Вважається, що знання через дискурс не може обминути умови своєї власної текстуальності. Тому безперервна й диференційна "гра" знаків (постійно зміщуваних інтертекстуальних полів, у яких означники набувають тимчасових значень), як вважається, створює таку ситуацію, коли жоден дискурс не має авторитетного й кінцевого значення. Деконструктивні прочитання текстів Дерида демонструють наочний приклад цієї семантичної нестабільності. Крім того, знання не може обминути риторичність мови, в якій воно сформульоване; деконструкція розкриває, що істинність дискурсу істотно залежить від тропів, образів та інших засобів переконування. І, нарешті, постмодерністська зосередженість на "контамінації" підриває авторитетність, яка походить від фундаменталістської віри в можливість чистого, первісного й оригінального тексту/мови; заплутаність останнього в зовнішніх системах значень розкривається як неминуча через такі поняття, як відмінність та доповнюваність.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Текстуалізм» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
