Тоталізація — це історичний поступ у напрямку до примирення або розв'язання всіх протиставлень, суперечок або незгод через включення в усеохопнє ціле. Поняття тоталізації увійшло в постмодернізм через думку Ґ. В. Ф. Геґе-ля та Карла Маркса. Тоді як домодерні та ранні модерні концептуальні системи розуміли тотальність як статичне ціле, для Геґеля й Маркса тотальність конституювалася в історичному процесі й через історичний процес. Процес тоталізації передбачає, що історія має 1) telos, який Гарантує, що початок, середина й кінець ввійдуть у всеохопну тотальність; 2) розум або логіку, що лежить в основі кожної події, яка відбувається на цій дорозі, і Гарантує її значення; 3) єдиний суб'єкт, гегелівський дух або 434 Марксів пролетаріат, історія якого оповідається. При такому прочитанні історія є тією стежкою, по якій єдиний історичний суб'єкт приходить, нарешті, до себе від тієї фрагментації, якої він зазнав. Таким чином, поняття тоталізації передбачає оптимізм і віру в те, що історичний процес — це процес поступу, а не занепаду. Хоч первісно тоталізація була задумана з визвольними намірами, Ніцше розгледів і її зловісний бік, побачивши в ній пришестя нігілізму, який загрожував затопити Захід байдужістю та відчуттям утрати цінностей. Подібним чином Макс Вебер висловлював дедалі більший песимізм щодо ідеї тоталізації, коли описував раціоналізоване та звільнене від чарів сучасне суспільство, в якому історія досягла кульмінації як "залізна клітка". Подальшу причину цієї втрати ілюзій можна знайти в катастрофічних подіях початку XX ст. Крах революційної політики й утворення тоталітарних держав у Росії, Німеччині та Італії позбавили ідею тоталізації всякого визвольного потенціалу. Таким чином, у постмодернізмі термін "тоталізація" має насамперед негативні конотації. У працях Мішеля Фуко, наприклад, описується, яку величезну ціну довелося сплатити людству за своє прагнення до тотальності. Тоталізація описує не примирення чвар, а систематичне виключення (або контроль) тих інших (божевільних, злочинців тощо), які відмовляються примиритися з цілим. Розвиваючи схожі думки, Емануель Левінас пропонує етичну критику тоталізації. Згідно з Левінасом, претендуючи на включення всякої іншості в ціле, тоталізація винна в тому, що прагне чинити насильство над алтерністю іншого. До такої критики тоталізації можна додати екзистенціалістське заперечення, яке ґрунтується на тому, що тоталізація виключає страх і тремтіння, з якими самотня людина стоїть перед Богом, або що їй не вдається виразити свою тривогу перед лицем смерті. Проте в деяких течіях постмодернізму поняття тоталізації реабілітується. Такі мислителі, як Юрґен Габермас, наприклад, розкривають значення тоталізації, яке не призводить до тоталітарних або репресивних наслідків, що їх остерігається постмодернізм. Такі мислителі зберігають проґресистське розуміння історії та раціоналізації, разом із тим відкидаючи поняття кінця або остаточного розв'язання, які супроводжувалися такими катастрофічними наслідками. Подібним чином, вони зберігають поняття історичного суб'єкта, але бачать його міжсу-б'єктивним або колективним, радше ніж як об'єднаний клас або дух.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Тоталізація» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
