"Тимпан" — це заголовок есе-передмови до книжки Жака Дерида "Околиці філософії" (1982). На перший погляд, найбільш прикметною характеристикою цього есе є типографічне розташування тексту Дерида паралельно з уривком із автобіографії Мішеля Лері "Biffures" ( "Закреслення ' ), що дається на правому березі тексту. Вмістивши літературний текст на березі (на околиці) свого власного філософського есе, Дерида розглядає відносини між центром і околицями, а також точки перетину між літературою і філософією, демонструючи спосіб, у який інші тексти не так вторгаються, як доповнюють один одного (див. компаративне літературознавство; літературні студії). Дерида також поширив друкарський елемент і на свій текст "Подзвін" (1986). Філософські наслідки марґінальності та рамки, порушені в "Тимпані", далі розглядаються в його тексті "Істина в живописі", де автор обговорює термін парергон (1987). Есе "Тимпан" має три епіграфи з Геґеля, на чию філософську позицію щодо меж Дерида орієнтується. Він, зокрема, розширює гегелівське поняття Aufhebung (піднесення); (relever — французькою мовою і sublation — англійською), акт заперечення та піднесення в діалектичному процесі. В одному епіграфі, зокрема, сказано, що через піднесення "виникає інша межа, яка не є межею". Дерида пропонує "переглянути в усіх розуміннях прочитання гегелівського Aufhebung, зрештою, вийти за межі того, що сам Геґель... мав на увазі чи хотів сказати, за межі того, що записане у слуховому каналі його вуха" (Derrida, 1982: XI). Дерида звертається до полівалентності свого суб'єкта, зводячи докупи різні значення, які може мати слово "тимпан". Згадка про вухо тут особливо доречна, оскільки полісемія слова "тимпан" стосується барабанної (тимпанальної) перетинки. У своїх спробах переосмислити філософію Дерида запитує, чи можна проколоти барабанну перетинку (тимпан) філософа й бути певним, що він усе одно вас почує та зрозуміє? (Derrida, 1982: XI). Дерида висуває припущення, що філософія чує голос іншого виразні- ше не лише в піднесений, а й у нескінченний спосіб. Дерида вважає, що західна метафізика ло-гоцентрична, і пропонує кілька тверджень про історичне визначення філософії. Це — "єдиний дискурс, що завжди прагнув одержати свою назву лише від себе". Він завжди наполягав на тому, щоб забезпечити собі "контроль над своїми межами", і завжди вважав, що контролює "околиці свого вмісту" й осмислює свого іншого" (Derrida, 1982: X). Через деконструкцію Дерида прагне переглянути ієрархію, що встановилася в бінарних опозиціях, таких як околиці й центр, та припущення, що межа легко визначає відмінність між одним елементом та іншим. Мета дослідження Дерида ширше розкривається в його наступному есе "Différence" ("Розрізнення"), де цей його термін визначає елемент відмінності та затримки, необхідної для того, щоб ретельно проколоти тимпан без наслідків — глухоти. Адже в "Тимпані" Дерида твердить, що "поза філософським текстом лежать не чисті, незаймані, порожні околиці, а інший текст, пучок відмінності сил без жодного наявного центру референції", що характеризується "невичерпною стриманістю" (Derrida, 1982: XXIII). Друге значення слова "тимпан" відсилає нас до дерев'яної та залізної рамок, які застосовуються в ручному друкарському верстаті й між якими вкладається аркуш паперу, встановлюючи в такий спосіб зв'язок між рамкою й текстом. Дерида досліджує далі цей зв'язок у своїй праці "Істина в живописі", де він обговорює parergon у стосунку до ergon (праці, твору), посилаючись на уривок із "Критики судження" (див. §14) Імануїла Канта, де художня творчість розглядається в термінах своїх внутрішніх та зовнішніх елементів. На думку Дерида, ширшою проблемою в його критичному дослідженні західної метафізики є питання, може чи не може філософія по-справжньому зрозуміти свого "іншого", що, як він вважає, є справжнім осереддям її досліджень. Якщо вона зможе пізнати свого "іншого", то зможе зрозуміти і власні межі й означити околиці своєї діяльності. Увага до парергона виражає це в термінах художньої творчості через відсилання до 429 рамки, яка позначає "межу між витвором мистецтва і його відсутністю" (Derrida, 1987: 64). Дерида постулює рамку, яка традиційно розуміється як орнаментальний елемент, що відокремлює твір від не-твору, як саму парергона-льність, як критичний простір, бо вона не є ані присутністю, ані відсутністю, а межею кожної з них та їхнім перетином. Як доводить Ірен Гар-ві, 'Дерида показав на прикладі тексту Канта, [що] ergon ніколи не є цілком завершеним, повністю закінченим, повністю незалежним, а радше веде за собою внутрішню нестачу, яка кличе (в позачасовому розумінні) parergon, щоб він її завершив" (Harvey, 1989: 73). Хоч Дерида, мабуть, не вірить у можливість повної завершеності, він віддає перевагу думці, яка перебуває на околицях філософії, завжди ставлячи під знак запитання власні межі та околиці.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Тимпан» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
