Пост-еґо — термін, запроваджений бельгійським живописцем, художником нью-медіа і теоретиком Доктором Юго (псевдонім Юґо Ер-мана, нар. 1942 р.) для того, щоб показати, що справжні виміри людини — це обізнаність і самоусвідомлення. Стаючи пост-еґо, ми перетворюємо свою індивідуальність на менш егоцентричну особистість. Пост-еґо є трансформацією "я", конструкцією "я": трансценденцією "я". Кожен із нас є унікальною реальністю, особистим універсумом, єдиним фокусом приватного світу. Саме у своєму знанні про себе, у зверненій до себе зосередженості ми набуваємо здатність осмислювати, а в кінцевому підсумку — перетворювати себе. Як ми знаємо з повсякденного досвіду, реальність — це перехресні посилання спостережень, пам'яті та інтерпретацій, де значення та реальність створюються, а не відкриваються. З цієї причини, мабуть, саме сьогоднішній художник нью-медіа найточніше уособлює мрію Олівера Секса про науку про індивіда, а може, той модернізм, який почався зі славетного зауваження Артюра Рембо (1854—1891): "Je est un autre" ("Я — це хтось інший"). Але еволюція людської свідомості потребує часу. Людському розумові знадобилося понад 20 000 років, щоб пройти шлях від першого примітивного знаряддя праці до сьогоднішньо- 321 го складного комп'ютера. Початок "я"-свідо-мості слід шукати в первісному створенні людини, через яке людина трансформує себе. Крім того, людина може передавати знання, добуте досвідом, іншим членам групи в процесі спілкування, яке є мистецтвом створення нового значення, що через нього індивіди можуть регулювати свої взаємини одне з одним. Від тієї миті, коли народилися слово і творчий жест, людина намагалася опанувати свій суб'єктивний досвід часу. В боротьбі за виживання людина здобуває владу над природою, перетворюючи її. Надаючи значущості подібності — процес мімези-су: "робити схожим", — людина перетворює природу на мистецтво. Завдяки застосуванню знарядь вона збільшила свою силу. Але перш ніж людина стала творцем знарядь, вона, безперечно, мріяла і вже застосовувала свою інтуїцію та уяву для створення понять — вона вже була творцем символів, оповідачем історій, творцем знаків і картин, із чого можна зробити висновок про спорідненість витоків мистецтва і технології. У магічному акті творення релігія, наука та мистецтво були поєднані у прихованій формі. По суті, думаючи, відчуваючи та діючи по-своєму, печерний чоловік, печерна жінка, печерна дитина набували характеристик "людини" в тому самому значенні, в якому ми є людьми сьогодні. У своїй книжці "Форма часу" Джордж Ка-блер починає перший розділ "Історії речей" такими словами: "Припустімо, що ідею мистецтва можна поширити так, щоб вона охоплювала весь діапазон створених людиною речей, включаючи всі знаряддя та все написане на додаток до речей непотрібних, прекрасних і поетичних, що існують у світі" (1962: 1). Якщо стати на цю точку зору, то універсум створених людиною речей буде невіддільним від історії мистецтва. Надихаючись новими відкриттями в таких галузях, як антропологія та лінгвістика, зауваження Джорджа Каблера розширює межі мистецтва й історії. Справді, розглянути важливість твору мистецтва як "елемента історії" як такого означає також розташувати його в конкретному часі й місці і правильно ввести його в його контекст. Мистецтво у своїй основі є асоціацією — силою перетворення, що дозволяє перетворити ту або іншу річ у такий спосіб, щоб вона замінювала й символізувала іншу. Сьогодні комп'ютер імітує саме творення, і нове інтерактивне життя та форми мистецтва реально гуманізують технології. Наші відчуття і наші еґо телематично розширюються у всесвітньому масштабі. Наступними запитаннями будуть: "як ми визначаємо себе?", "якою є форма особистого?", "що таке ідентичність?", 'що таке я?". В принципі ми стаємо собою через інших, але також через свої інші медіаматичні "я": alter ego, псевдонім, прізвисько, віртуальні втілення. Стати пост-еґо означає створити новий баланс між: актуальним "я" (ким ви насправді є), ідеальним "я" (ким би ви хотіли бути), сприйнятим "я "(ким ви здаєтеся іншим), майбутнім "я" (ким ви сподіваєтеся стати, наприклад, через десять років). Одне слово, "пост-еґо" — це трансформація "я". Наступний період буде пов'язаний з конструюванням "я": з виходом за межі еґо, з мультиідентичністю, з відомостями-про-"я", з гнучким "я", з після-"я". Не слід дивуватися з того, що еґотизм утворює "глухий кут", в'язницю, з якої ми прагнемо втекти. Поки ми не навчимося втрачати своє "я", ми не зможемо знайти себе. Тому ми повинні шанувати і високо цінувати нерозривний зв'язок, який існує між еґо та зовнішнім світом. "Я" — це не сутність, замкнена в тілі; це постійна взаємодія між суб'єктивним і об'єктивним. Ідентичність — це процес, постійна заанґажованість у зміни. В майбутньому митці, певно, не тільки визначатимуть та заново визначатимуть мистецтво. В післягуманістичному майбутньому митців, певно, залучатимуть також до того, щоб вони визначали й заново визначали життя; стане цілком нормальним заново винаходити себе: своє "нецензуроване «я»". Після обстеження зовнішнього простору відкриття, зроблені в мандрах у нашому внутрішньому космосі, наділяють нас особистими ідеями високої якості. Мозок розглядається як кіберкосмос: (під)свідоме входить в епоху своєї технічної репродуктивно-сті. Кіберцивілізація набуває форми.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Пост-еґо» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
