняній психологічній науці розроб¬лена система наукових поглядів, за якою психічний розвиток людини є опосередкований, організований і спрямований вихованням, навчанням і самовдосконаленням. Суттєвий внесок в обґрунтування цієї проблеми зробили такі вчені, як Павло Блонський, Лев Виготський, Петро Галь¬перин, Василь Давидов, Олександр Запорожець, Григорій Костюк, Олек¬сій Леонтьев, Олександр Лурія, Данило Ельконін та ін. Наприклад, конкретизуючи зв'язок психічного розвитку дитини з вихованням і навчанням, Григорій Костюк показав складні зв'язки між ними — залежно від того, як виховується людина взагалі, які взаємини складаються в процесі навчання і виховання між вчителем і учнем, між учнями в колективі, як виховання, навчання і розвиток пов'язуються із життям. Отже, виховується дитина в безпосередньому спілкуванні з дорос¬лими. Так само слід розуміти і думку Сергія Рубінштейна про те, що виховання впливає на психічний розвиток тільки за умови вмілого спря¬мування дорослими діяльності дитини. Дорослі розповідають їй, «що є добре і що є погано», заохочують ті дії дитини, які відповідають мо¬ральним нормам поведінки, і карають за провину. З часом цей зовніш¬ній контроль замінюється самоконтролем. Кожен офіцер має пам'ятати, що виховання — це надзвичайно важ¬лива справа, від якої залежить доля людини. Недаремно французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері (1900-1944) наголошував, що виховання має перевагу над освітою, оскільки воно формує людину. Тому офіцер має так впливати на підлеглих, щоб допомог™ їм засвоїти за¬гальнолюдські моральні звички та. цінності, любов до військової праці, Вітчизни, батьків тощо. Також слід пам'ятати про предмети виховного впливу. Наприклад, Антон Макаренко вважав добір і виховання людських потреб най¬важливішими завданнями виховної роботи. Слід намагатися формува¬ти та розвивати не тільки матеріальні, а й вищі людські потреби, що характеризують особистість як творця матеріальних і духовних ціннос¬тей. Це — необхідність у спілкуванні з іншими людьми, у співпраці з ними, у моральній поведінці, у знаннях, у творчій діяльності тошо. Розвиток цих потреб веде до формування змістовних мотивів і мо¬тивацій поведінки людини. На необхідність такої виховної роботи звер¬тав увагу Григорій Костюк, коли він наголошував на необхідності пе¬ретворення позитивних ситуаційних спонук на стійкі мотиви поведінки. Отже, формування мотиваційної сфери особистості — складна і важка справа, але нею вирішується доля людини, тому що визначаються життє¬ві настанови, формується загальна і професійна спрямованість особис¬тості. Також слід пам'ятати про інші предмети виховного впливу. Це знан¬ня, ідеали, цілі, підсвідомість, емоції, воля людини, які разом з вищеза¬значеними предметами виховного впливу формують єдність, створю¬ють струнку систему і, врешті-решт, лежать в основі цілісної системи систем — особистості. Усе це сприяє духовному, інтелектуальному, моральному, громадян¬ському і фізичному розвитку воїна, його перетворенню в суб'єкта вій¬ськово-педагогічного процесу Розвиток особистості воїна відбувається гуманно і успішно, якщо він є активним і зацікавленим учасником цьо¬го процесу, коли враховуються його власні мотиви, цілі, прагнення, якщо командир уважно стежить за ставленням воїна до військової служби та бойового навчання, до його думок і життєвих настанов. Це, безумовно, вимагає перебудови технології навчання і виховання військовослужбов¬ців, відмови від принципів і методик авторитарної педагогіки. Напри¬клад, сьогодні найгуманнішою є особистісно-орієнтована педагогіка, яка грунтується на приматі суб'єктності учня, визнанні за ним права на самовизначення і самореалізацію в пізнанні через опанування способа¬ми навчальної роботи. Отже, особистість не є пасивним результатом впливу ззовні на дити¬ну, вона розвивається в процесі її власної активної діяльності. Зв'язок між поведінкою, діяльністю й особистістю був найчіткіше виокремле¬ний Олексієм Леонтьєвим, Сергієм Рубінштейном, Григорієм Костю-ком, Василем Давидовим, Олександром Асмоловим та ін. Вони особли¬во наголошують на власній активній діяльності як одному з основних факторів формування особистості. Під діяльністю мається на увазі: для дитини — гра та учіння, а для дорослої людини — учіння й праця; для військовослужбовця — військова праця. Так, Григорій Костюк особливо підкреслював зв'язок виховання з працею, з життям і вважав це одним із основних джерел формування в учнів повноцінної особистості. Він вважав, що найбільш продуктив¬ним у процесі розкриття психологічної проблеми особистості є підхід, що спирається на аналіз її діяльності. На його думку, суспільні умови визначають психічні властивості особистості не самі по собі, а завдяки її діям, загалом —діяльності. Він робить дуже важливий висновок про те, що структура особистості мас розглядатися не лише в діяльнісному, а й соціально-психолого-індивідуальному плані. Особистість, на його думку, є дуже складним ієрархічним утворенням, до якого входять підструктури різної онтогенетичної давності, що включаються в загальну організацію особистості як «суб'єкта діяльності різних видів». Тому ве¬ртикальні соціально-психолого-індивідуальні властивості особистості мають загальні горизонтальні діяльнісні риси. Він виділяє структурні ком¬поненти діяльності — мотиви, знання, засоби дій тощо. За психологічними теоріями Сергія Рубінштейна та Олексія Леон¬тьева, особистість формується в діяльності та народжується з діяльно¬сті. Особистість, на їхню думку, виступає, з одного боку, як умова ді¬яльності, а з іншого — як продукт діяльності. Так, Олексій Леонтьев у межах свого діяльнісного підходу до осо¬бистості визначав її основу як сукупність суспільних за своєю приро¬дою відношень людини до світу, що реалізуються діяльністю. На його думку, тільки завдяки діяльності особистість стає суб'єктом пізнання та перетворення об'єктивної дійсності. Сукупність діяльностей, що ре¬алізує особистість, є основним параметром особистості. Другим параметром особистості Олексій Леонтьев вважав ступінь ієрархічності мотивів діяльностей. Серед них виділяється головний мотив, який формує сенс життя особистості. Реалізація смислу життя особистості відбувається у тому разі, коли головний мотив людини під¬німає її до розуміння загальнолюдських цінностей і поєднує життя лю¬дини з життям людства. Однією з головних ознак розвитку особистості в діяльності він вва¬жав здатність до творчості, до творчої діяльності, досягнення суспіль¬но і особистісно значущих результатів у ній, а не просте задоволення потреб. Таким чином, діяльність у Олексія Леонтьева є універсальною ос¬новою, наскрізним виміром уявлення про особистість, який охоплює всі підструктури соціально-психолого-індивідуального виміру особис¬тості. У зв'язку з цим справжня основа особистості полягає в «системі діяльностей». Тому там, де процес бойового навчання і військова праця реально поєднуються у життєдіяльності воїна, де вони наповнюються інтелектуальним змістом, створюються сприятливі умови для всебіч¬ного розвитку особистості військовослужбовця, для задоволення різ¬номанітних її потреб і запитів, для формування психологічно і духовно насиченої військової праці. Узагальнюючи вищенаведені погляди провідних психологів на роль діяльності у формуванні особистості, слід наголосити, що діяльність становить вимір багатоярусної структури особистості, який можна ди¬ференціювати на такі компоненти, як метотворний, потребнісно-моти-ваційний, інформаційно-пізнавальний, емоційно-чуттевий і результа¬тивний. Недаремно Олександр Асмолов стверджує, що «справжньою осно¬вою і рушійного силою розвитку особистості є спільна діяльність, в якій відбувається соціалізація особистості, засвоєння заданих соціальних ро¬лей» [5, с. 6]. Чим вища якість бойової та гуманітарної підготовки під¬розділу, тим більше вона впливає на гармонійне формування особистос¬ті військовослужбовця. Враховуючи це, офіцерові слід звертати особли¬ву увагу на зміст, характер і позитивну мотивованість військової праці особового складу, яка безпосередньо впливає на формування особисто¬сті військовослужбовця. Тут актуальною є думка Льва Виготського про необхідність орієнту¬вання педагогіки не на вчорашній, а на завтрашній день дитячого роз¬витку. Тільки тоді вона зможе в процесі навчання здійснювати психіч¬ний розвиток. Він запропонував спеціальне поняття — «зона найближ¬чого розвитку», в якому відображено внутрішній зв'язок між навчан¬ням і психічним розвитком індивіда. Смисл цього поняття полягає в тому, що на кожному етапі свого розвитку дитина може розв'язувати певне коло проблем лише під керівництвом дорослих або спільно з більш розвинутими дітьми. Потім ці завдання і дії вона виконуватиме само¬стійно, але здатність до цього виникає внаслідок спільних дій у процесі навчання, актуальний зміст, прийоми, способи та форми якого зібрані саме у «зоні найближчого розвитку». Основним механізмом такого пе¬реходу зовнішніх, розгорнутих і колективних форм діяльності до вну¬трішніх, згорнутих та індивідуальних форм їх виконання людиною є інтеріоризація. Отже, навчання як різновид діяльності має безпосередній вплив на формування особистості людини і тому його слід вважати формою роз¬витку психіки людини. Виховання і навчання, як цілеспрямована педа¬гогічна діяльність, скеровують психічний розвиток людини.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Основні фактори формування особистості» з дисципліни «Військова психологія»
