Фройд, Зиґмунд (Freud, Sigmund) Нар. 6 травня 1856 p., Фрайберґ, Моравія; пом. 23 вересня 1939 p., Лондон, Англія. Засновник психоаналізу Зиґмунд Фройд як особистість, як парадигматичний практик психоаналізу і як автор величезного корпусу праць, що заклали підвалини психоаналізу, справив, можна сказати, просто-таки магічний вплив на постмодерністську думку. Будучи чимось більшим, аніж сухим теоретиком, який ніколи не звертає з єдиної дороги свого наукового пошуку, Фройд також став чимось на зразок міфологічного героя в сучасній культурі. Він не раз з'являвся у фільмах та романах, репрезентуючи персонажів, у яких поєднувалися зацікавлення сексуальністю, патологією та потяг до героїчних пошуків істини. У деяких відношеннях Фройд видається класичним мислителем модернізму; він прагнув засвоїти методи та моделі природничих наук, він був невтомний у своєму пошуку психологічної істини. А проте саме ці якості, поєднані з галуззю досліджень, яка постійно чинить опір завершенню та певності, до яких тяжіють методи науки, допомогли науковій діяльності Фрой-да наблизитися до постмодернізму. Перед лицем нових експериментальних даних та інтуїтивних гіпотез поняття та моделі Фройда постійно переглядалися протягом його тривалої наукової кар'єри, і це допомагало висвітлити їхній статус як парадигм. До того ж конфліктні моделі та рівні дискурсу витворюються на лініях напруги, які виникають між спробами дати всьому наукове пояснення і визнанням, що людську особистість не можна пізнати самими лише емпіричними засобами. Фройд захоплювався мистецтвом, міфологією та літературою і постійно черпав із цих джерел, щоб дати вираз своїм ідеям. Крім того, його власна творчість нерідко відкривала літературні та символічні виміри, що примножували свої значення поза сферою буквального. Таким чином, стиль Фройда має виразно постмодерністські якості; його не можна вкласти в компактний обсяг або звести на один рівень значення, і він заохочує читачів концептуально трактувати проблеми з різних точок зору. Фройд став також предтечею постмодернізму в тому, як він відкрив шлях до зрозуміння децентралізованої суб'єктивності. Його первісна топографія або мапа розуму постулювала вимір несвідомого, що складається з внутрішніх імпульсів та пригнічених бажань і пам'яті. У симптомах неврозу та істерії, а також у снах та повсякденних помилках Фройд вбачав розриви свідомого контролю сплесками лібідної енергії, колишніми травмами та нерозв'язаними конфліктами ("Дослідження істерії", 1895; "Інтерпретація сновидінь", 1900). Людська особистість тут розглядається як плюралістична, і відкриття ліній комунікації між нерідко конфліктними системами розуму стає істотним завданням психоаналізу. Друга топографія Фройда — це, в деяких аспектах, навіть більш радикальна плюралізація розумових дій ("Еґо та ід", 1923). Проведення формальної різниці між діями еґо, ід та супереґо дозволило Фройдові застосувати термін "несвідоме" менш субстантивно та більш описово. У цей спосіб він з'ясував такі феномени, як пригнічення та захист, у яких еґо діє несвідомо. Супереґо також є несвідомим, проте воно виражає вищі якості особистості, такі як сумління. Крім того, супереґо репрезентує критичний зв'язок між психологією та культурою; воно не природжене, а формується завдяки інтро-екції культурних норм та ідеалів. Індивід справді визначається культурою, і цей факт надзвичайно важливий для постмодерністського смислу мови як засобу формування досвіду неминуче релятивізованої реальності. Праці Фройда охоплюють психологію, філософію, теорію культури та етичні студії. Вони
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Фройд, Зиґмунд» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
