Хомський, Аврам Ноам (Chomsky, Avram Noam) Нар. 7 грудня 1928 p., Філадельфія, Пенсільванія, США. Галузі досліджень Ноама Хомського, професора лінгвістики в Масачусетському технологічному інституті, де він викладає з 1955 p., включають у себе лінгвістичну теорію, синтаксис, семантику та філософію мови. Як соціальний критик та політичний активіст, Хомський також опублікував численні книжки, статті, інтерв'ю та лекції. З виходом у світ "Синтаксичних структур" (1957) і "Аспектів теорії синтаксису" (1965) праця Хомського революціонізувала лінгвістику. Він підходив до лінгвістики як до галузі психології, такої, що вивчає функціонування однієї сфери, а саме, мовної здатності. Через свої дослідження він прийшов до дивовижних і суперечливих висновків як про можливості мовців, так і про структуру будь-якої мови. Теорія мови Хомського виникла з емпіричної проблеми. Він помітив, що нормальні дорослі носії мови, як правило, розуміють почуте з першого разу і здатні створювати нові висловлювання, тобто говорити те, чого вони ніколи не говорили раніше. Таким чином, пересічні дорослі мовці заанґажовані в глибоко витончене і творче застосування мови. Але Хомський також помітив, що тубільні носії мови, наділені цими складними й витонченими здібностями, набули їх у ранньому віці завдяки знайомству із вкрай обмеженими, мінливими і часто зіпсованими даними. У своїх спробах пояснити безодню між невеликою кількістю невірних даних, приступних малій дитині, і складними й чітко систематизованими лінгвістичними здібностями, що їх дитина набуває за неймовірно короткий період, Хомський прийшов до гіпотези "природженої здібності", тобто він припустив, що люди мають народжуватися з цією природженою здібністю до засвоєння мови. Взявши до уваги дивовижну відповідність лінгвістичних систем між мовцями даної мови, наділеними дуже різним досвідом, а також помітивши, що в різних мовах існують дуже суворі обмеження на те, що можна назвати правильно побудованою фразою, Хомський дійшов висновку, що повинні існувати певні граматичні структури, своєрідна "універсальна граматика", яка визначає природжене знання загальних характеристик будь-якої можливої мови. Хомський іде далі, припустивши, що можуть існувати й інші природжені спроможності розуму, що керують моральними та естетичними судженнями, науковим мисленням та здоровим глуздом. Взяті разом, ці природжені спроможності визначають нашу фундаментальну людську природу. Теорія Хомського надзвичайно популярна серед лінгвістів і фахівців із теорії пізнання. Що ж до постструктуралістів, то вони сприйняли лінгвістичні теорії Хомського як ще одну форму есенціалізму і тому чинили їм великий опір. У відомій дискусії, опублікованій 1974 p., Хомський і Фуко часто погоджувалися між собою в питаннях політики, але постійно сперечалися з приводу онтології людської природи, причому Фуко твердив, що "немає нічого фундаментального". І в науковому, і в політичному плані Хомський тримався на відстані від Лакана, Дерида, Ліотара, Кристевої, Фуко і всіх тих, хто був пов'язаний з інтелектуальним життям у Парижі, починаючи з 1960-х pp. Він описав більшість теоретичних надбань цієї групи як обскурантистське "псевдонаукове позування", що вражає дивовижною відсутністю наукової підготовки та самокритики. 468 Щоб зрозуміти ставлення Хомського до постмодернізму, важливо зрозуміти і глибину його відданості сучасному науковому раціональному мисленню, і суто технічний характер його застосування терміна "теорія". На його думку, теорія — це модель, яку можна використати для пояснення і кращого зрозуміння тих чи інших аспектів природного світу. Теоретичні принципи шляхом обґрунтованої аргументації повинні привести до висновків, що є інформативними, нетривіальними і спираються на більш імовірні підвалини, ніж інші конкурентні теорії. До того ж теорія повинна бути, як правило, зрозуміла кожному, хто, як Хомський, присвятив чимало років дослідженням у сфері науки та філософії. У тому випадку, коли до них звернуться із запитаннями, автори теорії повинні бути спроможні дати зрозуміле обґрунтування принципів та експериментальних даних, на яких побудована їхня теорія, і розповісти, що саме з досі не очевидного вона пояснює. Це стандартні критерії, що їм мусять підпорядковуватися всі наукові обґрунтування. Деконструкція та більша частина того, що претендує називатися "постмодерністською теорією" або "постмодер-ністською філософією", як вважає Хомський, не витримують цього випробування, а отже, їх треба відкинути. Хомський не приховує, що він не має справжнього інтересу до постмодерністських теорій. На підставі своїх розмов із Фуко, Лаканом та іншими і своїх спроб прочитати дещо з літератури, зокрема книжку Дерида "Про граматологію", він дійшов висновку, що подальше зна- йомство з цими теоріями навряд чи щось йому дасть. Якщо ж поставитися до постмодерністських теорій прихильніше, то той факт, що вони не піддаються тестуванню на наукову прийнятність, залишає відкритою можливість, що існують інші, не наукові, критерії, які можуть бути застосовані. Так, наприклад, Хомський не бере до уваги відмінності між наукою і філософією, на яку вказує Дельоз На думку Дельоза, наука — це спроба запропонувати пояснення за допомогою суджень, які можуть бути істинними або хибними, тоді як для філософії характерним є створювати концепції, що наділяють людину здатністю "мислити інакше". Якщо подивитись на неї під цим кутом зору, постмодер-ністська філософія не може оцінюватися за тими самими критеріями, що й наука, і здатна уникнути багатьох закидів, що їх зробив Хомський.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Хомський, Аврам Ноам» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
