Термін "метамова" був уперше застосований російськими формалістами для позначення типу мови, що розглядає природу самої мови, виходячи за її межі, як на це вказує префікс терміна. Хоча згодом він знайшов також застосування у працях Романа Якобсона (1896— 1982), по-справжньому глибоку увагу до нього виявила вже наступна Генерація критиків-пост-структуралістів, включаючи Жака Дерида, Ро-лана Барта та Жана-Франсуа Ліотара. Сут-нісна відмінність між структуралістським і постструктуралістським підходами полягає в тому, як розглядається мова — як закрита система чи як відкрита. Якобсон розширив лінгвістичну теорію, запропоновану Фердинаном де Сосюром у нотатках, що їх було зібрано вже по його смерті й опубліковано в 1916 р. під назвою "Курс загальної лінгвістики". У своєму "Заключному твердженні" Якобсон запропонував теорію комунікації, оперту на шість ключових елементів. Контакт встановлюється між відправником і адресатом, коли перший надсилає послання за допомогою специфічного коду й у конкретному контексті. Згідно з цією теорією, комунікація між відправником і адресатом полегшується за допомогою коду, сукупності правил, яка зрозуміла їм обом, свідомо чи неусвідомлено. Цей код, що є сполучною ланкою між двома учасниками комунікації, має в собі металінґвістичні елементи, оскільки його правила мають виходити за межі конкретних мовних систем, щоб дозволити взаємне розуміння. Постструктуралізм скептично ставиться до думки, що мова є закритою системою, на яку можна дивитися збоку в незацікавлений спосіб. Проте було б помилкою розглядати пострукту-ралізм лише як полярну протилежність структуралізмові. Точніше буде сказати, що постструктуралізм звертається до значення й істини більш обережно й плюралістично, дотримуючись переконаності, що такі питання неможливо розв'язати раз і назавжди. Власне, такого типу мости розглядаються постструктуралізмом скептично. І текст, і читач трактуються як історичні конструкти, що самі собою ніколи не можуть бути зафіксовані. Питання про природу мета- 259 мови можуть бути прив'язані до історичного розвитку постструктуралізму наприкінці 1960 — на початку 1970-х pp., і розглядаються вони в першу чергу в працях Варта і Дерида. У розвідці "Структура, знак і гра в дискурсі наук про людину", поворотному есе, що його Дерида прочитав як лекцію в університеті Джонса Гопкінса в 1966 р. і опублікував у книжці "Письмо й відмінність", автор висунув припущення, що значення не є фіксованим і що мова завжди перебуває в стані гри. У таких своїх працях, як "Про граматологію" (1976) та наступних есе, опублікованих у збірнику "Околиці філософії" (1982) Дерида, безумовно, розвиває критику метамови, поставивши під знак запитання метафізичну традицію, яку він називає логоцентризмом. Внесок Варта можна бачити в багатьох його есе, але в збірнику, названому "Образ — музика — текст", опубліковано два нариси: "Від твору до тексту" та "Смерть автора", які, по суті, ставлять під сумнів факт існування метамови. Для Варта насамперед "твір реалізується в процесі розгалужень" (1977: 160), тоді як текст "читається без напису Батька" (1977: 161) і "є тим місцем, де жодна мова не має переваги над іншою, де мови циркулюють (у круговому значенні цього терміна)" (1977: 164). У "Смерті автора" Варт робить очевидним, що ця смерть настала ще за часів Маларме, оскільки була змінена традиційна зорієнтованість письменника та його доробку: тепер уже не автор, а мова говорить, посилаючись сама на себе, "безперервно піддаючи сумніву всі витоки" (1977: 146). Теорія комунікації Жана-Франсуа Ліотара, викладена в його праці "Диференд", будується на припущенні, що метамова є неможливою, зокрема, тому, що ніколи не існуватиме правило, подібне до коду Якобсона, яке було б прийнятним для обох сторін. Справді, Ліотар розуміє комунікаційний акт дуже широко, як процес побудови фраз, причому цей термін у нього дещо відрізняється від його англійського аналога "phrase". Кожна фраза впорядковується сукупністю правил, які він називає фразовими режимами, і жодні два фразові режими не є сумісними. На думку Ліотара, не існує метамови, а іс- нує лише нескінченність фраз, кожна з яких є реакцією на іншу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Метамова» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
