Незрозумілість — це термін, що застосовується до об'єктів мистецтва, які прагнуть вийти за межі суб'єктивного зрозуміння. Він був уперше запропонований Фридрихом Шлегелем (1772— 1829) у дискусіях, що стосувалися проблем розуміння. Шлегель застосував його, щоб описати ситуації, коли іронія ускладнює той смисл висловлювання, який у нього вкладено. В сучасній 285 критичній говірці "незрозумілий ', термін, застосований Теодором В. Адорно в його матеріалістичному аналізі мистецтва, схожий на переосмислене Жаном-Франсуа Ліотаром поняття "піднесеного" (sublime). У своєму есе "Über die Unverständlichkeit" ("Про незрозумілість") Шлеґель наполягає на тому, що певні значення залишаються поза розумінням багатьох інтерпретаторів. Він використовує цей інтуїтивний висновок як трамплін для того, щоб обговорити проблему універсальної освіченості та можливості мови, яка передавала б абсолютну істину і в такий спосіб розв'язала б проблему незрозумілості. У "Діалектиці Просвітництва" філософи Франкфуртської школи Адорно й Горкгай-мер описали способи, в які інструментальний розум, тобто спосіб раціональної думки, який прагне використовувати — а отже, й підкоряти — всі об'єкти, що потрапляють у сферу його досяжності, функціонує з метою зробити світ пізнаванним та реалізувати проект Просвітництва, що передбачав розчаклувати цей світ. Натомість модерністські тексти, що їх Адорно обговорював на сторінках своєї "Теорії естетики", мали тенденцію продукувати критику та пропонувати осмислені альтернативи культурі, оскільки вони також показали, як саме інструментальний розум може зводити об'єкти до доступної пізнанню ідентичності. В "Теорії естетики" Адорно заявив, що метою критики мистецтва повинне бути не пояснення елементу незрозумілості, а радше зрозуміння того, що незрозумілість годі усунути, оскільки вона є невід'ємною характеристикою мистецтва, і що тільки вона забезпечує неможливість насильства філософії мистецтва над мистецтвом. На думку Адорно, певні твори мистецтва чинять опір си-нгулярності ідентичності та перетворенню їх на товар у рамках індустрії культури через продукування моментів незрозумілості, у яких загальний потяг до знання зазнає невдачі перед цілком слушними чужими дискурсами й алтерні-стю. Незрозуміле — це міра тих способів, за допомогою яких об'єкти мистецтва примушують суб'єкт визнати свою обмежену здатність розуміння та потребу менш категоріальної форми раціональності, аніж інструментальний розум. У схожій манері Ліотар у своїй праці "Нелюдське" розглядає аванґардне та модерністське мистецтво через переосмислення поняття "піднесеного". Якщо вірити Ліотарові, то піднесене вказує на щось таке, що перебуває поза репрезентацією, щось таке, що руйнує свідомість. Тому твори мистецтва, які продукують високий досвід, часто бувають суб'єктом пост-модерністських форм аналізу просто тому, що таке мистецтво звертається із запитаннями до метанаративів зрозумілості й суб'єктивності, що увібрали в себе філософію Просвітництва та пост-Просвітництва. Хоча Ліотар, поза всяким сумнівом, розійшовся б із Адорно у ставленні до Маркса, Геґеля та культури як такої, його пошук значення та зрозуміння має певну подібність до концепту Адорно. Поняття незрозумілості є корисним для вчених, які прагнуть налагодити стосунки між діалектичним матеріалізмом та постмодерністською думкою.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Незрозумілість» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
