Термін "поганська естетика" був запроваджений французьким філософом Жаном-Франсуа Ліотаром для опису революційного потенціалу образних виражень у їхньому зіткненні з закритими системами мови, літератури й дискурсу. У своїх працях "Instructions païens" ("Поганські настанови") та "Rudiments païens: Genre dis-sertatif" ("Поганські початки: у жанрі дисертації") (1977) Ліотар заклав основи теорії політичного опору в межах критичних можливостей 311 естетичної форми. Кидаючи виклик закритим лінгвістичним формулюванням діалектики Геґе-ля, ця перспектива ставить під сумнів орієнтований на події фокус історії, в кінцевому підсумку розташовуючи критичну можливість у нерозв'язних онтологічних алтерностях мистецького критичного/самокритичного вираження. Визнаючи розбіжності між марксизмом, психоаналізом та різними моментами в юдео-христи-янській екзегезі, концепція Ліотара переносить наголос з їхніх парадоксальних тверджень на колективну діяльність як метанаративи патріархальної влади. Пророкуючи бурхливий розвиток Західної Республіки, що має супроводжуватись сучасним зверненням до "поганського" як до способу політичних дій, Ліотар наголошує на афективному, жіночому характері цього поняття. Як втручання в те, що він називає євхаристичним тероризмом суверенних наративів, опір трансцендентним ідентифікаціям може здійснюватися і здійснюється позбавленням повноважень через стратегії міметичної пародії. У протилежність первісному спорідненню з римським поганським символізмом, вияви якого ми часто спостерігаємо в офіційних риторичних кампаніях держав, навмисні і ненавмисні розгортання позамовних виражень (таких, як ритуали, театр, музика та пластичні мистецтва) приборкують те, що Ліотар називає "лібідною економікою". Через процес інтенсифікації образні повторні конфігурації перетворюють Галюцинаційні дії, породжені офіційними нарати-вами, на динамічну, перехідну і фрагментарну форму критичної політики. Радше ніж зосереджуватися на понятті свободи, яке є наслідком процесів набування знань, метою теорії є деміс-тифікування об'єднувальної сили мови через визвольне поняття нереалізованості. Якщо звернутися до термінів Ліотара, то лише через хаотичні подвоювальні можливості естетичної форми, подані через образні вираження "позбавлених власності , "малі наративи" можуть дестабілізувати встановлені політичні форми задля невизначених поганських результатів. Ліотарове поняття поганської естетики має цікаві наслідки для постмодерністських маніпуляцій із дискурсом як належним місцем етичного втручання. Якщо наголошувати на формі, віддаючи їй перевагу над змістом, розуміння тавтологічної природи лінгвістичного впливу залишаються відкритими для нападок з боку заанґажованої критики іншого виду. Порушуючи важливі питання про типи телеології, що надають взаємну підтримку і увиразнюють усі офіційні форми влади, Ліотар виступає проти тенденцій опредметнити ідентичність як засіб політичної ефективності. Розташовуючи радше відмінність, аніж ідентифікацію в самому осередді всякої політичної боротьби, поганські естетики розвінчують (хоча й знаходять у них своє коріння) виняткові типи дегуманізації, що позначають статеву відмінність як основоположний зв'язок для всіх панівних канонів західної думки. Для вчених, що цікавляться формами релігійного синкретизму та езотеризмом Нової епохи, це поняття становить філософську паралель із буквальнішими формами теоретичних розробок.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Поганська естетика» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
