Історія життя — це еволюція невизначеності, зростання свободи (свободи рухатись, діяти, думати). Ми поставлені перед радикальною непізнаванністю майбутнього та реального. Коли культура бере гору над біологічним інстинктом і завершує формування людських тіл і людського розуму, мова вкладає у категорії і визначає свої суб'єкти в їхніх суспільних видах діяльності. Проте невизначеність цього процесу знову й знову утверджує себе і в різноманітності культур, і в свободі створювати нові види суспільної практики. Визволення технонауки капіталом радикалізує можливості повторного винайдення "людської природи" і втручання у генетичну (біологічну) еволюцію. У XX ст. квантова фізика стала символом універсальної невизначеності, значення якої є сумнівним, проте незаперечним. А коли в науковій свідомості утвердилася теорія хаосу й складності, індетермінізм заполонив і галузь класичної механіки. Цей процес також тісно пов'язаний із розвитком епістемологічної й онтологічної, етичної та естетичної криз і можливостей. Якими ж є історичні сили, що сприяють загальній невизначеності, без якої неможливо уявити постмодерний спосіб існування? Найочевиднішою з них є процес капіталізації, що шириться по землі, змітаючи на своєму шляху традиційні культури (способи визначення людської природи). Маркс розумів, що цей процес всесвітній, невід'ємний від людської історії. Запровадження грошей дало можливість "замовити" будь-яку дію, об'єкт або поведінку як товар; єдина мораль, яку знає капітал, — це обов'язок сплачувати борги. Таким чином, пост-історичний процес може розглядатись як навальна, нічим не стримувана повторна детермінація людства товарним капіталізмом та його тех-нонауковим могутнім знанням. А проте, хоч капіталістичне супер-еґо (імператив грошей) детермінує позбавленого території, розшифрованого суб'єкта, бажання сутні-сно чинить опір детермінації. Чи люди — це раби капіталістичних уявлень, і чи індустріальне мистецтво пропозиції, що навіює їм фантазії, виповнені товарами як фетиш-об'єктами, повинні визначати людські бажання та людську діяльність? Чи ми сьогодні спроможні витворити саму можливість свободи? Етика невизначеності полягає у ствердженні та продукуванні бажання, не супереґоїстської втіхи на вимогу. Етика означає створення простору-часу свободи для творення людських уподобань (сексуальних, дружніх, політичних, культурних) і для взаємодії з тваринами, рослинами, мінералами, самою Землею і космосом. Занепад пізнавальної та моральної детермінованості, — а він має критичний характер, — відкрив дорогу для третього виду невизначеності, який включає в себе обидва інші: бо естетичне полягає в невизначеності прекрасного (резонансу визначених категорій розуміння з неви-значеними композиціями уяви) та піднесеного (боротьби між розумом як "категоричним імперативом" та уявою як творчим синтезом). Естетична свобода — це самостійно винайдена "нестабільна рівновага" людського пристосування (і тих, що перетворюють землю), яка, відкриваючи реальну порожнечу людської сутності, обертає цю нестачу та "моральну кризу" в нагоду погратися з цією порожнечею й утвердити її хаотичну силу. Самостійно творена сво- 283 бода уявляти нові відносини та сполучення, альтернативні плани майбутнього, інші "можливі світи" повинна бути зважена на противагу політичному імперативу визнати наявність реальної тривоги, спричиненої онтологічною непевністю. Що ми робимо тут, на землі? Чого люди хочуть? Чи повинні ми добровільно підкоритися своїм капіталістичним фантазіям та бажанням, які вони нам накидають? І нарешті, що нам робити з мораллю смерті, яка спонукає нас позбутися свободи і пізнати майбутнє повністю?
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Невизначеність» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
