Лінджис, Альфонсо (Lingis, Alphonso) Екзистенціаліст і феноменолог Починаючи від своєї ранньої високої оцінки феноменологічної традиції, Альфонсо Лінджис опрацьовує дедалі більш ідіосинкретичну і поетично виражену феноменологію сприймання та відчуття, додатково збагативши її зацікавленістю еротичним бажанням та етикою, що досліджує відносини між "я", іншим та іншим-у-собі. Особливо багато він запозичив із праць Емануеля Левінаса, чимало з яких він пере- 240 клав англійською мовою, але черпав також із наукових розвідок Моріса Мерло-Понті, Ма-ртіна Гайдеґера, Імануїла Канта та Жана-По-ля Сартра. Лінджис досліджує також засоби, за допомогою яких середовище (і людське, і природне) ставить свої вимоги до "я" на рівні етики і, що навіть більш важливо, на рівні сприймання. Тому значущим уявляється той факт, що більшість текстів Лінджиса щедро проілюстровані фотографіями, що їх він зробив у своїх численних подорожах по світу: на цих фотографіях зображено моменти контактів між філософом та його світом, контактів, у яких суб'єктивність філософа входить в алтерність тих, кого він фотографує. Інтерес Лінджиса до еротичного бажання як одного з парадигматичних випадків контакту між "я" та іншим, а також до способів, якими цей контакт усталює та впорядковує наше поняття про суб'єктивність, вочевидь проявляється в його перших працях і поширюється на такі пізніші тексти, як "Чужі тіла" та "Зловживання". Еротизм розглядається як первісне вираження етичних вимог, поставлених перед суб'єктом алтерністю іншого; еротичний інший, для Лінджиса, вводить суб єкт у свій еротизм і, роблячи так, наближається до суб єкта із силою імперативу. Та еротизм — не єдиний прояв алтерності, яку Лінджис вважає примусовою. У своїй праці "Суб'єктивність, підпорядкована смерті", а також у пізнішій "Спільнота тих, які не мають нічого спільного" він досліджує способи, в які смерть, особливо смерть іншого, робить неминучим те, що суб'єкт відповідає іншому взяттям на себе відповідальності; отже, внаслідок сформулювання такої етичної вимоги перспектива смерті іншого стає для Лінджиса можливістю утворення спільноти, яка може об'єднати тих, котрі не мають спільної мови, релігії, економічних інтересів і не пов'язані ані родинними, ані расовими зв'язками. У працях кінця 1990-х pp. роздуми Лінджиса про подвійну вимогу, яку ставлять перед суб'єктом еротизм і смерть іншої людини, спонукали його виступити проти надмірного наголосу (у таких різних теоретиків етики, як Кант і Левінас) на людських взаємодіях і висунути припущення, що нелюдський світ також упорядковує наше сприймання і уявлення про нього. Наполягаючи на тому, що потрібна феноменологія, яка не нав'язує світові, що його вона аналізує, штучної концептуальної цілості, він твердить у своїх працях "Відчуття: зрозумілість у почуванні" та "Імператив", що чуттєвий контакт із нелюдяним світом зваблює суб'єкта його власними фрагментарними і такими, що фра-ґментують, вимогами, — вимогами, які структурно зумовлюють суб'єктивність навіть глибше, аніж етичні вимоги, що походять від іншої людини. В такий спосіб Лінджис водночас переспівує знайомі теми постмодернізму і висуває припущення, яке в чомусь співзвучне ідеям Жиля Дельоза про можливість "повернення" до передкантіанського світу "речей у собі".
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Лінджис, Альфонсо» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
