Уява — це здатність витворювати ментальні образи завдяки творчій або репрезентаційній спроможності. Вважається, що, як репрезента-ційна спроможність, уява творить або репрезентує реальність, яка вже існує. Як творча здатність, уява сутнісно продуктивна: вона творить щось оригінальне або автентичне поза даною реальністю. Проте, як покаже її короткий родовід, уява — це ще великою мірою і творіння історії. Наприклад, парадигма домодерної уяви найкраще описується як дзеркало. Тут найпершим завданням людської уяви було віддзеркалювати, а отже, бути своєрідним дзеркалом або міметичним віддзеркаленням божественного (див. мімезис). Так, у домодерному малярстві уява виражалася як анонімна спільна сутність, що продукувала твір як жертовний або божественний дар. Сучасний період, проте, був позначений радикальною трансформацією. Тут парадигма уяви найкраще описується як лампа, тому що творчий геній можна уявити як його (або її) власне джерело світла. Саме тому сучасна уява наголошувала на творчій силі індивіда (підсумованій, наприклад, у романтичному культі творчого генія). Саме індивід, індивідуа- 439 льний митець або автор постає як творче, продуктивне джерело оригінального автентичного вираження. Постмодернізм Говорити про уяву в добу постмодернізму, проте, означає щось набагато більше, аніж просто зафіксувати ще одну історичну трансформацію; схоже на те, що ця доба може привести до цілковитого зникнення уяви. Постмодернізм ставить під знак запитання кілька фундаментальних принципів модерної уяви. Ось ці принципи: а) поняття первісного, автентичного вираження; б) авторитет митця/автора; в) наративна послідовність; г) метафізична глибина; ґ) суб'єктивна сутність. Багато хто пов'язує цю трансформацію місця або сили уяви з революцією в галузі засобів масових комунікацій. Наприклад, як показав Вальтер Беньямін, з появою механічного відтворення індивідуальний суб'єкт перестав бути виробником та комуніка-тором власних образів. Змістилося саме джерело уяви та його здатність створювати образи. З появою кіно, відео, телебачення та Інтернету здатність уяви творити образи відірвалася від свого первісного джерела, яке було в модерному суб'єкті. В цьому розумінні постмодернізм показує, що сила технологічного відтворення кидає виклик претензіям модерного суб'єкта бути автентичним, творчим виробником. Таким чином, модерний суб єкт, принаймні почасти, перетворився з активного, творчого суб'єкта на суб'єкта пасивного, що його бомбардують образами фабричного виробу. Уява завжди перебувала в унікальному зв'язку з дискурсом реальності. Проте з появою відтворювальних технологій мас-медіа сам дискурс "реального" починає втрачати сенс. Розмова про автентичне вираження стає необгрунтованою до тієї міри, до якої образ узурпує ту реальність, що її він покликаний репрезентувати. Проте, оскільки постмодерністська уява гостро усвідомлює цю іронію, її парадигма най- краще описується як лабіринт дзеркал. Ідеться про те, що образ лабіринту передає мімезис, який, наче збожеволівши, стає віддзеркаленням віддзеркалення, чистою віддзеркалюваністю без початку. Ця гіперболічна тенденція само-віддзеркалення та напружене самоусвідомлення призводять до навмисного самопародіювання. У цьому розумінні, постмодерністська уява — це пародійна уява. Наприклад, механічні повторення та відтворення, що їх ми спостерігаємо в серійному мистецтві Енді Воргола, буквально висміюють ідею оригінального твору та гуманістичне поняття первісного творчого суб'єкта, пропонуючи твори без глибини чи внутрішнього змісту, які дуже мало відрізняються від товарних об'єктів споживацького обміну. Так, наприклад, "Бляшанка із супом Кемпбел" Воргола перетворює на елемент гри саму відмінність між мистецтвом як відтворювальною технікою та розвинутим споживацтвом. Тут, оскільки постмодерністська уява визнає, що ця відмінність, мабуть, уже стерлася і її власний занепад також уже близький, їй нічого, власне, не залишається, як перетворитися на самопародію. Чи зможе уява вижити в добу постмодернізму, не зовсім ясно. Якщо взагалі є підстави говорити про постмодерністську уяву, тоді це уява, спрямована на власне саморуйнування та самопародіювання.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Уява» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
