Надвизначення (overdetermination, surdétermination, Uberdeterminhrung) — це термін, уперше застосований Зиґмундом Фройдоіи, а згодом Луї Альтюсером для характеристики множини визначень даної формації. В "Інтерпретації снів" Фройд описує перетворення прихованих думок сну у виражений зміст у термінах ущільнення множини думок в один образ або зміщення однієї думки до іншої. Виражений зміст або образ таким чином "надвизначається" множиною елементів, що стають значущими у своїх відносинах. "Надвизначення" стає ближчим до своєї постмодерністської конотації, коли Альтюсер, філософ-марксист, запозичує цей термін для опису комплексної цілості суспільної формації, оскільки вона утворюється множиною визначальних суперечностей. "Надвизначена" суперечність віддзеркалює власні умови існування: множинність суперечностей, які містять у собі комплексне ціле і які в ньому містяться. Як вважає Альтюсер, надвизначення — це поняття, що охоплює специфічність марксистської діалектики; воно позначає вирішальний розрив із Геґелем. Геґелева діалектика передбачає те, що Альтюсер називає експресивною всеохопністю. Експресивна всеохопність постулює фундаментальну суперечність, єдину сутність, яка виражає себе на кожному з рівнів або в кожному з прикладів соціальної всеохопності. На відміну від "закритої" всеохопності Геґеля, Марксова концепція суспільства є концепцією комплексного цілого, споруди з відкритими краями. Множинні суперечності віддзеркалюють нерівний розвиток цілого і знаходять своє задане вираження в панівній суперечності, в то- му, що Альтюсер описує як структуру, об'єднану в домінуванні. Саме економіка, яка визначає "в останній інстанції", є панівною суперечністю структури. Але Альтюсер уникає детермінізму та телеологічних підходів так званого вульгарного марксизму, твердячи, що остання черга не надходить ніколи. Це означає, що остання інстанція завжди надвизначається іншими інстанціями, що вона ніколи не є присутньою в чистому стані визначення. Визначення економікою в останню чергу є надто детерміністичним та есенціалістським для теоретиків радикальної демократії, Ернесто Ла-клау та Шанталь Муф. Лаклау та Муф пропонують концепцію всеохопності, яка ніколи не "зшивається" жодним фундаментальним принципом чи панівною структурою. Надвизначення звільняється від будь-якого завершального визначення, навіть від того, яке дається в останню чергу. Що тут стверджується, то це неповний і завжди відкритий характер усякої ідентичності, всякої практики. Оскільки кожна ідентичність є надвизначеною, вона містить у собі присутність інших ідентичностей і ніколи не може бути повністю зафіксована. Структура всеохопності — це структура дискурсивної формації, що є результатом виражальної практики, практики, що створює "вузлові точки", які почасти зафіксовують значення, але можуть бути виражені тільки у відкритому, незавершеному просторі соціального. "Незавершений простір соціального" не означає "телоса" або раціонального кінця, званого радикальною демократією. Як показав Сла-вой Жижек, "радикальність радикальної демократії не означає чистого стану демократії, до якого ми поступово наближаємося, а радше радикальну неможливість, що лежить біля основ тієї ж демократії.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Надвизначення» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
