Оперте на сформовану в XIX ст. націоналістичну концепцію мовних студій, вивчення французької мови традиційно зосереджувалося на аспектах високої культури. Вивчення французької цивілізації від Римської Галлії до сьогоднішнього дня означало дослідження слави, яка ототожнювалася з Францією, від ренесансних замків у долині Луари, через добу правління Людовіка XIV, до генерала де Ґоля. Французька літературна спадщина також зміцнювала цю ідею і свідчила про високі здобутки Французької держави, навіть якщо ця література творилася в такі історичні періоди, як Серед- ньовіччя, коли Франція ще не була єдиною нацією. Вважалося, що література була однією з тих складових високої французької культури, які найбільше заслуговували на вивчення. Невід'ємним від цього підходу було поняття, що французький літературний текст містить у собі певну ідею французькості. Читати Вольтера або Флобера означало явно чи неявно вивчати єдине і однорідне поняття французького духу. Згодом, почасти для того, щоб підтримати й зберегти цю ідентичність, був укладений канон важливих літературних творів, від Середніх віків до XX ст., який став осердям студій, і від студентів вимагалося, щоб вони прочитали їх усі та осмислили. Літературні студії або французькі літературні студії були, отже, фокусом дисципліни. Літературні твори з інших франкомовних регіонів світу включалися в цей канон дуже рідко. Людина, що присвячувала себе вивченню французької мови, здобувала можливість підвищити свій загальнокультурний рівень через засвоєння французької літератури й культури, що мали в культурній царині високий авторитет. Вважалося, що знання французької романтичної поезії значно збільшує культурні надбання людини. Водночас студент нефранцуз міг через студії певною мірою уподібнитися до людини французького походження. Засвоєння літературного канону, з яким звичайно була обізнана людина французького походження, означало, що студент якоюсь мірою ставав схожий на свого французького колегу. Крім того, реальний процес вивчення включав у себе також не завжди помітне тренування в освоєнні французькості. Студенти та дослідники, які спеціалізувалися в галузі французької літератури, могли також зосередити увагу на поясненні тексту — це коли даний літературний фрагмент аналізується як суто лінгвістичний продукт, майже без звернення (або й взагалі без звернення) до історичної контекстуалізації, — почасти тому, що французький дослідник часто підходив до аналізу літературного тексту в такий самий спосіб. Студенти могли відточувати свою майстерність у володінні французькою мовою, також пишучи диктанти, тобто записуючи на папір прочитаний їм уголос уривок тексту.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Традиційні підходи до вивчення французької мови» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
